Політика

«Слуга народу» може не дожити до наступних виборів

«Мені пропонували стати губернатором Київщини»

Хто очолює президентську партію «Слуга народу»? На таке питання сьогодні правильно відповість хіба що дуже підкований у внутрішній політиці співрозмовник. І це показник того, що партійне будівництво в пропрезидентській силі фактично поставлене на паузу. Цього, власне, не особливо приховують і ключові персони в оточенні Володимира Зеленського. Ще у відносно мирні часи на Банковій не забували нагадувати депутатам власної дуже різношерстної фракції, на чиєму горбу вони в’їхали в парламент. Але згодом окремі представники монобільшості (особливо мажоритарники) розправили крила та почали проявляти норов. У результаті монокоаліція почала танути, хоча до тривожної цифри 225, яка б констатувала її смерть, ще не дійшло.

Окрема історія – ситуація зі «слугами» в регіонах. Треба віддати Банковій належне: не показавши у багатьох областях вражаючих результатів на місцевих виборах, їй вдалося стулити докупи комфортні більшості «під себе» у багатьох облрадах та ключових міськрадах. Відбувалося це не завжди гладко. Саме тому ці приховані конфлікти зараз почали вилазити на поверхню. Останній трапився у Запорізькій області. Нардепка від цього регіону Юлія Яцик вийшла з партії президента ніби з формальних причин, але в інтерв’ю «Главкому» прямо розповіла про те, що коїться в області, про свій конфлікт з керівництвом ОДА, яке брутально викинуло її та соратників з політради.

Наступна гаряча точка для «Слуги народу» – Київщина. Тут конфліктна ситуація назріла між угрупованням скандального Олександра Дубінського, якого вже вигнали з фракції «слуг», та його колишньою колегою по роботі на телеканалі «1+1», нардепкою Ольгою Василевською-Смаглюк. Вона залишається і у фракції, і у партії, але стверджує, що Дубінський досі курує процеси на Київщині, причому з благословення саме того керівництва фракції, з якої його попросили.

Василевська поки не зважується на розрив з президентською силою, більш того, сподівається йти із Зеленським на наступні парламентські вибори. Проте вона активно б’є на сполох: просто під носом у президента, який зайнятий війною, відбувається «зрада і ганьба». Дійшло до того, що обласна організація «слуг» фактично працює на головного конкурента Василевської на минулих парламентських виборах – екс-«регіонала» Ярослава Москаленка. А він тепер очолює в облраді фракцію «За майбутнє».

У розмові з «Главкомом» Василевська-Смаглюк викладає свою версію конфлікту «слуг» на Київщині, коментує звинувачення у роботі на Коломойського та пояснює, що ж тепер робити з «мертвонародженим» Бюро економічної безпеки, створення якого сама ж і просувала.

Ольго, почнемо з початку вашої депутатської історії. Як взагалі команда «плюсів» – ви, Олександр Дубінський, Сергій Швець, Олесандр Ткаченко – опинилися в «кварталівській» політичній тусовці? Очевидно ж, що на той момент (виборчої кампанії 2019 року) поява вас у списках кандидатів до парламенту мала вигляд подяки Зеленського за підтримку медіа одного відомого бородатого олігарха.  І чому ця дружна компанія депутатів-телевізійників згодом розпалася?

Перші пропозиції від представників нової влади до мене почали надходити ще задовго до виборів президента від Сергія Трофімова (колишній виконавчий продюсер студії «Квартал 95», експерший заступник голови Офісу президента – «Главком»). Коли президент вже оголосив про розпуск Ради, мені пропонували навіть стати губернатором (головою ОДА – «Главком») Київщини. Коли почала формуватися команда, то Віктор Тимошенко (двічі народний депутат, ексголова Львівської та Кримської митниць – «Главком»), який займався формуванням (списку) кандидатів на Київщину, сказав, що у нього відпав якийсь кандидат на 96 округ і запропонував мені його замінити.

Вас тоді не бентежив бекграунд Тимошенка, який аж ніяк не тягнув на «нове обличчя»? Він досі має якийсь вплив у «Слузі»?

