Суботній ексклюзив

Війна забрала життя провідного актора житомирського театру Андрія Доманського

Андрій Доманський зіграв за своє творче життя більше 40 ролей, як драматичних, так і гумористичних. Всі його ролі – яскраві, глибокі, неординарні. Але війна обірвала його життя. Він помер внаслідок бойових поранень. 10 квітня житомиряни провели в останню путь провідного актора Житомирського академічного музично-драматичного театру імені Івана Кочерги, який віддав сцені 25 років. Його любили, ним пишалися…

Андрій Доманський з перших днів повномасштабного вторгнення пішов у лави ЗСУ і майже два роки воював на найважчих ділянках фронту у складі  95 і 46 десантно-штурмових бригад, але через складні поранення був комісований. 7 квітня Андрій помер від крововиливу у головний мозок. Йому було лише 50 років…

Андрій Доманський

“Майже всі ролі Андрія – головні”

Кореспондентка обласної газети “Субота” поговорила з друзями і колегами актора, які досі не можуть змиритися з тяжкою втратою для кожного з них і для театру в цілому. Ось що розповів заступник директора Житомирського драматичного театру, заслужений артист України Олександр Шкарупа.

– Андрій прийшов до нашого театру у 1996 році після закінчення житомирського училища культури (зараз це фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Огієнка). Молодий актор був дуже талановитий, тому його одразу почали вводити у репертуар. Спочатку у казки, з яких починають всі молоді актори. Але дуже скоро він почав отримувати у спектаклях головні ролі. За 25 років його творчого шляху він зіграв більше 40 ролей, причому майже всі вони – головні. Він був різноплановим актором. У казках він був смішний чи злий ( Шерхан у спектаклі “Мауглі”). У спектаклі “Фараони” в нього була кумедна роль завідуючого фермою – чоловіка з великим пузом і такими ж величезними амбіціями. У спектаклі “Божі тварі” він грав навіть дві ролі: Cобаки та Cусіда. Роль Cусіда дуже глибока і трагічна. У фіналі він накладає на себе руки. Андрій дуже професіонально зіграв і складну драматичну роль партизана у “Суперниках”, яка чіпляє за душу. А у спектаклі “Ханума” він запам’ятався у ролі веселого князя. Андрій був професіонал, дуже пластичний і співучий. А як людина – добрий, спокійний і людяний. За всі роки роботи в театрі він ні з ким не конфліктував. У нього була феноменальна пам’ять, і коли, бувало, хтось з акторів раптово захворіє, він міг за два дні вивчити його роль і блискавично замінити на сцені.

– Ми всі пишаємося тим, що Андрій з перших днів війни пішов захищати свою країну, причому воював на самих запеклих ділянках: Макаров, Херсонщина, Одеса, Бахмут… – продовжує Олександр Шкарупа. – Андрій отримав кілька контузій, у нього були серйозно поранені ноги, він кульгав. Лікувався у різних госпіталях, а потім проходив реабілітацію в Житомирі. Коли міг, постійно заходив до нас у театр. Казав, що тепер не зможе бути актором, але буде радий, якщо в театрі знайдеться інша робота, наприклад, освітлювача чи навіть чергового. Звісно, ми би знайшли роботу Андрію, але… не судилося.

“Андрій завжди був усміхнений”

Актриса драми та завідуюча трупою Ірина Оксютович розповіла наступне.

– Андрій був людиною, на яку завжди можна покластися у будь-якій ситуації. Він був справедливий, чесний, порядний. На його обличчі завжди сяяла посмішка. Ніколи не бачила його сердитим чи незадоволеним. Незважаючи на те, що у Андрія не дуже склалося сімейне життя, він завжди знаходив час для своєї доньки, яку дуже любив. Він дарував їй подарунки, знаходив час для спілкування, приводив на спектаклі. Доньці скоро виповниться 12 років. У нашій пам’яті Андрій назавжди залишиться не тільки чудовим актором, батьком і надійним другом, а і Героєм.  На початку війни він добровільно пішов захищати свою країну, причому воював у найзапекліших ділянках фронту. Ми пишаємося ним. Його нам дуже не вистачає.

“Андрій був глибокий і потужний актор”

Спогадами про Андрія Доманського поділився і режисер театру Петро Авраменко.

– Ми з Андрієм разом навчалися на режисерському факультеті житомирського тоді ще училища культури, але Андрій був на курс старший від мене. Ми дружили і часто обговорювали різні аспекти гри акторів. Потім разом працювали у житомирському театрі як актори. Згодом я став режисером і хочу наголосити, що Андрій був дуже потужний і глибокий актор, талановитий і різноплановий. Він завжди ретельно вивчав свого персонажа, його внутрішній стан, характер і додавав йому свою філософію життя. Андрій на сцені міг бути абсолютно різним: сьогодні глядач сміється над його персонажем, а завтра плаче. Добитися такої гри надзвичайно складно, і це вдається далеко не всім акторам. Як людина Андрій був дуже добрий, простий у спілкуванні, у ньому відчувалася душевна глибина, багатий духовний світ. Згодом ми разом вступили у вищі навчальні заклади столиці. Я – у Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, а він у Київський національний університет культури і мистецтв (в народі – “університет Поплавського”). Якби не війна, яка підірвала здоров’я Андрія, він би міг зіграти ще багато чудових і гучних ролей, які викликають цілий букет відчуттів у глядача.

Петро Авраменко

– Побратими Андрія розповіли, що він, ризикуючи життям, під час боїв виносив поранених бійців з під обстрілів, а сам отримав дуже тяжкі поранення, – продовжує Петро Авраменко. – Якщо на сцені Андрій надихав на життя, то на війні – рятував життя. Ми всі вклоняємось перед його мужністю і героїзмом. 

Такі яскраві талановиті особистості, як Андрій Доманський, не забуваються. Вони живуть у серцях глядачів, колег, друзів, рідних, а також воїнів-побратимів. Вічна пам’ять Актору і Герою.

Джерело: Народний тижневик “Субота”

Автор: Сніжана Смирнова

Схожі матеріали