Суботній ексклюзив

Олександр Пирогов – наш земляк, що відкриває минуле Радомишля

Жителям міста Радомишля надзвичайно повезло, що завдяки  таланту, небайдужості Олександра Пирогова, вони мають  цікаво створені  і доступно написані  історичні дослідження рідного  краю. Така історія вивищує, виділяє місто Радомишль серед інших, які мають таку ж  історію,  але досі в маленьких  містах ніхто  не  спромігся  осмислити і описати в окремих  дослідженнях. Олександр  Пирогов – із когорти тих завзятих  неординарних  людей, котрі  здатні піклуватись не  тільки  про  власний  добробут, а й усією душею  вболіває  за  престиж  рідного міста.

Дослідник радомишльської старовини Олександр Пирогов

Олександр Тимофійович Пирогов народився 23 липня 1955 року в угорському місті Кечкеметі, 40 кілометрів від столиці країни Будапешта в сім’ї капітана Радянської Армії, колишнього фронтовика, який проходив службу в Південній групі радянських військ. Після Другої світової війни згідно з міжнародними угодами, укладеними главами СРСР, США і Великобританії на Ялтинській і Потсдамській (1945р.) конференціях, Радянський Союз як держава, яка найбільше постраждала від гітлерівської агресії, мала право захищати свої кордони на далеких підступах, тримаючи військові контингенти на території переможеної Німеччини, щоб там не відродився нацизм, і в сусідніх Польщі, Чехословаччині, Угорщині та Румунії. 23 жовтня 1956 року Сашкова мама пішла на місцевий базар. Назустріч підійшла  незнайома циганка: «Жінко, куди ви? Негайно вертайтеся додому – сьогодні почнеться повстання, вбиватимуть і різатимуть усіх радянських!..» Хлопчика, якому було трохи більше року, під час відсутності батьків доглядала сестра, які було 6 років. Малюк упав з старої високої скрині, вдарився голівкою об підлогу. Під вечір у нього піднялася температура. Вранці мати віднесла Сашу до госпіталю.

Тут теж здійнялася метушня. Просто на плацу складали вбитих радянських солдатів та офіцерів. До приміщень заносили поранених.

Санітарні машини і вантажівки привозили все нових і нових. Мати розповідала, що першим з їхньої частини заколотники застрелили нашого земляка, капітана Михайла Лучицького з Коростишева, який їхав з  донесенням мотоциклом. Незадовго до загибелі він нянчив маленького Сашка на руках. Згодом під час тих подій загинув один із командирів радомишльської військової частини капітан Острий.

Військовий лікар оглянув хворого Сашка і сказали, що у дитини менінгіт, треба взяти пункцію з хребта. Після цієї процедури у малюка паралізувало ноги. Таким чином він став інвалідом дитинства. Господь нагородив його найкращими людськими якостями: щирим серцем, душевною добротою, надзвичайною скромністю та великою любов’ю до земляків. Та обділив здоров’ям. Змалку пам’ятаю цього білявого хлопчика з милицею, який, незважаючи на каліцтво, брав участь у наших дитячих іграх. Після закінчення десятирічки № 6 Олександр закінчив Житомирське професійно-технічне радіотехнічне училище для інвалідів, яке готувало майстрів з ремонту радіотелевізійної апаратури і засобів зв’язку. За роки роботи телемайстром Олександр Тимофійович побував мало не в кожній хаті і квартирі радомишлян і жителів району. Від старих людей почув багато цікавих історій про минувшину нашого краю. Згодом став записувати їх. Спілкування з любителями старожитностей повело його до архівів, бібліотек. Це була не любительська розвага, а саме робота – вивчення архівів, історичної та географічної літератури, копітке накопичення фактів, поїздки на наукові конференції: Житомир, Київ, Бердичів, Звягель. Меджибіж (Хмельницька область), зустрічі з відомими письменниками, істориками.

Поступово історичні розвідки стали друкувати районна газета «Зоря Полісся», малинська «Соборна площа», обласні і республіканські видання. Я радий, що деякі з статей довелося редагувати. Це – нелегка праця. Приємно мати справу з його цікавими матеріалами. Адже більшість з них, це ексклюзив, тобто вперше видобуті саме дослідником історичного минулого Олександром Пироговим з нашарувань  архівної пилюки факти, яким інколи можуть позаздрити деякі дипломовані краєзнавці. Не буду їх переповідати й оцінювати. Хай читач прочитає сам. Його твори заслуговують, щоб бути виданими цілими збірками. Та на видання книг нині потрібні чималі кошти. Попри свою зайнятість, Олександр бере активну участь у громадському житті міста. Живе ж герой моєї розповіді скромно, на пенсію. Головне багатство його   квартири – книги, теки з рукописами та архівними матеріалами, фотографії старого Радомишля, а також своїх батьків, трьох дітей і трьох онуків та онучки. Він вважає себе щасливою людиною. І дякує Всевишньому, що світ не без добрих людей-меценатів, які допомагають йому зробити його творчий доробок надбанням людей.

                                                                             Володимир ШУНЕВИЧ,

                                                                            член Національної спілки

                                                                            журналістів України,

                                                                            лауреат республіканської премії

                                                                            «Золоте перо».

 

 

Схожі матеріали

Популярні новини