Мінімум півгодини 61-річний рибалка Сергій Семенюк провів у крижаній воді, провалившись під лід, поки товариші-рибалки, ризикуючи життям, витягували його на берег. Надзвичайна пригода сталася 6 лютого на ставку у селі Виноградівка Любарської громади, приблизно метрах у 70-ти від берега. Це було справжнім випробуванням для кожного з рибалок, адже один невірний рух чи хибне рішення могли привести до загибелі всіх трьох чоловіків. Але вони впорались, причому ще до приїзду пожежно-рятувальної частини. Як це вдалося зробити?
“Головне, що не було паніки”
Ставок, де сталася надзвичайна подія, межує з Любарською та Романівською територіальними громадами, тому сюди прямують рибалки із обох громад. Того ранку на зимову рибалку приїхали 65-річний Юрій Якобчук та 61-річний Михайло Михайлиш із села Хижинці Романівської громади, а також 61-річний Сергій Семенюк із села Меленці Любарської громади. Всі чоловіки мають 40 і більше років стажу зимової рибалки, причому ніхто із них до цього випадку не потрапляв у подібну ситуацію.
Журналістка обласної газети “Субота” зустрілась з чоловіками через тиждень після події. Всі живі та здорові. Тепер вони посміхаються, а тоді було зовсім не до сміху…
– На місці, де ми рибалили, раніше були кар’єри з видобутку торфу, а тепер це просто ставки, де водиться непогана риба, – розповідає Юрій Якобчук. – Маленькі ставки перегороджує гребля, а за нею починається великий ставок. Ми з Михайлом приїхали на машині, обрали собі маленький ставок, пройшли метрів 25 від берега і тільки почали розкладати свої речі на кризі, як побачили Сергія Семенюка. Він підійшов до нас, привітався і пішов за греблю на великий ставок. Сказав, що кілька днів тому наловив там два десятки крупних карасів, тому вирішив знову піти на щасливе місце. Ми ще не встигли почати рибалити, як почули якийсь стукіт. Подумали, що Сергій спіткнувся і впав на кригу, але він провалився! Сергій почав гукати мене: “Дмитрович, Дмитрович!”. Ми побігли до нього. По дорозі знайшли велику гілляку, щоб витягти Сергія із води. На водоймі крига була, в принципі, не тонкою, але метра за три до Сергія ми побачили, що крига прогнулася і почала заповнюватися водою. Ми одразу викликали рятувальників ДСНС на всяк випадок, адже не було гарантії, що ми всі разом не опинимося під кригою. Але головне те, що ні у кого із нас не було паніки. Ми діяли спокійно і рішуче.
“Вітя, негайно вези якусь мотузку!”
Рибалки кинули Сергію товсту гілляку, і він за неї вхопився. А самі лягли на кригу, щоб не провалитися. Сергій кілька разів намагався якось вибратися з води на кригу, але кожного разу крига ламалась. Тому Юрій з Михайлом вимушені були постійно відповзати від Сергія на певну відстань, щоб не опинитися у воді. Стало зрозуміло, що гілляка, яку вони кинули Сергію, його вже не врятує, адже відстань до нього значно збільшилася. Що робити?
– Я подзвонив нашому знайомому – Віктору Жовніру, який живе у селі Виноградівка, і попросив негайно привезти нам якусь мотузку, – продовжує Юрій Якобчук. – А поки він їде, ми з Мішою побігли шукати іншу довгу гілляку. На березі стоять альтанки, і ми придумали наступне – виламали із одної альтанки довгу дошку. Поки несли цю дошку до Сергія, під’їхав на велосипеді Віктор і привіз мотузку. Ми прив’язали мотузку до дошки і кинули Сергію. Він вчепився за мотузку, але зізнався, що його руки стали немов дерев’яні, і він не може втримати цю мотузку. Тоді ми кажемо йому: “Замотуй мотузку на руку і тримайся!” Сергій так і зробив, а ми почали його тягнути. Вітя стояв на березі, а ми з Мішою – на кризі, на певній відстані один від одного і тягнули мотузку. Тягнути було дуже складно, тому що одежа Сергія вже повністю просочилася водою та і сил у нього вже майже не було. Як тільки Сергій намагався залізти на кригу, вона одразу ламалася. Ми його знову підтягували, він знову намагався вилізти на кригу, а вона знову ламалася. Так було декілька разів. Нарешті нам-таки вдалося витягти Сергія на кригу. Він зняв із себе мокру товсту куртку, яка важила до 40 кіло, і одразу відчув полегшення. Ми протягнули його на мотузці по кризі до небезпечного місця, а потім він зумів підвестися на ноги і потроху пішов до берега. На щастя, все закінчилося добре.
