Йому було лише 16 років, коли в одному з найвідоміших літературних журналів СРСР надрукували його вірші — і через один із них дорослі академіки почали сперечатися з київським школярем. Леонід Кисельов прожив лише 22 роки. Сьогодні, 21 вересня 2026 року, йому виповнилося б 80.
Леонід Кисельов народився 21 вересня 1946 року в Києві. Енциклопедія сучасної України називає його поетом, який починав писати російською, а згодом перейшов на українську. Його літературне життя вмістилося фактично у кілька років — від першої гучної публікації 1963-го до смерті у жовтні 1968-го.
Шістнадцятирічний школяр проти імперського міфу про Петра І
У березні 1963 року московський журнал «Новый мир», який тоді очолював Олександр Твардовський, надрукував добірку Леоніда Кисельова. Біля імені автора редакція пояснила читачам: це учень 10-го класу київської школи №37.
Особливу реакцію викликав вірш «Царі». Юний автор полемізував із звичною для радянської історіографії героїзацією російських монархів, зокрема Петра І, і звертався до шевченківського погляду на історію.
Ситуація була майже неймовірною: школяреві відповідав дорослий академік. ЕСУ зазначає, що «Царі» викликали гнівну публічну реакцію літературознавця Дмитра Благого.
Тобто у віці, коли більшість підлітків лише пробують писати «для себе», Кисельов уже примусив сперечатися з собою представників великої радянської літературної системи.
Тихий хлопець, який зовсім не був тихим у віршах
Люди, які знали Леоніда, запам’ятали його зовні спокійним і небагатослівним.
«Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його схожим на молодого венеціанця. Однак темпераментом Льоня надто відрізнявся від італійців: був малорухомий і повільний, слова вимовляв тихо і наче мляво».
Але коло його інтересів зовсім не відповідало образу мовчазного школяра. У біографічних матеріалах про Кисельова згадують світову літературу, кібернетику й квантову механіку, футбол, нове кіно, стародавнє мистецтво, мозаїки Софії Київської, американський джаз та українські народні пісні.
Він навчався у Київському університеті на факультеті іноземних мов, на перекладацькому відділенні. Дружив і спілкувався з людьми, які вже ставали знаковими постатями українського шістдесятництва, — Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Юрієм Щербаком, Мироном Петровським.
Він писав, уже знаючи про тяжку хворобу
Юність Кисельова від самого початку була затьмарена тяжкою недугою — лейкемією. Родина, друзі та лікарі шукали можливості лікування, діставали препарати, здавали кров.
Сам Леонід говорив про власний стан із разючою самоіронією:
«Мене рятують… Роль людини, яку лікують — важка штука».
Хвороба не стала єдиною темою його життя. Він продовжував учитися, читати, перекладати, дивитися футбол, слухати музику і писати.
А потім він почав писати українською
Це, можливо, найдивовижніший поворот його короткої біографії.
Кисельов виріс у переважно російськомовному середовищі та свої перші відомі твори писав російською. Але наприкінці життя дедалі більше переходив на українську.
І сталося це не тоді, коли українська мова могла полегшити літературну кар’єру. Навпаки — у другій половині 1960-х русифікаційний тиск в Україні посилювався.
ЕСУ пов’язує цей перехід із захопленням українською піснею, Шевченком та спілкуванням із поетами-шістдесятниками. Самого простого пояснення, яке можна було б вкласти в одне речення, Кисельов не залишив.
12 квітня 1968 року «Літературна Україна» надрукувала його добірку українських поезій «Перші акорди». Вступне слово написав Іван Драч. Це сталося приблизно за пів року до смерті поета.
Йому залишалося кілька місяців
19 жовтня 1968 року Леоніда Кисельова не стало. Від свого 22-го дня народження він прожив менше місяця.
Його книжки почали виходити вже посмертно. У 1970 році з’явилася збірка «Вірші», у 1979-му — «Последняя песня — Остання пісня». Пізніше брат Сергій Кисельов зібрав поезію, прозу та спогади про нього у книзі «Леонід Кисельов: Тільки двічі живемо».
У 1992 році Кисельова посмертно відзначили літературною премією імені Павла Тичини, а у 1994 році посмертно прийняли до Спілки письменників України.
«Тільки двічі живемо»
Одним із творів, які особливо гостро читаються після його біографії, став вірш 1968 року:
Тільки двічі живемо.
Раз – у світі білім-білім.
Тож сумуємо і квилим,
Як до іншого йдемо.А тоді ще в другий раз,
В світі чорнім – аж червонім.
Чорнозем ламає скроні,
І трава росте крізь нас.Тільки двічі живемо.
Дай нам, Боже, щоб любили
І щоб люди не раділи,
Як у чорний світ йдемо.
Леонідові Кисельову вистачило лише 22 років, щоб пройти шлях від київського школяра, з яким публічно сперечався академік, до поета, чиї українські рядки пережили його на десятиліття.
І, мабуть, саме тому 80-річчя, якого він так і не зустрів, звучить особливо: більша частина його життя могла бути ще попереду.
Хочете читати більше пояснювальних матеріалів про світ, людей, віру, науку та суспільство?
Підписуйтеся на Telegram-канал Субота Онлайн або стежте за нами у Facebook. Обираємо теми, які справді змушують замислитися.
