В це досі неможливо повірити… Завжди усміхнений, позитивний, повний креативних ідей 43-річний Микола Кондратюк більше ніколи не проведе жодного уроку! Вчитель фізичного виховання житомирського ліцею №23 імені М. Очерета загинув під Бахмутом від поранень, отриманих у результаті ворожого артилерійського обстрілу. Він пішов захищати нашу країну у березні 2022 року, а 9 січня гаряче серце героя зупинилось…В нього залишилась лише мати.
Житомир проводив в останню путь Миколу Кондратюка 17 січня. Поховання відбулось на Смолянському військовому кладовищі. Прийшли сотні людей, які його знали і щиро любили. Слова матері Надії Іванівни біля труни з єдиним сином, проникають в саму душу: “Я і не знала, що в тебе, мій синочку, стільки друзів. Вони всі прийшли до тебе… Хто ж тепер мені нагадає, щоб я випила ліки, сходила до лікаря, робила зарядку? Ти один мене доглядав та контролював. Як тепер буду жити без тебе?”
Горе матері безмежне і немає таких слів, які б могли хоч трохи зменшити біль в її серці.
“Він був справжній”
Микола Павлович працював та навчався в Поліському Національному університеті Житомира та Київському Національному університеті фізичного виховання та спорту України, де отримав диплом тренера спортивного танцю та викладача фізичного виховання. Присвятив своє життя навчанню дітей та студентів танцювальному мистецтву. Останнім місцем його роботи став ліцей №23 міста Житомира. Неможливо забути його прекрасні творчі проекти та флешмоби з дітьми, веселі шкільні руханки, які піднімали настрій і бадьорили. Він був професіоналом своєї справи та улюбленцем дітей, батьків і колег.
– Микола Павлович працював у нас з 2017 року, – говорить директор ліцею №23 Ігор Баранов. – І мені пощастило познайомитися з ним ще до того, як я став директором школи, тобто я знав його як колегу і друга. Це людина – свято, людина – вибух. Головніше за все – це людина справжня, що дуже важливо, коли працюєш з дітьми. Спочатку він працював учителем ритміки, а з 2021 року був переведений на посаду вчителя фізичної культури. Пропрацював півроку і почалася війна. Хочу зазначити, що рішення Миколи піти на війну і захищати країну не було спонтанним і необдуманим. Це було свідоме рішення. Його загибель для всіх нас – непоправна втрата. Нам його не вистачає кожного дня, кожної хвилини.
Як умовити батьків танцювати?
– Смерть Миколи Кондратюка – це як вирване серце в нашого ліцею, – ділиться Тетяна Паламарчук – заступник директора з навчально-виховної роботи ліцею №23. – Ми втратили чудову позитивну людину, гарного друга, колегу, товариша. Щоб ми не організовували, Микола Павлович завжди все підтримував і брав активну участь. Наприклад, ми готували випуск четвертого класу. Зрозуміло, що не всі діти ходять на танці і не всі вміють гарно рухатися. Микола Павлович займався з дітьми окремо, з батьками окремо. І незважаючи на те, що батьки були зайняті і спочатку відмовлялись від репетицій, Миколі Павловичу вдавалось їх зібрати і навчити завдяки своїй позитивній енергетиці. І результати були чудові! Ми проводили масові танцювальні композиції – флешмоби у виконанні дітей і батьків. Микола Павлович теж танцював і як запально він це робив! Багато людей бачили в соціальній мережі наші руханки перед ліцеєм, у внутрішньому дворі, на території та в коридорі 33 школи, де ми орендували приміщення. Миколі Павловичу не важливо було місце флешмобу, для нього головне – музика, діти і втілення самої ідеї. Йому все вдавалося реалізувати. Я знаю, що багато батьків наших учнів дружили з Миколою Павловичем. А ще він займався з багатьма дітьми танцями, готував їх на конкурси і його вихованці мали чимало перемог.
Справжній Святий Миколай
– Микола Павлович був нашим особистим святим Миколаєм, – згадує Тетяна Паламарчук. – В минулі роки, коли коронавірусна інфекція не дозволила проводити дитячі новорічні свята, Микола Павлович з ентузіазмом взяв на себе роль Святого Миколая і дуже весело вітав учнів всіх класів і колег зі святом. Після цього діти почали його називати “Святий Микола Павлович”. Так, він умів зробити казку з буденного життя.
“В нього було багато мрій і планів”
– Микола Павлович дуже любив уроки ритміки, бо танці – це його життя, – розповідає вчитель фізичної культури ліцею Світлана Єщенко. – Його завжди оточували діти, навіть коли він йшов у їдальню, вони бігли за ним. До Миколи Павловича всі горнулись, він дуже любив обіймати дітей, колег та батьків, тому його називали “вчитель-обіймашка”. За всі роки роботи я не пам’ятаю дня, щоб він був сумний, він завжди щиро посміхався. Але коли Микола Павлович приїхав у відпустку з фронту і прийшов до нас, я помітила, що він якийсь не веселий. На моє запитання, що сталося, Микола Павлович відповів, що він зараз з нами, але в думках постійно зі своїми побратимами і переживає за них. А потім він поділився своїми задумками та планами на майбутнє щодо проведення нових цікавих флешмобів за участю дітей та батьків в ліцеї. Він був впевнений, що повернеться живим…
А що говорять про вчителя учні?
Тимур Мосійчук, учень 6 класу ліцею, розповів наступне: “Микола Павлович був дуже добрим вчителем, ми всі його любили. Коли він пішов на війну, я за нього дуже переживав. І ми сумуємо за ним зараз. Він вів ритміку, ми весело розминалися, а потім під музику танцювали. Після уроку він роздавав дітям мандаринки та цукерки. Це для нас були казкові уроки.”
Микола Павлович був настільки позитивним, щирим, веселим та уважним до інших, що міг знайти спільну мову з будь-якою людиною. Його друг Ілляс Ахметов каже: “Таких неймовірних людей, мабуть, більше просто немає. Він завжди віддавав себе повністю, свій час, свій досвід і свої сили тим, кому був потрібен, навіть якщо це було собі на шкоду. Був чуйним і відданим другом. На нього завжди можна було покластися в будь-якій справі. Нам всім його дуже не вистачає”.
“Шуба” для побратимів”
Своїм побратимам на фронті він завжди намагався поліпшити настрій і зробити щось приємне. Мати Миколи згадувала, як на свята він вирішив приготувати хлопцям смачну “шубу” з оселедця, а ще дзвонив до неї і запитував, як краще потушити капусту для своїх побратимів. Він багато чого умів і робив заради інших. Мати дуже чекала його повернення, син обіцяв їй приїхати і одружитися та подарувати онуків.
Микола планував повернутися до ліцею в кінці грудня, щоб знову вдягнути казковий костюм і перетворитися на веселого Святого Миколая з подарунками. Але не судилося.
Ми всі будемо пам’ятати захисника, вчителя і друга, який йшов по життю в танці, з посмішкою, заряджаючи усіх довкола. Ми ніколи не забудемо і не пробачимо клятому ворогу, який відібрав його у нас.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Сніжана Смірнова