Ні, жодного впливу зараз він не має, і взагалі, як мені здається, відійшов від політичних справ. Щодо його реноме нічого сказати не можу, адже він сам нікуди не балотувався. Лише керував одним з напрямків під час виборчої кампанії в парламент дев’ятого скликання. Наскільки я пам’ятаю, він не здійснював якийсь вирішальний вплив, а лише підбирав по декілька кандидатів на округ і організовував частину процесу виборів технічно. Кінцевий варіант списку обговорювався вузьким колом осіб, до яких Тимошенко не належав.

У 2019 році я працювала в команді «плюсів», звісно, спілкувалася і з Олександром Ткаченком (тодішній гендиректор «плюсів», наразі – міністр культури та інформаційної політики – «Главком»), і Сергієм Швецем. Але не можна говорити, що ця команда розпалася, вона ніколи не була монолітною, як і вся фракція «Слуги народу». У мене почався персональний конфлікт з Дубінським декілька років тому, через який ми досі не спілкуємось, і я дуже щаслива від цього.

Так а з чого він розпочався? Пам’ятаю, на якомусь з’їзді він навіть галантно робив компліменти вам, і, здавалося, між вами все гаразд. Але потім була ця дивна історія з навушниками, після якої всі дізналися, що ви не спілкуєтеся вже два роки.

Ну, не вважаю, що компліменти можуть свідчити про якусь особливу близькість. На тому з’їзді мені багато хто робив компліменти, і що? Загалом мені не дуже приємно обговорювати  персону Дубінського – я вважаю його поведінку абсолютно некоректною і стосовно влади, з якою він прийшов, і стосовно мене особисто. Олександр завжди намагався мене «переробити» під себе, аби йому було зручно і комфортно. Зокрема, він хотів, використовуючи мене, розширити повноту своєї влади на Київщині та у фракції, а я під це не підлаштовувалася. Морально це було важко і неприємно, тому спілкування зійшло нанівець.

І як саме він хотів вас використати?   

Це проявлялося в багатьох речах. Він вважав, що всі питання, що стосуються мого округу, мають контролюватися ним. А я вважаю, що його наміри не мали нічого спільного з державним будівництвом. Тому й обмежила наше спілкування.

Але зараз Дубінський, якого раніше було чути з кожної праски, зовсім випав з інформаційних радарів. Це якось пов’язано з американськими санкціями проти нього? Про нардепа Андрія Деркача, з яким Дубінський давав пресконференцію щодо втручання в американські вибори, СБУ та уряд США вже давно заявили, що той – агент російської розвідки. А ось проти Дубінського не чути про жодні справи. Дуже дивна ситуація, якщо припустити, що він брав участь в якихось махінаціях, або, тим більше, разом із Деркачем підігравав росіянам…

Коли він ще давав свою спільну конференцію з Деркачем, це для мене видавалось, щонайменше, шкідництвом.  Тому я вважала за необхідне якомога надалі відійти, аби мене не забризкало цим лайном. Я не підтримувала ні політичні погляди Дубінського, ні його бажання захопити повноваження притаманним йому стилем. Дубінський – чудовий політтехнолог, особливо щодо розповсюдження якихось «сенсацій» в телеграм-каналах і так далі. Мені здається, деякі анонімні телеграм-канали досі належать йому. Що стосується його подальшої поведінки, то я з ним не спілкуюся, і це його особисті справи.

«Мотовиловець мене обдурив і домовився з Дубінським»

Дубінський досі має вплив на багатьох представників Київської партійної облорганізації «слуг» та депутатів облради? Формально зараз обласною організацією керує перший заступник голови парламентської фракції «Слуги народу» Андрій Мотовиловець, основна задача якого, скоріше, полягає в тому, аби збирати по крупинці голоси монобільшості. Хто реально зараз – головний «слуга» в області?

Коли Дубінського усунули від керівництва обласної парторганізації, я, звісно, зраділа, і в мене з’явилась надія, що подальше формування та керування цим осередком буде прозорим. Принаймні, там зможуть себе проявити всі охочі депутати, які були обрані в Київській області. Тому я на початку підтримала кандидатуру Мотовиловця, і в нас була домовленість, що він буде керувати осередком, а я буду головою політради цього осередку як найбільш активний депутат від «слуг» по Київщині. Але не так сталося, як гадалося: Мотовиловець мене обдурив і домовився з Дубінським, який контролює п’ять-шість обласних депутатів. З огляду на те, що Мотовиловець мало орієнтується у місцевому самоврядуванні, йому було легше взяти на озброєння напрацювання Дубінського.

