Головна вимога до натільного хрестика – правильне розп’яття, напис на зворотному боці «Спаси і сохрани» і те, що хрестик обов’язково має бути освячений у церкві, пояснюють православні священники.
Щодо металу, то ніде не написано, що це має бути. Дітям, як правило, дають металеві або дерев’яні, бо вони можуть загубити хрестика, а старші люди, вибирають срібні або золоті. Ціна металу, з якого зроблений натільний хрестик, значення не має. Головне – пам’ятати: натільний хрестик – це не прикраса і не талісман, а символ християнської віри, символ жертви Спасителя. Розмір хрестика теж значення не має.
Після того як купили хрестик, треба звернутися до священника. Святий отець читає спеціальну молитву, в якій є такі слова: «Хай освятиться, якщо не освячено». Хрестик, який одягнув священник під час хрещення, можна і треба носити. Трапляється й таке, що дитина має два хрестики (один хрещена мати подарувала, інший – хрещений батько чи батьки). Тоді можна носити будь-який, а можна й по черзі. А ось твердження, що якщо хрестик потемнів або поламався, це нехороший знак – забобон, вигаданий людьми. Священники радять не звертати уваги на будь-які забобони. Якщо хрестик поламався, викидати його не можна. Священники радять віднести його у церкву. Як правило, у церковній крамниці є спеціально відведене місце, куди люди приносять подібні речі. А якщо хрестик з цінного металу, його можна просто переплавити – і на каблучку, і на сережки – немає значення.
Носити хрестик потрібно на грудях, біля серця. Він називається натільним, тому слід його носити тільки під одягом. Одягати хрест поверх одягу мають право лише священники. Малюкам, щоб вони не натерли шкіру навколо шиї чи не зачепилися під час повзання, іноді одягають хрестики на мотузку на зап’ястя. Але дорослій людині носити натільний хрестик на браслеті чи на сережках не варто.