Плитка чиста, а шви чорніють: яку затирку краще обрати для ванної

Плитка у ванній може залишатися чистою, а шви між нею — швидко сіріти, вкриватися плямами й вимагати постійного чищення. Причина часто полягає не у самій плитці, а у пористій затирці, яка поступово накопичує воду, мило та бруд.

Одним із довговічніших варіантів є епоксидна затирка. Як пояснюють фахівці з матеріалів для укладання плитки, вона складається з епоксидної смоли, затверджувача та наповнювача, після змішування яких утворюється щільний і малопористий шов.

На відміну від звичайної цементної суміші, епоксидна затирка майже не поглинає воду, краще протистоїть жиру, косметиці, харчовим плямам і побутовій хімії. Її колір також менше залежить від кількості води під час замішування та зазвичай залишається рівномірнішим.

Де епоксидна затирка справді виправдовує ціну

Найбільше її переваги помітні там, де шви постійно контактують із вологою та забрудненнями:

• у душовій зоні та біля ванни;
• на кухонному фартуху і стільниці з плитки;
• у пральні та санвузлі;
• на підлозі у приміщеннях із частим прибиранням;
• у басейнах — за умови, що конкретний склад призначений для занурення у воду.

Щільний шов легше мити, а мило й бруд не проникають так глибоко, як у пористий цементний матеріал. Багато епоксидних затирок також не потребують періодичного нанесення захисного просочення.

Проте напис «епоксидна» не означає повного захисту від цвілі. Грибок може розвиватися на залишках мила, жиру та іншому нальоті навіть на непористій поверхні. Тому у ванній однаково потрібні справна вентиляція, просушування мокрих зон і регулярне прибирання.

Не замінює затирка й гідроізоляцію. У душовій воду повинна стримувати правильно виконана водонепроникна система під плиткою, а шви є лише її зовнішньою частиною.

Раніше Субота Онлайн розповідала, як доглядати за плиткою та запобігати появі плісняви у швах.

Чому не всі майстри радять епоксидну суміш

Головний недолік — ціна. Сам матеріал коштує дорожче за цементний, а робота майстра також може обійтися дорожче через складніше нанесення.

Після змішування компонентів затирка має обмежений робочий час і поступово твердне навіть у відрі. Її потрібно наносити невеликими ділянками та відразу ретельно прибирати залишки з плитки. Якщо запізнитися, на поверхні може залишитися епоксидний наліт, який важко видалити звичайною губкою.

Під час роботи необхідно точно дотримуватися пропорцій виробника, користуватися рукавичками та провітрювати приміщення. Перед нанесенням на пористий камінь, матову або рельєфну плитку варто зробити пробу на непомітній ділянці.

Цементна затирка при цьому нікуди не зникає. Вона дешевша, повільніше схоплюється та простіша для самостійного ремонту. Сучасні полімер-модифіковані суміші можуть мати водовідштовхувальні добавки, захист від висолів і компоненти, що стримують появу плісняви.

Практичний вибір виглядає так:

• душова, кухня, басейн, світлі шви на підлозі — епоксидна затирка може виправдати додаткові витрати;
• сухі стіни та приміщення з невеликим навантаженням — якісної цементної суміші часто достатньо;
• самостійний ремонт без досвіду — цементна затирка зазвичай пробачає більше помилок;
• дорога або пориста плитка — матеріал краще спочатку перевірити на сумісність.

Обирати затирку лише за кольором або написом «захист від цвілі» не варто. Потрібно врахувати місце використання, ширину швів, матеріал плитки, умови нанесення та рекомендації виробника конкретної суміші.