 

Київською облрадою керують ті самі люди, які нею керували за Януковича, за Порошенка

 

Наскільки я знаю, на сьогодні Дубінський і його люди, як були, так і залишаються при владі в Київській області: це і керівники комунальних підприємств, і депутати облради, і інші особи, які отримали право на розпорядження земельними та іншими активами. Тандем Дубінський-Мотовиловець приймає рішення, що вигідні тим представникам Київської області, які раніше були народними депутатами Верховної Ради, а зараз в облраді представляють фракцію «За майбутнє».

Це ви про свого головного конкурента на виборах 2019 року в окрузі – Ярослава Москаленка, який плекав надії стати головою облради?

Завершу про Мотовиловця, який взагалі нічого не розуміє в системі управління місцевою владою, як відбувається формування обласного бюджету, керівництво комунальними підприємствами. У Мотовиловця, який ще й керує фракцією «слуг народу» в парламенті, просто замало часу у все це вникати. Це призначення не має нічого спільного з професіоналізмом або відданістю справі партії. Як результат – «Слуга народу» майже повністю віддана у користування керівництву фракції «За майбутнє» в Київській області. Тобто облрадою керують ті самі люди, які нею керували за Януковича, за Порошенка. Нічого з приходом нового президента та вертикалі влади на Київщині не змінилося. Люди, які вміють розставляти шахівниці, роблять це професійно і так, аби той же Мотовиловець не міг ні в чому розібратися.

Що ж до нинішнього обласного депутата Ярослава Москаленко, то, наскільки я бачу, він повністю пішов у розвиток власного бізнесу (автоперевезення, тенісні корти) і зосередився саме на цьому. Звісно, не забуваючи розставляти своїх людей там, де це може бути вигідно: в Вишгородській районній адміністрації, в мерії Вишгорода, в Бородянській селищній раді, в комунальних закладах є його «посланці», які здебільшого опікуються питаннями, які не стосуються задоволення потреб виборців.

«Бус для евакуації ми позичили в одному зі СПА-готелів»

Кадровий безлад в регіонах – типова риса цієї влади. Не сказати, що це притаманно тільки Київській області, але за останні три роки у кабінеті голови ОДА встигли посидіти шість осіб (нинішній голова ОДА навіть йшов і повертався). З чим пов’язана така жахлива плинність кадрів? І чи влаштовує Банкову нинішній голова Київської ОДА Олексій Кулеба, який нібито став компромісною фігурою?

Звісно, що губернатор – це і політична, і ресурсна посада, яка цікава для всіх, і не тільки на Київщині. І зрозуміло, що завжди буде бажання однієї групи впливу збити людину, що належить до іншої групи. Тому так швидко і був збитий перший губернатор Київської області за Зеленського – Бно-Айріян. Він, може, і був непоганою людиною, але поки вник у всі ці хитросплетіння, його просто прибрали.

 

Київська область виділила один автобус на евакуацію чотирьох тисяч людей

 

У перші дні призначення нині діючого губернатора Кулеби, я до нього прийшла і сказала, що у нас такі-то проблеми, давайте діяти разом. У нього тоді, судячи з усього, була квадратна голова від потоку інформації – людина ледь не перший день на посаді. Вдруге ми з ним поспілкувалися 25-26 лютого. Я бачила, що є люфт для евакуації людей з Бородянки і Бучі, вони вже були під артобстрілами, але ще не під окупацією. Тому був шанс евакуювати більшу частину населення. Утім, моя пропозиція не зустріла відгуку в серці Кулеби. Чому евакуаційні коридори почались лише тоді, коли території були в окупації, а не раніше? Ставлю собі це запитання щодня. Причин я не знаю, мабуть, якась військова таємниця. Ну не може ж це бути банальною халатністю?

