Суботній екслюзив

У Хорошівській громаді син намагався врятувати батька, що тонув. Загинули обидва

Руслан закричав: Папка! І стрибнув у воду. Якби він цього не зробив, все було б інакше…»

Коли батько впав за борт човна, син, не роздумуючи, кинувся до крижаної води його рятувати. Загинули обоє. Це сталося 19 листопада. “Суботі” вдалося поговорити зі свідком, який детально розповів про трагедію.

Село Жовтнівка Хорошівської громади попрощалося з двома прекрасними людьми – батьком та сином Колосами, Володимиром та Русланом. Їх поховали 22 листопада. Трагедія на водосховищі, що знаходиться неподалік села, сталася 19-го.

Якби таке сталося влітку, падіння за борт човна стало лише незапланованим купанням. Але якщо людина опинилася раптом у крижаній воді наприкінці листопада, вона має лише кілька хвилин на порятунок. Батько та син Колоси не встигли…

Будинок Володимира Колоса багато говорить про його господаря. Невеликий, але добротний із затишним двориком. Видно, що Володимир не бідував, але й не любив висуватись. Видно також, що любив порядок та затишок.

За марками автомобілів, що з’їхалися 22 листопада, на похорон рідних, близьких, друзів і колег батька та сина Колосів видно також, що не прості вони були люди.…

Цей чоловік якось боком сидів у своїй «Тойоті» (схоже, що не було сил вийти з машини) і дивився на те, що відбувається, втраченим поглядом. Ми поцікавилися, чи він знає, що саме сталося. Чоловік заплакав.

У човні було троє людей, – крізь сльози сказав він. –Третій був … я. Володимир – мій швагер.

Даємо розповідь Миколи Петровича Омельчука (так він представився) про те, що трапилося без будь-яких ремарок. Розповідь його переривалася нападами ридань. Зрозуміло було, що людина мучить почуття провини, як мучився б будь-хто, на чиїх очах загинули близькі люди.

“Ми – любителі ловити щуку. У нас великий п’ятимісний алюмінієвий човен з мотором. Стояли того дня недалеко від берега водосховища. Син Володі, Руслан, сидів ззаду біля мотора. Я сидів обличчям до нього, спиною до швагра. Був вітер, човен трохи розгойдувало.

Раптом почув сильний сплеск. Озирнувся – Володя за бортом! Руслан закричав: “Папка!” І стрибнув у воду. Якби він цього не зробив, все було б інакше.

Човен став відносити від них. Я – до мотора, намагаюся запустити – не запускається. А човен відносить усе далі з кожною секундою. Хочу підпливти до Володі та Руслана на веслах – а весло лише одне в човні чомусь. Я намагаюся їм веслувати, а човен крутить і відносить усе далі. Вони тонуть у мене на очах, а я нічого не можу вдіяти! Намагаюся до берега дістатися – нічого не виходить, крутить її на місці, і все.

Раптом почув якийсь звук. Це мій мобільний телефон, що впав на дно човна, задзвонив. Хапаю його – дружина дзвонить. Розповідаю, яке лихо сталося. Потім набрав службу 101. Приїхали рятувальники, поліція, зять організував хлопців на допомогу. Вони на моторному човні знайшли мене в очеретах – човен туди прибило…»

Наскільки ми зрозуміли Миколу Омельчука, Володимир Колос пішов під воду практично відразу. Його син якийсь час боровся за життя.

Як з’ясувалося, Володимир Колос був чудовим гравером по каменю, а його син Руслан був головним спеціалістом у Хорошівській селищній раді. Володимиру було 60, Руслану – 39.

Осиротіли дві доньки Руслана (онуки Володимира). Одна ходить у другий клас, інша – у десятий.

Редакція приносить співчуття рідним та близьким загиблих. Це страшно, коли безглузда випадковість забирає життя добрих людей.

 

Джерело: Народний тижневик “Субота”

Автор: Віктор Бакальчук

Схожі матеріали

Залишити коментар Facebook