Вдова військового Лариса проживає у бердичівському багатоквартирному панельному будинку на 8 під’їздів в кутовій квартирі, яка опалюється централізовано. Через високу сирість у своєму помешканні та низьку температуру в домі прагне отримати дозвіл на встановлення індивідуального опалення, але чи то бюрократичні перепони, чи недосконалості українського законодавства перешкоджають їй це зробити.
Про те, що сім’я воїна, який поліг за Батьківщину отримала відмову на облаштування автономного опалення ми дізнались під час засідання депутатської комісії, на якому розглядали звернення від Лариси Анатоліївни Крутюк щодо можливості більше не отримувати тепло від котельні, а самостійно коригувати температуру у своєму житлі. Зверталась бердичів’янка і до міського голови Сергія Орлюка, і до секретаря міської ради Богдана Коляди, до яких приходила особисто на прийоми, окремо писала листи у всі можливі інстанції, але скрізь чула одне і те саме. Відповідно до Закону, отримати дозвіл на встановлення індивідуального опалення в помешканні можуть ті жителі багатоквартирних будинків, у яких більш як половина квартир вже має а/о. Всі наче все розуміють, але обійти закон не можуть. Єдине, каже жінка, Богдан Коляда у розмові з нею говорив про те, що вона може навесні знову подати звернення міськвиконкому, мовляв, можливо, до того часу парламент прийме якісь позитивні зрушення в цьому напрямку і жінка нарешті отримає право на автономку. Але при цьому обіцянок не прозвучало, тобто, чи буде так чи ні секретар міськради стверджувати не брався.
Відповідь на лист до Києва, розповідає, надійшла до Житомирської ОВА, звідти – у Бердичів. На відміну від попередніх відповідей, у столичній, за словами жінки, однозначна заборона на встановлення нею індивідуального опалення не надійшла. Але було вказано, що вирішенням ситуації мають займатись за місцем її проживання, якщо такі дії не суперечать законодавству.
Лариса Крутюк розповіла, що декому нібито давали такі дозволи навіть при тому, що в будинку було менше половини квартир з а/о. Але чи це дійсно так, чи це звичайні чутки вона достеменно не знає. Зібрати у багатоквартирному будинку ще стільки бажаючих на встановлення автономного опалення, щоб їх кількість становила половину усіх жителів дому, каже, їй не вдасться. Зараз відсоток квартир з власним опаленням становить 26%. Враховуючи те, що більшість сусідів, які отримують тепло централізовано – пенсіонери, оплатити вартісну процедуру зі своїх доходів вони просто не зможуть.
Сама вдова не просить профінансувати їй встановлення індивідуального опалення – лише піти назустріч в отриманні дозволу. Щоб офіційно мати право відмовитись від послуг комунального теплоенерго і нарешті жити у теплій і сухій квартирі. Сподівалась, що її зрозуміють, адже постійно у своїх виступах чиновники міського і всеукраїнського рівня говорять про всебічну підтримку родин загиблих. Але навіть, як виключення, її запевняють, що дати добро на її запит не можуть.
| Через те, що будинок панельний, є щілини на фасаді на стиках блоків і волога потрапляє в приміщення. За її словами, була ситуація, коли сусіди думали, що вона їх заливає, а виявилось, це стікали просочені в дім опади. Це не додає ні елементарного комфорту, ні здоров’я, бо сирість провокує появу грибка та плісняви, які є дуже шкідливими і вивести які вкрай важко, а за таких умов – неможливо. |
Батьки її загиблого чоловіка постійно цікавляться, чи вдалось жінці отримати дозвіл, але поки порадувати їх немає чим. У них війна забрала найдорожче – двох синів. Брат Віктора Коса Михайло загинув минулого року, поховані обидва чоловіки в Новій Боровій, звідки родом. Віктор Кос захищав країну з початку війни у 2014-му, внаслідок бойових дій отримав інвалідність ІІ групи, але це не зупинило чоловіка у його прагненні стати на захист України після повномасштабного вторгнення. 25 лютого 2022 року він став на оборону України, кожного з нас. Служив у одній із бригад Територіальної оборони Житомирщини. З 1 липня 2023 року проходив службу на півночі України біля кордону з Білоруссю, потім був переведений на Схід у район Куп’янська.
Коли ми готували матеріал, не змогли одразу знайти прізвище Віктора серед загиблих Героїв-бердичів’ян. Як виявилось, через те, що будучи уродженцем Новоборівської громади, захисник був похований на своїй малій батьківщині. У Бердичеві він жив останні роки разом із дружиною Ларисою та її дітьми, для яких був наче рідний батько. Так як поховання і прощання відбувались не в нашому місті, офіційно бердичів’янином Віктор не був, то й сповіщення про загибель ніде в місцевих новинах не публікували. За пошуком в мережі вдалось дізнатись, що Кос Віктор Григорович, 1978 року народження, героїчно загинув на Луганщині 2 серпня 2023 року.
Після пережитого батьки синів-Героїв намагаються заново навчитись жити і дбають, щоб у рідних, зокрема у сімей їх дітей, все було гаразд. Тому тепер їм болить і холод у домі, де живе дружина Віктора. Хоч її власні діти дорослі (їм 22 і 18 років), та до жінки часто приїздить і 16-річний син її загиблого чоловіка. Він раніше часто бував у батька, був у гарних стосунках з ним самим та його дружиною, тож і зараз відвідує її, і їй хочеться забезпечити його теплом – не тільки теплом душевним, а й банальним температурним, без якого перебування в оселі є некомфортним.
Та й загалом, на момент діалогу з вдовою виявилось, що поки добитись їй не вдалось, на жаль, не тільки автономного опалення. Жінка розповіла, що зв’язувалась з командуванням загиблого чоловіка, але досі не змогла отримати ні його зарплату, ні похоронні. Поки що всі двері, в які стукає Лариса Анатоліївна, чомусь, зачинені. Усі слухають, розуміють, співчутливо хитають головою, але на ділі нічого не відбувається. Та вона вірить, що її почують, терпляче оббиваючи пороги всіх можливих чиновників та інстанцій, які можуть допомогти їй у такому простому бажанні жити в теплі.
P.S. Текст згаданого вище у статті Закону прямо не забороняє відключати централізоване опалення, він лише розповідає, що в тих будинках, де квартир з індивідуальним опаленням більше 50 відсотків можна це робити.
У міськвиконкомі сформовано спеціальну комісію, яка займається видачею таких дозволів, і саме її члени можуть проголосувати за дозвіл вдові військового, а голова цієї комісії, підкорюючись волі більшості членів, може підписати відповідне рішення.
Але ж тут у жінки навіть не стали брати документи про те, що її чоловік загинув за Україну. Мовляв, такі документи тут ролі не грають. Якби ж, дійсно, на комісії було озвучено, що дозволу добивається вдова військового, хіба повернулась в когось рука піти проти тих, кому на кожних похованнях міський голова обіцяє всіляку підтримку…
Джерело: Ріо Бердичів