Через добу-дві після цієї розмови люди вже просто бігли пішки з Бородянки в Пісківку, бо там не було російських військ, аби виїхати з-під окупації. Мені подзвонив Пісківський селищний голова і каже, що в нього накопичились чотири тисячі біженців, яким він не може дати раду. Щоб ви розуміли, Київська область йому виділила один автобус на чотири тисячі людей. Тоді я звернулася до мера сусіднього Житомира Сергія Сухомлина і він надав 40 автобусів, які зробили п’ять-шість ходок, і людей було розміщено в житомирській школі. Далі з усіх питаннь евакуації я спілкувалась з керівництвом ДСНС (Державна служба з надзвичайних ситуацій – «Главком»), зокрема Романом Примушем (заступник голови ДСНС – «Главком»), та нинішнім керівником ДІАМ (Державна інспекція архітектури та містобудування – «Главком») Семеном Кривоносом, який тоді відповідав за логістику евакуаційних коридорів на Київщині. І разом нам вдалося евакуювати і нагодувати десятки тисяч громадян.

У мене є живі свідки: мій помічник Олег Кондратенко особисто за кермом в колоні евакуйовував людей, а бус ми позичили в одному зі СПА-готелів біля мого дому. Що ж до гуманітарної допомоги, то вона системно почала надходити у Вишгород з перших днів війни в тому числі завдяки моїм колегам по фракції — Роману Грищуку, Олександру Ковальчуку, Дар’ї Володіній, Тетяні Цибі, Євгену Петруняку, Андрію Жупаніну, Олексію Мовчану (прошу вибачення, якщо когось не назвала) та керівникам декількох західних управлінь лісового господарства.

Ми чи не єдині на Київщині співпрацюємо з ЮНІСЕФ щодо ремонту укриттів в школах. Тобто ми перші місяці війни рухались паралельно з обладміністрацією, а не разом.

Вже за кілька місяців після деокупації Київщини губернатор освоївся і вирішив, що все ж треба налагоджувати стосунки. І я побачила вже впевнену в собі людину, яка була профорієнтована та проінформована в подіях, що відбуваються в області, і яка зараз досить адекватно реагує на мої пропозиції.

 

«З Коломойським не бачились, мабуть, роки три»

Стосунки з Коломойським, який деякий час був вашим роботодавцем, які вони зараз? Якою була його роль у вашій політичній кар’єрі?

Оцінювати стосунки з Ігорем Валерійовичем мені не важко, бо багато років працювала на «1+1», він підтримував всі мої проєкти та розслідування. У мене не було жодного замовного сюжету, всі речі, які я робила, підтримувались. Також Ігор Валерійович допоміг мені в одному особистому питанні в 2008 році, ще коли я працювала в газеті «Дело» Віктора Пінчука. Скажімо так – я його можу охарактеризувати як людину, яка відгукується на чуже горе та чужі проблеми і яка дала мені всі можливості для зростання як журналісту. Коломойський також підтримав мій вибір стати народним депутатом, це правда. А от Олександр Ткаченко, навпаки, відмовляв.

Ми з Коломойським не бачились, мабуть, роки три. Востаннє я йому прямо сказала телефоном, що Дубінський на анонімних телеграм-каналах з помсти за мою непідконтрольність ображає не тільки мене, а й мою родину, і попросила його припинити це, використовуючи свої важелі впливу. Ігор Валерійович мені відмовив, і після цього наше спілкування вичерпало себе.

А які у Коломойського є важелі на Дубінського?

Може, ніяких, тому і відмовив.

Але визнайте, при цьому ви продовжували грати на його користь, засипавши правками «антиколомойський» законопроєкт про банки(разом з Дубінським, до речі) і фактично брали участь у затягуванні прийняття важливого особисто для президента закону.

Ви запитуєте про різні часові рамки. Але загалом я системно подаю правки в різні законопроєкти і використовую наявні в регламенті важелі для їхнього заблокування, якщо з ними незгодна. Поправки – цілком законний важіль. Так само, як, наприклад, постанови про скасування. Я досі вважаю, що «антибанківський» законопроєкт був неконституційним і таким, що перевищував повноваження інших державних органів, таких, як Національний банк, Фонд гарантування вкладів, а також він порушує права споживачів фінансових послуг.

А чому ви не запитуєте про законопроєкти, які явно були не на користь Коломойського, але написані і захищені в залі мною за трибуною? Створення Бюро економічної безпеки, закон про боротьбу з відмиванням коштів тощо. Ці законопроекти явно не викликали в нього захвату. Але я їх розробляла і вони ухвалені, бо це були обіцянки президента перед виборами.

Згодом запитаємо і про них. І все ж, як війна змінила вплив Коломойського на частину українського політикуму і бізнесу, який в нього був до 24 лютого? Які зараз у нього пріоритети?

