35 – річний Ігор Скучинський – спортсмен. Тричі ставав чемпіоном України. З 2017 року він захищає Україну від російської навали. 24 – лютого військовий був на Київщині. Обороняв різні населенні пункти нашої країни. Проте, згодом отримав військове завдання не дати просунутися оркам в Житомир.
Про це пише головне управління розвідки Міністерства оборони України.
“Мали завдання не допустити просування орків на Житомир. За останніми даними, це була колона з двадцяти танків у супроводі двох гелікоптерів. Коли ми з моїми хлопцями збиралися, хтось запитав: «Скучинський, ти хоч знаєш, куди ти йдеш? Ти йдеш творити історію!» Ми зайняли вигідні позиції на пагорбах. Звідти добре було видно центральну дорогу. Саме заходило сонце і сліпило росіян. Чесно, я злякався, коли побачив колону, якій не було кінця краю. А на БМП ворогів – як мурах! Ми розуміли, що наші сили нерівні, бо мали лише два танки та стареньку БМП, але мусили їх зупинити! Хлопці-танкісти та екіпаж бойової машини діяли героїчно!”, – згадує хлопець.
Військові мужньою пішли в нерівний бій, і знищили орківську навалу. Не дали їм дійти до обласного центру.
“Буквально за 20 хвилин бою ми знищили 14 машин, близько 50 пошкодили. Навколо лежали трупи росіян і їхні ж танки розверталися по них, аби втекти. Я доповів командиру, що завдання виконано” – розповідає Ігор.
Окупанти, які не встигли сховатися, здалися у полон розвідникам. Ігоря та його побратимів за цей вчинок відзначили орденами.
“Орки, які вчасно не пішли за своїми, поховалися у лісах. Ігор з іншими розвідниками взяв дев’ять рашистів у полон, серед яких було троє офіцерів. Ще й вдалося знищити два «Урали»”, – розповів хлопець
Ігор, отримав поранення на Миколаївщині. Аби врятувати хлопців взяв удар на себе.
“Мали розвідати наявність сил противника у напрямку міста Снігурівка на Миколаївщині. Розпитували у місцевих, і більшість нас запевняли, що попереду нікого нема. Але мене дуже все насторожувало. І пройшовши більшу частину шляху, прийняв рішення за допомогою квадрокоптера обстежити територію. Ми виявили ворогів, але й вони помітили нас. Почала працювати їхня БМП. Оцінивши ситуацію, зрозумів, що своїми силами ми не впораємося, тож дав команду на відступ. Щоб прикрити хлопців, почав стріляти по росіянах, викликаючи вогонь на себе, – згадує Ігор.
Хлопець знепритомнів від великої втрати крові. І він думав, що то останній день його життя, але не боявся.
“Вони лупили осколково-фугасними зарядами. У мене весь бронік був в осколках, поранило ногу, поперек. Від великої втрати крові став непритомніти, але ще встиг доповісти керівництву. Коли наші вдарили з мінометів, орки відступили. У мене злетіла каска. Лежав під вогнем і думав, що як влучить у голову, то капєц. Та Бог оберігав. А потім до мене підповз солдат Нідєлкін і на ремені з автомата взявся відтягувати до своїх. Пів дороги сунув, а там уже забрала швидка”.
У тілі Ігоря й досі 11 осколків, болем озивається кожен рух, та голос у нього оптимістичний, адже спортсмени так просто не здаються.
Джерело: 1 zt.ua
