Від чайної проти пияцтва до магазину одягу: дивовижна історія будинку №3 у Радомишлі

Далека минувшина Радомишля повертається своїми забутими, а подекуди й свідомо викресленими сторінками. Історичне дослідження Олександра Пирогова відкриває невідому досі проблему — боротьбу з пияцтвом у місті на початку ХХ століття. Центром цього протистояння став будинок №3 по вулиці Мала Житомирська, де колись замість горілки панували чай, книга та українське слово.

Пияцтво народу в той передвоєнний час, втім як і сьогодні, загрожувало національній безпеці. Думаючі люди не тільки виступали за тверезість проти споювання народу, а й підкріплювали свої слова  практичними діями.

На початку ХХ століття в Радомисльському повіті почали відкриватися народні чайні, де пропагували безалкогольний спосіб життя. Гасло «За тверезий спосіб життя» серед радомисльської еліти було досить популярним, народ ніби також не проти. Прихильники здорового способу життя влаштовували костюмовані бали-маскаради,  шанувальники спорту  освоювали новомодний тоді «ровер» (велосипед.-Авт.), займались атлетизмом за системою «Сокіл» (включало бодібілдинг, прийоми рукопашного бою, фехтування і гімнастику.-Авт.).

Попечителі  повітових чайних: судовий слідчий і почесний мировий суддя Віктор Діонисович Поліщук; священник благочинний Іоан Червінський;  священник Афанасій Жигаловський, с. Мартиновичи; землевласник, почесний громадянин Костянтин Миколайович Паламаренко, м. Горностайпіль. Завідуючі чайними Георгій Костянтинович Кочергов, м. Коростишів; священник Гаврій Домінський, с. Обухівці; священник Євген Пальчевський, с. Березівка; священник Федір Горбачевський, с. Максимовичи.

Дізнавшись про моє дослідження доктор історичних наук Володимир Аркадійович Студинський поділився інформацією про те, що в містечку Малин Радомисльського повіту народну чайну відкрили на початку ХХ століття. Попечителем народної чайної обрали малинського дільничного лікаря Еразма Андроновича Радонського. Та чайна проіснувала не більше року, нажаль закрили,  тому що старшина волосного управління Андрій Самойлович Федоренко та інші великі землевласники не були зацікавлені вкладанням  коштів в неприбуткове підприємство. В Малині не було винокурного заводу, зате була броварня – власник Микола Радіонович Токарев, яку він здавав в оренду Роману Романовичу Траутмуну. В рік броварня виробляла 18 тис. відер пива. Також було дві винні лавки. Буфетом володів Микола  Іванович Софішенко.  Власник ресторану Юліус Іванович Райлих.

Згідно «Статуту опікунів про народну тверезість» 27 квітня 1900 року о 3-й годині стараннями почесних громадян міста: засновника народної чайної в Радомислі Романа Романовича Вержбіцького; міського голови Никодима Авксентійовича Гарбарева, членів міської управи Антона Івановича Равінського, Йосипа Івановича Ігнатюка, предводителя повітового дворянства Віктора Вікторовича Унгерн-Штернберга, військового начальника полковника Йосипа Михайловича Старковського, штатного наглядача 2 класного училища Микити Йововича Фініцького, податкового інспектора Василя Григоровича Богданова, священника Троїцької церкви Леоніда Вікентійовича Загоровського, мирового судді Олексія Миколайовича Полянського, начальника Радомисльської повітової тюрми Митрофана Анреєвича Кихно, потомственного почесного громадянина Костянтина Миколайовича Пономаренка, лікаря лікарні Червоного Хреста Касьяна Лазаревича Цвейфеля, в будинку №3 по вулиці Мала Житомирська  урочисто, в присутності майже всього міського і повітового керівництва, була відкрита і освячена протоієреєм Петром Івановичем Робаковським перша в Радомислі народна чайна.

На зібранні повітового комітету попечительства народної тверезості, попечителем народної чайної був вибраний надворний радник Микита Йовович Фініцький, який також був Штатним Наглядачем радомисльського 2-х класного міського училища (зараз – школа №3.-Авт.).

В народній чайній платними, хоча й достатньо дешевими були: користування нічліжкою – по 3 копійки з персони; проведення часу в чайній і їдальні – 4 копійки за порцію чаю. А чай, в Радомислі, привезений із заморських країн, дуже поважали – із самовару, з бубликами та цукром в прикуску. Пили чай з блюдця, статечно,  з розмовами, не поспішаючи. І обіди – від 5 до 25 копійок; послуги заїжджого двору при народній чайній – 4 копійки за стоянку одного коня з водопоєм (чом не нинішня платна автостоянка!); отримання бібліотечних книг додому – по 5 копійок в місяць.