У мене склалося враження, що його присутність в медіа і політичному житті зменшилась. Наскільки знаю, він зараз більше зайнятий обороною Дніпра, підрозділами, якими він опікується, та питаннями свого бізнесу, який теж постраждав через російську агресію: розбитий Кременчуцький НПЗ і все інше.

Як гадаєте, чому він не позбавився медіабізнесу, як Ахметов? Холдинг «1+1» для нього є таким важливим?

Не чула, щоб Коломойський зараз впливав на інформаційну політику своїх медіаактивів. Мені про це нічого невідомо.

Ви так пишаєтеся тим, що активно працюєте на окрузі. Але наступні вибори, коли вони будуть, виключають мажоритарну складову, тим більше статус самовисуванця. І є сумніви, що з провладною силою вам надалі буде по дорозі. Де шукатимете політичну «парасольку»?

Я не бачу жодної проблеми для себе як для людини в самому розквіті життя займатися будь-чим. Та не приховую – мені подобається робити те, що зараз. Ходять чутки, що вибори будуть у липні наступного року – до цього часу ми звільнимо всі окуповані території та якраз настане термін наступних виборів. Я розглядаю варіант участі у цих виборах і почуваюся себе на окрузі впевнено. Хоча, звісно, дуже багато залежатиме від того, як наріжуть округи.

Зараз ніхто не може сказати, чи доживе до того часу партія «Слуга народу», чи це буде інша політична сила з прив’язкою до президента. Але все одно доведеться підтягувати потужних кандидатів, а згідно з довоєнними рейтингами я вибори на своєму окрузі виграю. Враховуючи, що у мене є команда з декількох десятків людей, перевірених війною, впевнена, у мене буде з ким і куди йти. Але розглядаю я себе як людину, яка прийшла з президентом Зеленським і хоче йти з ним далі, якщо він, звісно, вирішить балотуватись на другий термін.

 

Саму виборчу систему до виборів ще можуть змінити? І за яких умов?

Систему за пів року до виборів змінювати не можна. І сенсу в цьому я не бачу, адже нова виборча система – частина наших міжнародних зобов’язань.

Ви можете, як ваша колега Юлія Яцик, скласти партійний квиток? Щоправда, вона це зробила ніби з формальних причин, але суть була тією ж – незгода з партійним керівництвом в окремо взятому регіоні – на Запоріжжі.

Я завжди встигну це зробити. А от попсувати нерви тим, хто саботує партійне будівництво, підставляючи президента, я можу не встигнути, якщо піду на такий крок. Тому поки, мабуть, утримаюсь від виходу з партії. Особливо з огляду на те, що я хочу добитися від  Мотовиловця звіту за використання партійних коштів за поточний рік. Я йому вже запити писала, які він ігнорує. Щоб ви розуміли, бюджет партії на Київщину виділяється досить чималий, але у нас не працюють ані партійні осередки, ані офіси, ані помічники, які мають приймати звернення громадян, відсутня жодна комунікація. У мене складається думка, що партійні кошти йдуть не туди, куди треба. Наприклад, «Слуги народу» Житомирщини мало того, що займаються партійним будівництвом, так ще й використовують гроші партії на допомогу армії. У нас такого і близько нема, а якщо вже партійні гроші використовуються непрозоро – це питання до НАЗК. На фінансування партій в бюджеті на наступний рік виділено рекордні 850 мільйонів, на осередок йде приблизно 8,5 мільйони. Де ці кошти?

 

«Ягуар» я не вкрала. Це авто належить моєму братові

 

«Мотовиловець поганий», тому що не звітує. А чи вважаєте ви справедливим те, що через воєнний стан депутати та партії взагалі не зобов’язані подавати декларації? Вас саму за кермом недешевого «Ягуара» бачили, а звідки він у вас взявся, не відомо. Чи будете ви підтримувати відповідний законопроєкт щодо зняття «бану» на подання декларацій?

