ПолітикаСуботній ексклюзив

Голова Житомирської облради Володимир Федоренко: «Наш головний піар – наша робота та результат цієї роботи»

Він геть не схожий на чиновника. Усміхнений чоловік в окулярах більше нагадує наукового працівника, ніж мешканця високого владного кабінету. І у спілкуванні Володимир Федоренко справляє таке ж позитивне враження. Нуль пихи і зарозумілості – максимум відкритості та відвертості.

–  Ви – людина, яка політикою не займалася. І в органах державного управління раніше теж помічені не були. Що Вас змусило балотуватися в Житомирську обласну раду?

– Так, я людина з бізнесу. Але перед облрадою я рік працював першим заступником голови обласної державної адміністрації. За 2020 рік Житомирщина, згідно з даними міжнародної рейтингової організації, стала найпривабливішим регіоном для ведення бізнесу. Це результат роботи нашої команди, за який мені не соромно. Я якраз займався економікою та залученням інвестицій

– Чого саме бракувало?

– Бракувало і бракує перш за все логістики. Бракує наукоємних підприємств з доданою вартістю. У нас переважно сировинний регіон. Є гарні підприємства в аграрному секторі. Є активний видобуток сировини з надр землі. Багато чого йде на експорт – але це все продукція невисокого рівня технологічності. Що стосується туристичної галузі, розвитку готелів – то цей бізнес обходив область трохи стороною. Житомирщина зовсім недалеко від Києва, сильного і потужного споживчого ринку. Але ми для столиці лише як транзитна територія, яку проїжджають без зупинки… З цим треба щось робити.

– Нові виклики Вас не злякали?

–  (усміхається) Ви знаєте, мені 47 років. Коли два десятиліття тому мені пропонували йти в політику, у Верховну Раду – мене це і тоді не лякало. Просто я розумів, що не готовий. У владі потрібні люди з досвідом. Які реалізували себе в науці, в бізнесі, в інших сферах. Людина, яка не падала і не піднімалася – їй важко керувати іншими людьми.

–  Багато депутатів обласної ради мають “жирний” політичний бекграунд. Вони у владі навіть не роками – а десятиліттями. Серед них є справжні “мастодонти”, є й відверто одіозні фігури. Як Ви серед них адаптувалися? Як увійшли в роботу?

– Це одночасно і просте запитання, і дуже важке… Виборці втомилися від обіцянок. Десятки років – одні й ті ж обличчя у політиці. Які часто займаються брудними речами. Ці люди нічого корисного для суспільства, для регіону взагалі не роблять. Вони збагачують виключно себе. Що ми маємо в результаті? Економіку, значна частина якої працює в тіні. Підприємства видобувають пісок, щебінь, граніт – але часто не зареєстровані, податків не платять, робітники офіційно не працевлаштовані. Ми готові допомагати легалізуватися таким підприємствам. Перетворювати “чорні” кар’єри на “білі”. Але одне правило, хлопці: ви повинні самі цього бажати!

– На останній сесії облради ці питання порушувалися?

– Безперечно. Один піщаний кар’єр, наприклад, закупив сучасну техніку – але сім чи вісім років не міг нормально працювати на Житомирщині. Обласна рада просто не голосувала за відповідні рішення. А зараз нам це вдалося. Я фактично менеджер депутатського корпусу, і мій метод роботи дуже простий: повинна перемогти найкраща пропозиція. Мені вдається ладнати і з “мастодонтами”, як Ви кажете, і з новими людьми у владі.

– А є підприємства, яким обласна рада відмовляє у підтримці?

– Є й такі. З’являється якась контора “роги і копита”, яка не має на балансі навіть сторожа. І каже ця контора: дайте мені кар’єр на десятки мільйонів гривень! Ми можемо дати тільки лопату…

– Чи трапляються випадки зверхнього ставлення до Вас з боку “мастодонтів”? Чи кажуть Вам прямо чи завуальовано – “а ти хто такий”?

– Хм, говорити Вам неправду не хочеться…

– Скажіть правду!

– Трапляється всяке. Я одразу заявив депутатському корпусу: я – рівний серед рівних. Тільки так можна вибудувати нормальні робочі стосунки. Я чітко прописав, що я готовий робити – і що не готовий. Мої двері завжди відчинені. У нас дуже велике “домашнє завдання” по області. Море роботи.

– Я нарахував в обласній раді 9 фракцій. Багато дрібних: 4 депутати, 5, 6… Це добре чи погано, що так багато фракцій і партій? Це допомагає облраді працювати – чи навпаки? 

– Це демократія. Так, було дуже часто, що у парламент приходили політичні сили одного-єдиного скликання. У цьому скликанні політична сила є – в наступному її вже нема.

– Була “Самопоміч” – і зникла. Був “Голос” – і замовк.

– Я так скажу. Можливо, для країни на якийсь період часу американська політична модель підійшла б найкраще.

– Тобто, дві великі партії. Одна, умовно кажучи, лівоцентристська, інша – правоцентристська. Так?

– Абсолютно. І суспільству було б простіше. Змагання йшло б виключно гарних ідей з іще кращими. Справді, в обласну раду пройшли представники 9 партій. 8 з них, я б сказав, це партії “більшості”. Між нами є певні домовленості щодо стратегії спільних дій.