Пожежно-рятувальна частина приїхала приблизно через 35 хвилин після виклику, подолавши біля 25 кілометрів від Любара до села Виноградівка. Бездоріжжя не дозволяло їхати дуже швидко. Коли під’їхали до місця події, побачили, що всі чоловіки живі, втомлені та щасливі…
“Я тримався за кригу і висів у воді”
Сергій Семенюк, який дуже вдячний своїм товаришам за порятунок, зізнався, що у перші хвилини після того, як опинився у воді, з’явилася думка: “Ну все, це кінець”. Але потім взяв себе в руки і зрозумів, що товариші його не кинуть.
– Я буквально за кілька днів перед цим зловив на цьому ставку два десятки великих карасів, тому знову приїхав на своє місце, – ділиться Сергій Семенюк. – Пройшов метрів 70, стукнув кригу “плашнею” (спеціальною палицею із залізним наконечником – авт.), щоб перевірити товщу криги. І плашня одразу пробила лід. Це означало, що крига занадто тонка і треба негайно звідси уходити. Поряд стояла моя рибальська скринька, і я вирішив не тягнути її на плечі, бо це збільшує мою вагу і збільшує шанси провалитися. Я вирішив розкласти бура, зачепити за скриньку та тягти її по кризі. Але тільки зачепив, як одразу провалився. Зрозумів, що до дна не достаю. Я спробував самостійно вибратись на кригу – лягти на спину та потім перегорнутися, але не вийшло – крига одразу зламалася. У тому місці, мабуть, проходить русло чи б’ють джерела, тому крига тонка. Покликав Юрія з Мішою, які рибалили неподалік. Я тримався за кригу і висів у воді. Мої ноги постійно затягувало під кригу і я намагався їх вирівняти, щоб не опинитися під кригою з головою. Коли хлопці кинули мені дошку із мотузкою, я просто не відчував свої руки, але якось обмотав їх мотузкою і тримався… Дивно, але у воді моє тіло не відчувало сильного холоду, однак коли мене витягли з води, одразу сильно змерз. Коли я вийшов на берег, сказав хлопцям: “Я трохи посиджу, передохну.” Через пару хвилин хотів встати, але не зміг. У чоботах було повно води. Мені допомогли їх зняти і вилити воду, після чого я зміг якось пересуватися. Підійшов до машини, де у мене була горілка, і розтер нею груди. Рятівники, які приїхали, дали мені закурити. Я практично не міг говорити, тому що почався страшний кашель. Віктор відвіз мене додому. Звісно, моя жінка була дуже налякана, дала мені гарячого чаю, набрала ванну майже гарячої води. Коли вона поливала мене цією водою, запитувала: “Тобі не гаряче?”. А мені здавалося, що вода якась прохолодна. Потім поміряв температуру і здивувався, бо термометр показав 34 градуси. Може, він несправний, не знаю… Але поступово прийшов до нормального стану і навіть не захворів!
Доречі, його товариші Юрій та Михайло теж не захворіли. Юрій розповів, що коли дістався своєї хати, дружина змусила його попарити ноги, адже вони по коліна були мокрі. А ще випив гарячого чаю. Словом, все обійшлося…
Сергій каже, що після цього випадку все одно не кине зимову рибалку, але деякі висновки для себе зробив. Один із них – виходити на кригу тільки під час морозів, коли крига гарантовано товста на всьому ставку. Його товариші теж не поставили хрест на зимовому рибальстві.
Сергій дякує Богові і товаришам за свій порятунок. Чоловіки проявили не тільки мужність під час рятування Сергія, а і неабияку кмітливість. Головне – ніхто не почав панікувати, що дало можливість чітко координувати свої дії.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Сніжана Смирнова
