Ліричне звернення житомирського поета Василя Головецького до українських бабусь, чиї життя сповнені втрат, тягарів і мовчазного болю, що його не завжди здатне побачити суспільство.
ПРОБАЧТЕ, РАДИ БОГА!
Бабусю! Я не знаю, що казати,
Коли, буває, поруч з Вами йду…
Які ми перед Вами винуваті,
В яку ми заманили Вас біду!
Пробачте за худющі Ваші руки,
За пенсію нещасну (а чи ж ні?!)!
Пробачте за улюбленого внука,
Убитого недавно на війні!
Пробачте за сердечну аритмію,
Яку уже не вилічить нічим,
І за невиліковну безнадію,
За Ваші сльози і виття вночі!
Пробачте за життєву цю облаву
(Якби ж колись про неї Вам знаття!)!
Пробачте, ради Бога, за державу,
Яка перевела Вам все життя!