Багато хто з забезпечених радомислян вважали за честь презентувати декілька книг для народної читальні. В бібліотеці чайної неймовірною популярністю користувались журнал «Нива» і газети «Киевские губернские ведомости», «Киевлянинъ».

Через декілька років на зібранні повітового комітету попечительства народної тверезості  Ханон  Маркович  Фельдман  –  приватний  повірений радник (адвокат по громадянським справам.- Авт.), він же – редактор газети  «Радомыслянинъ», повідомив, що з 1 червня 1912 року три рази на тиждень надаватиме повітову газету бібліотеці народної чайної.

Ті часи в Російській імперії характеризується як  «срібне століття»  російської поезії. Цей час можна назвати початком століття «золотого  читача». Варто нагадати, що література російська, українська, єврейська увійшла в життя простих громадян. Дивовижний винахід людства – книга, однак у книги з’явився серйозний конкурент – Інтернет. На жаль, у зв’язку з появою Інтернету час «золотого читача» закінчився.

Скільки ще проживе книга – нам не дано дізнатись. Але хотілось би вірити, що через 15-20 років інтернет повністю не витіснить книгу. З появою кінематографу, фільми не зменшили значення театру. А сучасні різні «суперові» запальнички повністю не замінили прості сірники.

Ця інформація була задумана декілька років назад, метричні відомості доводиться збирати по крупицях і  у міру того як накопичувалася все нова і нова інформація, дослідження перероблялося, виправлялося, а роботі цієї здавалося не буде кінця і краю. Деякі виписки:

В повітовому місті Радомислі 28 квітня 1913 року проведене перше урочисте свято народної тверезості. Про свято повідомила повітова газета «Радомыслянинъ» №50, 30 квітня 1913 рік. В народній чайній протягом сімнадцяти років проводилися популярні лекції на різні теми, кожна з яких збирала сотні слухачів.  … «Свято народної тверезості закінчилось у нас в Радомислі читаннями, запропонованими  ввечері 28 квітня в народній чайній місцевим духовенством, зібравшись  в масі натовпу народу про шкоду і згубні дії алкоголю, причому читання супроводжувались показом санітарним лікарем П.П. Радаєвим на екрані аудиторії тіньових картин. Перед початком читань, в проміжках і по їх закінченню були виконані соборним хором разом з публікою деякі пасхальні піснеспіви.

Нарешті відбулось відкриття «приходського братерства тверезості», в члени якого записалось 100 людей, котрі дали обіцянку тверезості. Від душі побажаємо, щоб ці нові виховні при церкві установи на підґрунті рідної історичної традиції, швидко наповнились членами, досягли бажаних результатів і врятували в майбутньому нашу батьківщину від пияцтва, хуліганства, розбещеності і пустощів, що нас заїдають. Л.Ш.».

Газета «Радомыслянинъ» №167, 22 грудня 1914 р.: «Народні читання. 7-го грудня о 6 годині вечора в Радомисльській народній чайній запропоновані були народу священником собору о. Львом Шулькевичем читання релігійно-морального і патріотичного змісту на наступні теми: 1) війна по вченню слова Божого; 2) Пізнайте свою батьківщину ; 3) Самовіддана любов і молитовні сльози матері. Читання закінчувалась співом всіма присутніми загальновживаних молитов».

А ще – театральні вистави. Якщо лекції зазвичай проводили безкоштовно, то за квиток на виставу вже треба платити від 15 копійок до півтора карбованця. В народну чайну приходила і приїздила місцева еліта, щоб приємно провести час.

В пошуках додаткової інформації, коли я вже збирався поставити останню крапку, відбулася телефонна розмова з Еллі Кислюк (Ізраїль), який дізнавшись про пошукову роботу, погодився передати із свого архіву дві Радомисльські театральні афіши. Відповідь-угода прийшла буквально через 10 хвилин, як тут не оспівати чудеса інтернету!  Кольорові афіши виготовлені в типографії прадіда Еллі Йосиповича Заїздного.

 «З дозволу радомисльського керівництва 27 жовтня 1909 року о 8 годині вечора на користь бідних учнів і учениць Радомисльського міського 2-х класного училища в народній чайній поставлені спектаклі: «По Ревізії» твору Кропивницького. Виконують: М.І. Українка, О.С. Чайка, О.С. Карський, Л.Р.Василенко, М.І. Чугай, М.О. Байда. «Кум-Мирошник» або «Сатана в бочці», виконують С.П. Барвинок, Г. Василенко, С.В. Вернигора і Карський.