Чому не відомо? На запит журналістів, я одразу досить розлого відповіла щодо «Ягуара». Навіть запропонувала взяти інтерв’ю у власника, але журналісти відмовились. Зважаючи на те, що в мене округ – 200 км в одну сторону та 200 км в іншу – це суттєві видатки на паливо. При цьому не бачу нічого поганого в тому, що можу використовувати електрокар, завдяки якому я економлю паливо і ці кошти витрачаю на інші потреби: наприклад, на закупівлю палива для Вишгородської роти охорони, укріплення мостів за запитом тієї ж роти чи допомагала купити бус та приціл для наших підрозділів на фронт. Я це авто не вкрала, воно належить моєму брату, приватному підприємцю, який займається автобізнесом і, до речі, завжди дбав за мій автотранспорт. Мій перший автомобіль в далекому 2010-му він взагалі мені подарував, але тоді я не була депутатом і це нікого не цікавило. Я маю право користуватися та обов’язково відображу в декларації за 2022 рік в графі «інше право користування», згідно з діючим антикорупційним законодавством, цей «Ягуар». А щодо закону про повернення декларування, я його безумовно підтримуватиму в залі.

 

 

«Більшість законопроєктів приймається за участю інших фракцій. Потрібна коаліційна угода»

Офіс президента та керівництво фракції «Слуга народу» в парламенті досі контролюють ситуацію в монобільшості? Чи вже без підтримки сторонніх фракцій та груп проводити рішення майже неможливо? Внутрішні скандали, коли «слуги» прямо в чатах сварилися та звідти демонстративно виходили пачками, свідчать на користь другої версії.

Всі завжди запитують про чат, ніби там ухвалюються якісь доленосні рішення. Це абсолютно не так. Чат – більше місце для словесної творчості та обговорення новин кінематографу. Що стосується контролю керівництва фракції, то, дійсно, зараз більшість законопроєктів приймається за участі інших фракцій. До прикладу, у нас є законопроєкт про боротьбу з відмиванням коштів, де ми відносимо олігархів до високоризикових клієнтів. Це означає, що банки просто можуть таким клієнтам відмовляти. Але фракція «Європейська солідарність» дуже запереживала за олігархів і вимагала розгляду всіх 300 правок до цього проєкту. І керівництво нашої фракції витрачає час, аби домовитися з керівництвом «ЄС», аби вони цього не робили. Результат – олігархам поліпшений фінмоніторинг, тільки заради того, щоб в залі не застрягти в розгляді одного законопроєкту на кілька годин.

Наприклад, в партійному чаті нас переконували голосувати за створення Тимчасової слідчої комісії щодо розслідування можливих фактів неефективної діяльності Держагентства лісових ресурсів, яку очолив Микола Тищенко. Я була категорично проти, уявляючи, де – Тищенко, а де – ліси. Але Арахамія особисто просив всіх за цю ТСК голосувати – можливо, через те, що Тищенко контролює кількох депутатів, які будуть голосувати, як треба. Бо він колись вже пішов «в опозицію» і в нас були проблеми з голосами.

І чи часто доводиться йти на такі поступки мінігрупам? Тищенко ж там не один такий винахідливий?

Коли є спільний зовнішній ворог, Рада єдина, як ніколи. Це стосується і законопроєктів, що прямо зачіпають інтереси самих депутатів. Наприклад, обмеження статусу публічної особи. Зараз депутати – назавжди публічні особи, і до них застосовується посилений фінансовий моніторинг на час каденції і 12 місяців після її завершення. А далі застосовується ризик-орієнтований підхід. Але депутату ОПЗЖ Григорію Мамці стало тяжко-важко від того, що потрібно постійно надавати підтвердження походження коштів, його підтримали такі ж страждальці з усіх абсолютно фракцій. І вони більшістю голосів скасували цю вимогу, чим поставили під загрозу вступ України в Європейське співтовариство. Проте задовольнили свої «шкурняки».

Чим таким колишній «ІТ-шник» Давид Арахамія раптом став таким цінним кадром в українській політиці? Він і фракцією керує, і в Америку за зброєю їздить, і є головою політради…

Нічого не можу сказати поганого про Арахамію. Він – комунікабельний, при цьому я ніколи не чула від нього якогось хамства чи чогось, що виходило б за рамки. Виріс за три роки дуже сильно.

Чи настане в найближчому майбутньому загроза, коли монобільшості доведеться формувати коаліцію з кимось чисто з технічно-арифметичних причин?

