Дискусії довкола дати заснування рідного села — справа завжди гаряча. Кожному хочеться бачити на в’їзній стелі якомога поважнішу цифру. Проте справжня історія — це не вік назви чи стін. Це насамперед життя людей, які цю землю обробляли, боронили та передавали у спадок. Якщо уважно розгорнути архівні фоліанти XVII–XVIII століть, Чайківка відкриває драматичний сюжет: у якому були і перша давня слава, і повна смерть поселення, і його повторне народження.
Історія поселення на цій землі сягає ще 1620-х років, коли тут постало містечко Чайківка із замком. Перша офіційна згадка про нього походить із 1630 року. На перший погляд, рішення здається очевидним: відраховувати ювілеї від цієї віхи та пишатися майже чотирьохсотлітньою історією, — якби не одне вагоме «але».
Історичну правду розкрив юридичний документ з актової книги Житомирського гродського суду від 30 квітня 1757 року (ЦДІАК, ф. 11, оп. 1, спр. 45, арк. 255 зв. – 256). Тодішні власники Чайківки — шляхтичі Михайловські — подали офіційну маніфестацію проти збирачів податків, які вимагали з них сплати податкових зборів з Чайківки як з міського поселення, спираючись на давніші документи. І в цьому акті мовою оригіналу зафіксовано приголомшливий факт: «zostaią owszem pustynią w cale» — тобто поселення є суцільною пусткою. На підтвердження там ще й наведено залізобетонний економічний аргумент: у Чайківці немає не лише шинкових будинків, а через крайній занепад немає ані орендарів, ані жодного горілчаного котла («bo nie tylko domów synkownych ale nawet dla niedostatku teyże wioski y arendarzów y kotłów w sobie nie ma»).
У XVIII столітті винокуріння було головним промислом і джерелом живих грошей. Якби в Чайківці залишалися хоча б якісь мешканці, шинок із котлом тут мав би бути. Відсутність котлів у 1757 році — це прямий економічний і соціальний діагноз: купувати й пити було просто нікому. Первинне поселення 1630 року повністю припинило своє існування.
Дані судового акта — залізний аргумент. Вони беззаперечно показують, що у 1757 році тут не лунав дитячий сміх, не сварилися сусіди й не відбувалося жодних звичних для людської спільноти подій. Що ж сталося, що перетворило село на пустку? Поки що невідомо. Цей документ сухо пояснює, що причиною занепаду стали «різні недбалості» (“per varias incurias”).
Але якщо у 1757 році на цьому місці була пустка, то в переписах 1790-х років ми раптом бачимо велике поселення з безліччю родин та довгими списками людських імен. Проте це були вже зовсім інші роди — предки сучасних мешканців Чайківки, які відбудували село з нуля, розорали поля й заново дали життя цій землі. Тобто ми маємо справу з двома абсолютно різними населеними пунктами, що успадкували одну назву.
То як же можна святкувати майже 400 років, знаючи про такий глибокий часовий розрив? Населений пункт — це не тільки назва на мапі й не тільки будівлі. Будинки й географічні назви можуть існувати й без поселення. Населений пункт — це насамперед жива спільнота людей, генеалогію якої можна безперервно простежити в реєстрах і метриках. У випадку Чайківки ланцюг родоводів нинішніх селян сягає лише періоду після 1757 року.
Імовірно, реколонізація цієї території розпочалася 1758 року. Про це свідчить документ 1762 року (ЦДІАК, ф. 11, оп. 1, спр. 47, арк. 1016 зв. – 1017 зв.), де згадано про межування Чайківського маєтку, здійснене за чотири роки до того (тобто 1758 року).
Відлік ювілеїв села від пізнішої дати — це не дикість для історичної науки, а відома практика. Достатньо згадати Співаківку на Ізюмщині, яку 1682 року заснували на місці давнішої Співакової слобідки, що перед тим повністю припинила існування. Відраховувати офіційний вік нинішньої Чайківки саме від 1750-х років — це не спроба «вкрасти» давнину. Навпаки, це вияв найвищої наукової чесності та поваги. Ми не забудемо про історію ранньої Чайківки XVII століття, але водночас шануємо справжній родовід тих осадників другої половини XVIII століття, від яких безперервно тече кров і живий літопис нинішніх мешканців села.
Звісно, я залишаю право на помилку в документі. І щоб науково спростувати факт цієї часової прірви й довести безперервність існування єдиного села, опонентам слід відшукати конкретні родоводи селян, які мешкали тут у першій половині XVIII століття, і чітко простежити їх чи їхніх нащадків у переписах другої половини століття. А до того моменту доведеться розділяти історію на ранню Чайківку й нову Чайківку.
Василь Кисиленко, історик, місто Харків
Історія поліських міст і сіл приховує ще багато несподіваних відкриттів.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