На закінчення – дивертисмент «Квитки України» малоросійське попурі. Виконує хор аматорів, акомпанувати і грати в антрактах буде великий оркестр бальної музики. Бенефіції приймаються з вдячністю».  Радомисльські глядачі насолоджувались красою постановок, мелодійністю музики, соковитим українським гумором.

Кольорова афіша лише яскрава ілюстрація до радомисльських сторінок історії. В спектаклях приймали участь як місцеві, так і київські артисти. Метушня, яка  супроводжувала  постановку спектаклів, нагадувала показуху й прагнення чиновників вислужитися.

Після того, як в місті з’явився перший осередок боротьби з алкоголем – народна чайна в одноповерховому будинку – у добропорядного населення дещо зменшилась тяга до спиртного. Це, природньо, відбилося  на відвідуваності пивних закладів. В побутовому житті старого Радомисля, раз ураз зустрічалися різкі контрасти, протиріччя. Поруч з блиском і розкішшю – бруд і злидні; поруч з високою культурою і безумовно великими талантами – моральне зубожіння і вульгарність. Нажаль історія народної чайної загубилась у вирії часу.

У вихорі революційних подій закрили народну чайну. До влади завжди рвались вчорашні раби, але в нашій країні, добившись влади, вони не лише продовжують залишатися типовими рабами, але й прагнуть ще до більшого рабства. З осені 1917 до весни 1920 року Радомисль постійно переходив з рук у руки, влада в місті змінювалася з блискавичною швидкістю, що було характерно для військово-політичної обстановки в тогочасній Україні. У місті й навколишніх селах панував безлад, повна дезорганізація всіх сфер життя. З травня по жовтень 1918 року, німецькі окупаційні війська Кайзера влаштували в будинку «народної чайної» казино, для відпочинку і розваг німецьких солдатів. В ті часи все змінювалося разюче часто і швидко. І нікому не було ніякої справи до просвіти простого народу про шкоду алкоголю, як втім і зараз. В часи німецько-фашистської окупації (1941-1943 рр.) загарбники влаштували бордель для солдат Вермахту і польових жандармів.

При визволенні Радомишля від гітлерівських окупантів в грудні 1943 року будинок сильно постраждав, практично був зруйнований, пропав вишуканий декор, зникла   чудова ліпнина, яка прикрашала фасад.

В радянський час в цьому будинку знаходилась з тверезою назвою «Чайна», де продавали на розлив горілку і пиво.

Надалі будівля  неодноразово реконструювалася і перебудовувалася в зв’язку зі зміною її призначення. Було змінене внутрішнє планування будівлі. Лише зберіглась загальна початкова композиція типового міського будинку. Після війни «Чайна»  відновила роботу, але вже з ознаками ресторану. Старожили добре пам’ятають окремі кабінки, завішані плюшевим матеріалом  «з китицями». Обладнані окремі кабінки, які називались «райкомівські», де зависали «професійні революціонери» із районного комітету компартії  Радомишля (який до жовтня 1967 року знаходився в будинку №3 вул. Присутственна, де зараз музична школа).

З 1963 року розташовувалась  «Верхня їдальня», жителі до цих пір із захопленням згадують, як натовп штурмував буфет «Верхньої їдальні», коли привозили дубові бочки з пивом, з місцевого Радомишльського  пивзаводу. В кінці 80-х – «Варенична», на початку 90-х – бар «Оскар». З 2008 р – «Райффайзен Банк Аваль.». З 2008 року керуюча відділенням банку – Лариса Володимирівна Науменко. З 2014  року – до 2020 року керуюча відділенням банку Олена Вікторівна Терещенкова. Старовинний будинок витримав випробування часом.

Життя триває… 20 серпня 2020 року приміщення Райффайзен Банку Аваль викупив інвестиційний фонд  України. Радомишльський підприємець Олександр Литвиненко заключив договір довгострокової оренди з фондом і при ремонті приміщення перетворив приміщення Райффайзен Банку Аваль  в магазин жіночого та чоловічого одягу відомих  виробників. Мешканці міста оцінили новинку,  адже в Радомишлі не було такого великого магазину на 220 кв.м., де зручно  приходити купувати речі усією сім’єю. Особливість в тому, що сім’я корінних радомишлян надає сервіс в підборі одягу, так як мають досвід роботи не менше 10 років.

Олександр Пирогов – наш земляк, що відкриває минуле Радомишля

Джерело: Субота Онлайн

Автор: Олександр Пирогов, м. Радомишль