Я ще до війни казала, що нам потрібна коаліційна угода, бо у нашій фракції немає стабільних 226 голосів. Середньоарифметичне – десь 210. Тому потреба в голосах інших фракцій є, але коаліційну угоду ніхто не складає. Офіс президента взагалі цим не займається, за збір голосів відповідає Мотовиловець, але він знову-таки – не «слуг народу» переконує голосувати, а інші фракції. З нами Мотовиловець проводить чисто ритуальні бесіди, а на всі гострі запитання відмахується формальними відповідями.

За якісь кадрові речі я голосую, бо розумію, що комусь треба виконувати певну роботу, а це бачення формується на Банковій. Під час війни саме Офіс президента формує порядок денний, хоча іноді я потім шкодую за голосування щодо деяких міністрів. Наприклад, з виплатами внутрішньо переміщеним особам бардак, обіцяних виплат для тих, хто був в окупації (а ці виплати широко анонсували), на Київщині взагалі ніхто не отримав. Є-допомогу по 6500 тис., анонсовану для підприємців, отримали лише ті, хто сидів зі зв’язком і світлом на західній Україні або взагалі закордоном, а північ Київщини, яка сиділа в окупації без зв’язку, лише дірку від бублика. А тероризують виборці за це мене, а не, наприклад, міністра економіки чи міністра соцполітики, відповідальних за ці рішення.

Ображених у фракції-партії багато? Зрозуміло, що війна, треба об’єднуватись, і все ж? Атмосфера дуже відрізняється від 2019 року, коли «море було по коліна»?

Власне, завжди були депутати, що вхожі в Офіс президента, і депутати, які туди не вхожі, а тому ображені. Будь-якій владі завжди подобаються люди слухняні та неконфліктні, так вже історично склалося. Я до цього ставлюсь по-філософськи.

«Зеленський виконує функцію батога для інших країн, які мають нам допомагати»

Зеленський зараз зовсім не спілкується з фракцією?

Остання зустріч фракції з президентом була напередодні війни. Він говорив, що ситуація є досить поганою, закордон не дуже нам допомагає, давайте всі сконцентруємося і все таке. Більше комунікації з президентом, окрім його виступів в залі, не було. Подальша комунікація відбувається на рівні керівників груп, заступників голів фракцій та голів комітетів. Там вона динамічна і регулярна. Та і фізично президент не може спілкуватися з усіма охочими, для координації роботи під час війни достатньо зустрічей з керівниками фракції. Зараз позиція президента досить конкретна: хочеш спілкування? Привези в Україну зброю та фінанси, тоді буде й спілкування.

Війна змінила всіх, але за президентом це особливо помітно. Він же явно не на таке розраховував, коли йшов на вибори з максимально позитивним посилом. А тепер замість побудови «країни мрій» доводиться рятувати те, що є.

Мені здається, що війна проявила всіх без винятків, зокрема, і Зеленського. Якби не цей поворотний момент історії, він, може, і не показав би всі свої сильні сторони. І ми не знаємо, як повів би себе інший президент в цій ситуації. Зеленський – людина принципова, і питання справедливості для нього важливі. Як на мене, він гідно виконує саме ті функції, які потрібні для виживання нашої держави. Він вдало комунікує і з українцями, і зі світом. І виконує функцію батога для інших країн, які мають нам допомагати. Навіть Ізраїль вже став на наш бік.

Та ви що? А наш посол в Ізраїлі протилежно іншої думки.

У посла така роль. Звісно, будь-якої допомоги недостатньо і ми б хотіли її більше. Ізраїль починає нам надавати технологічну допомогу і допомогу розвідки, яка там вважається однією з кращих в світі. І цю шалену підтримку ми маємо якраз завдяки ролі Зеленського, на відміну від 2014 року, коли від нас всі відморозилися і максимум сказали, що дуже стурбовані анексією Криму і Донбасу. Зеленський правильно розставляє акценти: наш програш — програш всього світу, наш виграш — це загальнолюдська справедливість, і хто нам не допомагає, той допомагає злу. І це працює.