– Ви залишаєтеся у партії “Слуга народу”?

– Так, звичайно. Я є членом політради центрального апарату партії, член політради обласного осередку. У вільний час активно долучаюсь до партійних справ.

– А скажіть мені відверто. Чого не вистачає “слугам народу”? Що слід робити партії, аби не втрачати свої позиції і залишатися лідером політичного життя?

– Президент  Віктор Ющенко колись мав великі можливості. Він дав великі повноваження свої команді – але практично не міняв її.

Президент Володимир Зеленський теж має великі можливості, проте він дає шанс людині проявити себе та показати свою користь на благо Держави. Якщо вже людина не справляється та її місце претендує фахівець, який справиться. І це нормальна світова практика.

Ви ж бачите все оновлюється і виконавча влада: міністри, нові призначення .

–     Які зміни важливі на вашу думку? І все ж таки чого не вистачає…

Кадрові зміни важливі, фахівці потрібні, проте вважаю, що в першу чергу інфраструктурні зміни в пріорітеті. От, наприклад, дороги – ми  ж не можемо сказати, що вони не будуються

– Будуються. Я днями сам бачив це між Овручем і Коростенем.

– Будуються і ремонтуються дороги, мости, транспортні розв’язки, об’єкти медичного та соціально-культурного призначення. Йде “Велике будівництво” по всій країні. Невдовзі почне працювати аеропорт “Житомир”, який був “мертвим” довгі роки. Буде електрифіковано 91 км залізниці на Житомирщині. Програма партії “Слуга народу” – логістично з’єднати Україну, зшити її в один здоровий організм. Чого не вистачає? Можу сказати точно: грошей.

– Може, не вистачає ще професійного піару? Ось дивіться. Єдину золоту медаль для олімпійської збірної України в Токіо здобув Жан Беленюк. Народний депутат України від “Слуги народу”. Думаю, один Беленюк може зробити для авторитету партії більше, ніж “плідна діяльність” цілої купи партійних чиновників.  

– Такі речі перш за все працюють на авторитет держави. Жана виховувала мама, його батько не з України. Але на його прикладі ми бачимо, як Україна ставиться до своїх героїв, незалежно від кольору шкіри чи віросповідання ще якихось моментів. Українець з великої літери! Я не знаю таких прикладів, щоб обраний конгресмен США, чи депутат французького парламенту, чи польського сейму – і став олімпійським чемпіоном. Ми переможці навіть у цьому!

Наш головний піар – наша робота та результат цієї роботи!

 Ми рухаємось вперед. І коли на наступних виборах люди прийдуть голосувати за “Слугу народу” – оце буде найголовніший буде результат піару. Людина знатиме, що у її під’їзді стало комфортніше жити. З’явився пандус для людей з інвалідністю. Стало чистіше у дворі, стали регулярніше вивозити сміття і прибирати. Людина виїхала з двору – поїхала по гарній дорозі. Виїхала з міста – там гарний автобан. Народ став іншим, його за гречку вже не купиш. 95% людей йдуть голосувати за себе, а не за нас. А ми просто робимо те, до чого 30 років у когось не доходили руки. У нас доходять. Ми не крадемо гроші – ми змінюємо країну!

– Але не забуваймо, що триває війна.

– Так. І наш північно- східний сусід – дуже не хоче, щоб ми відбулися як успішна нація і стали квітучою країною. Але вони переоцінюють наш інтерес до них. Нас цікавить перш за все Україна. Я хочу займатися своєю Житомирщиною, де я народився і виріс. Я не маю часу перейматися проблемами Московії.

– Ви виросли на Олевщині. Що Вам запам’яталося найбільше з дитинства? Що вражало і дивувало?

– У нас там тече річка Перга. Її називали чомусь “Головна канава”. Військова частина стояла зовсім поруч, в Нових Білокоровичах. Літній табір військових був прямо навпроти мене. Солдати, машини, сухпайки – хлопчакам все цікаво! Ліс, природа, гриби, ягоди… На превеликий жаль, мого села вже нема. Його накрила чорнобильська пляма. Всіх пересилити.

– Де зараз живуть Ваші рідні?

– Брат живе на Житомирщині. В Олевському районі багато родичів, двоюрідні сестри, у Києві. Але батько похований там і коріння моє там. Я туди приїжджаю не в гості. Я там вдома. 

– Чого найбільше бракує Україні, аби успішно розвиватися?

– Найголовніше: ми повинні навчитися вдома поводитися так, як поводимося за кордоном. Ми там не смітимо. Пристібаємося за кермом. Не матюкаємося. Треба любити Батьківщину так само сильно, як ми любимо країни, якими подорожуємо. Це ж наче не складно? Бо таке враження, ніби ми іноді не відчуваємо, що це НАША територія, НАША земля. Але ось ця трагедія, ця війна, яку Росія проти нас розв’язала – вона нас змінює.

– Ми стаємо кращими?

– Ми стаємо кращими! Ми почали цінувати те, за що платимо кров’ю.

Розмову вів

Тарас Стрільчик

Джерело: Народний тижневик “Субота”

Схожі матеріали

Лютий 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
26272829