Спочатку золота медаль, потім 25 років тюрми: трагічна доля останнього кошового Петра Калнишевського

Спочатку імператриця Катерина II нагородила його золотою медаллю з діамантами. А невдовзі наказала відправити на довічне ув’язнення. Так скінчилася військова кар’єра Петра Калнишевського — останнього кошового отамана Запорозької Січі, який провів за ґратами 25 років і пережив державу, що знищила його козацьку республіку.

12 листопада 1803 року Калнишевський помер на Соловецьких островах, далеко від українських степів. За традиційним датуванням, йому було 112 років, хоча точний рік народження кошового досі викликає суперечки серед істориків.

Його життя має одну дивовижну деталь. Коли після чверті століття ув’язнення новий російський імператор дозволив старому козакові повернутися на волю, той залишився там, де провів найтяжчі роки свого життя.

Імператриця нагородила його, хоча вже бачила в ньому небезпечного отамана

Петро Калнишевський походив, найімовірніше, із села Пустовійтівка на нинішній Сумщині. У козацькому війську пройшов шлях від полковника та військового осавула до судді й кошового отамана.

У 1762 році запорожці вперше обрали його своїм очільником. Того ж року, після зустрічі з Катериною II, Калнишевського усунули з посади. Та вже 1765-го козацька старшина знову обрала його кошовим — усупереч волі імператриці.

Калнишевський наполягав на поверненні земель, які російська влада відібрала в Запорожжя, і захищав право козаків самим вирішувати свої справи. Водночас імперія потребувала запорозького війська для боротьби з Османською імперією.

Під час російсько-турецької війни 1768–1774 років запорожці брали участь у походах на Очаків та Кінбурн, проводили розвідку в Криму. Калнишевський керував козацькими силами, а Катерина II відзначила його золотою медаллю з діамантами.

За матеріалами Центрального державного історичного архіву України, кошовий не обмежувався військовими справами. Він розвивав землеробство й торгівлю в запорозьких степах, опікувався будівництвом церков і захищав землі Війська Запорозького від імперського наступу.

Це й робило його незручним для Петербурга. Російська влада хотіла підпорядкувати собі запорозькі землі, а Калнишевський обстоював козацькі права.

Запорожці склали зброю, але це не врятувало кошового

У 1775 році становище Запорозької Січі різко змінилося. Війна з Османською імперією завершилася, і російському урядові більше не потрібне було незалежне козацьке військо на південних кордонах.

На початку червня російські частини під командуванням генерала Петра Текелія оточили Січ. Значна частина запорожців ще перебувала поза фортецею, а сили нападників переважали.

Калнишевський разом зі старшиною переконав козаків не вступати в бій, який міг закінчитися великими втратами. Січ здалася без кровопролиття.

Та отаман не врятувався. Його заарештували разом з іншими представниками козацької старшини. Січові укріплення зруйнували, військову скарбницю, архів, клейноди та коштовності вивезли.

Іронія була гіркою: людина, яка щойно отримувала імперські нагороди за військову службу, тепер стала в’язнем тієї самої держави.

Чверть століття за кам’яними стінами Соловків

Улітку 1776 року Петра Калнишевського доправили до Соловецького монастиря на островах у Білому морі. За монастирськими мурами тоді діяла в’язниця для людей, яких російська влада вважала небезпечними.

Колишнього очільника Запорозької Січі помістили до одного з казематів Головленківської тюрми. Йому заборонили листування та спілкування зі сторонніми. У 1792 році перевели до іншої одиночної в’язниці біля монастирської Поварні.

Там минали роки. За межами островів змінювалися правителі, розбудовувалися міста, на колишніх козацьких землях установлювали нові порядки. А останній кошовий залишався за кам’яними стінами.

Загалом ув’язнення Калнишевського на Соловках тривало близько 25 років.

Помилували, коли він уже не міг повернути собі колишнього життя

2 квітня 1801 року російський імператор Олександр I оголосив амністію. Серед помилуваних був і Петро Калнишевський.

Колишньому кошовому дозволили залишити Соловецький монастир та самому обрати місце проживання. Перед ним нарешті відкрилася дорога на волю.

Але він нею не скористався.

Калнишевський був уже надзвичайно старим, мав слабке здоров’я і прожив на островах чверть століття. Він залишився при монастирі, присвятивши останні роки релігійному життю.

За два роки, 12 листопада 1803-го, останній кошовий отаман Запорозької Січі помер.

Могила зникла, а надгробна плита залишилася

Петра Калнишевського поховали на головному подвір’ї Соловецького монастиря, біля Преображенського собору.

Сама могила до нашого часу не збереглася. Натомість залишилася надгробна плита з написом про колишнього кошового отамана Запорозької Січі, його заслання, звільнення та смерть.

На плиті зазначено 31 жовтня 1803 року — дату за старим календарним стилем. За сучасним календарем це 12 листопада. Ім’я Калнишевського є також у церковному календарі на 31 жовтня, коли вшановують його пам’ять.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Геловін, останній кошовий і 100 років від смерті Гудіні: чим особливе 31 жовтня

Чому останнього кошового отамана згадують 31 жовтня та які події пов'язані з цією датою.

У 2008 році Православна церква України Київського патріархату зарахувала Петра Калнишевського до лику святих як Петра Багатостраждального. У 2015 році його також канонізувала Українська православна церква Московського патріархату.

Після знищення Запорозької Січі Калнишевський більше не повернувся на українські землі. Останні 27 років його життя минули на Соловецьких островах — спершу в ув’язненні, а після помилування при монастирі.