 

Відбудова деокупованої Київщини: дуже багато мамок, а дитя й далі мерзне

 

Після побаченого в Бучі та Бородянці в перші дні після деокупації ті почуття вже якось схлинули? Чи можна уявити, що таке повториться знову? Ваш округ – прикордонний з Білоруссю, звідки завжди можна очікувати сюрпризів…

Досить символічно, що ще за два тижні до вторгнення я з парламентської трибуни закликала розібратися з Держагентством з управління Зоною відчуження, бо воно керувалося і зараз керується людьми, які не можуть втримати там достатній рівень безпеки. Пам’ятаю, що буквально до сліз сперечалася в кулуарах з цього приводу з прем’єром Шмигалем. Шмигаль тоді вирішив, що я хочу поставити туди свою людину. А мені було важливо сказати, що там небезпечно і побачити, що якісь заходи вживаються. Хоча вже кількома місяцями пізніше підтвердилось, що в прикордонній зоні була активність з інфраструктурними роботами. Ніякої інформації щодо замовлення цих дорожніх робіт, ким і як це відбувалось, я публічно не знайшла.

Зараз якщо окупанти знову спробують піти через зону Чорнобиля, їм буде потрібна кількасоттисячна армія. Зрозуміло, що наші там вже все облаштували і чекають на такий сценарій. А тоді там було просто порожньо: заходь та бери, що хочеш.

Звісно, я ніколи не могла подумати, що й Буча, й Бородянка, й Димер стануть жертвами таких нелюдських звірств. Але зараз мене більше турбує відбудова цих міст, а також Ірпеня, Гостомеля та інших. Робиться це дуже повільно і непрофесійно. Навіть вікна в пошкоджених будівлях заміряють настільки криво, що їх просто неможливо туди вставити. Краще вже просто виділити людям кошти, щоб вони самі ними розпорядилися. Але ж тоді не залучиш потрібних підрядників. І ще одна пікантність цієї ситуації в тому, що відбудовою займаються буквально всі, – починаючи від місцевої влади, яка виділяє гроші своїм підрядникам, завершуючи різними міністерствами, державними підприємствами. Дуже багато мамок, а дитя й далі мерзне.

У кого вціліло житло – величезне щастя має. А тим, хто його втратив, – нікуди піти. Дехто досі живе в літніх кухнях чи погребах. Багато охочих жити в польських модульних містечках, але ці будиночки далеко від городів, які є опорними для людей, що залишились без нічого. Їм потрібно посадити огірки і стерегти свій город, бо більше немає на що сподіватися.

 

«Розглянемо декілька варіантів щодо БЕБ: від зміни керівника до ліквідації»

Новостворене Бюро економічної безпеки, яке мало б забрати розслідування економічних злочинів у СБУ, – вистраждане дітище саме депутатки Василевської-Смаглюк. Пропрацювало воно недовго, але, тим не менше, його робота вже отримала розгромну оцінку від двох профільних комітетів Ради. Чому БЕБ не запустилося сходу і чи варто тепер очікувати якихось кадрових рішень?         

Було декілька варіантів, як запустити та кому підкорити БЕБ. У мене була позиція, що участь в конкурсі можуть брати колишні очільники податкової міліції, бо інакше це було б обмеження прав людини. А вже конкурсна комісія має вирішувати, кого обирати.

Якраз податківець – ексголова Державної фіскальної служби Вадим Мельник – цей конкурс і виграв.

Так сталося, тому що конкурсна комісія під головуванням  Тимофія Милованова (радник голови Офісу президента – «Главком»), так вирішила. Тому ми маємо на чолі Бюро цього пана. Це не означає, що закон про БЕБ – поганий, там були і гарні кандидатури, наприклад, Сергій Солодченко та Василь Горбаль. Але віддали перевагу саме Мельнику, а чому саме – Милованов не каже. Нинішній менеджмент виявився просто неспроможним до виконання функцій, які були на нього накладені. Тому парламентський комітет з правоохоронної діяльності вирішив, що у них вийде краще наглядати за БЕБ і у нашого комітету частину функцій забрав. Ми не сперечаємось, а залишаємо за собою нагляд за аналітичною функцією. Але я досі вважаю, що при владі треба ставити не тільки слухняних, але й ще хоч трохи фахових.

Так а що буде з нинішнім керівництвом Бюро? 

Ми в Верховній Раді створюємо Тимчасову слідчу комісію з економічної безпеки, яку ініціював Ярослав Железняк. Розглянемо декілька варіантів щодо БЕБ: від зміни керівника до ліквідації.

Павло Вуєць

 

 

 

 

Схожі матеріали

Залишити коментар Facebook