Прусський генерал Карл фон Клаузевіц у своїй класичній праці «Про війну» зауважив, що «максимальне застосування сили жодним чином не суперечить одночасному використанню інтелекту». Це частково означає, що потрібно діяти розсудливо, але з застосуванням максимальних зусиль, розуміючи, що війна – це, все ж таки, більше жорстока бійка, ніж гра в шахи.
Або ж можна виразити це простішими словами Джима Мелоуна, одного з персонажів фільму «Недоторканні»: «Хочете знати, як здолати Капоне? Вони дістають ніж, а ви – пістолет. Вони відправляють одного з ваших людей в лікарню, ви відправляєте когось з їхніх у морг. Це методи Чикаго! І саме так і можна здолати Капоне». Про це в статті пише професор Школи передових міжнародних досліджень в Університеті Джона Хопкінса Еліот Коен.
На його думку, Аль Капоне – досить влучна аналогія до того, з чим Захід бореться в Росії: це особливо небезпечна суміш мафіозного менталітету, гіпернаціоналістичної ідеології і тоталітарних технік. Елегантність – це не російський метод. Тому вона не може бути також і методом Заходу. Саме з такої точки зору потрібно розглядати досягнення нещодавнього саміту НАТО, який пройшов у Мадриді.
Серйозні зусилля, які проанонсували західні лідери, вражають з багатьох точок зору. Особливо це стосується зобов’язань надати Україні близько 500 артилерійських систем, 600 танків, сотень тисяч боєприпасів тощо. Але питання, як і завжди, полягає в тому, чи буде вся ця зброя передана так само швидко, як українська сторона здатна її освоїти. І чи США разом з союзниками «тримають руку на пульсі», готуючи вже зараз інфраструктуру для підготовки України до використання зброї, яка буде їй необхідна через місяць, два чи пів року.
США також погодилися відправити додаткові сили в Європу включно з відправкою двох есмінців на військово-морську базу в Іспанії. Політичні кроки теж були дуже важливими. НАТО вирішив розширити свої сили швидкого реагування, формально визнав «виклик» з боку Китаю (альянс відмовився використовувати слово «загроза»), а також підтримав вступ Фінляндії і Швеції. Але ці кроки, попри всю їхню потенційну користь, лише частково задовольняють поточні потреби. Україна довела свою здатність освоювати передову військову техніку і розгортати її швидко й ефективно. Її досвід з установками HIMARS став яскравим прикладом. Українські сили за допомогою цих артилерійських систем вже підривають російські склади зі зброєю і командні центри. Але замість обіцяних 8 систем HIMARS Україні потрібно 80. І вже зараз потрібно нарощувати поставки такої і подібної зброї і зробити це якомога швидше.
Адміністрація Джо Байдена досі не вирішила, якою є кінцева мета західної допомоги Україні. Під час прес-конференції американський президент сказав, що США і союзники «не дозволять Україні зазнати поразки». Але це помилкова мета. Потрібно добиватися поразки Росії, а отже зірвати її плани захопити ще більше української території, придушити російську армію, і все це потрібно зробити однозначно і публічно. А отже, так, це буде принизливо для Москви. Іншими словами, це буде відповідно до «правил Чикаго».
Адміністрація робить неправильно, коли скорочує поставки зброї через помилкове бажання не спровокувати російську ескалацію чи не дозволити Україні добитися аж занадто великого успіху. Захід переживає кризу військово-промислового комплексу. Йому потрібно вжити конкретних заходів, щоб наростити промислову мобілізацію заради забезпечення України всім необхідним, а також переозброїти сили пробудженого НАТО, які збільшуються. Окрім того, що західні союзники протистоять російському вторгненню в Україну, їм також потрібно розібратися з більш широкою і довгостроковою загрозою з боку Росії для країн-учасниць НАТО на східному фланзі, зокрема в Балтії.
Західні союзники не будуть вторгатися в Росію чи намагатися повалити там режим. Можливо одного дня росіяни це зроблять самі. Путін керується імперіалістичними фантазіями, порівнюючи себе з Петром I і навіть з менш цікавими російськими лідерами. І правонаступник російського автократа навряд чи буде кращим. Достатньо лише подивитися на марення людей в його оточенні, таких як Ніколай Патрушев. Якщо і коли битви в Україні зупиняться, російські наміри розширитися і підкорити сусідів нікуди не зникнуть.
Хороша новина в тому, що якщо відкинути оманливі спогади про Другу світову і Холодну війни, а також не слухати зловісне бурмотіння експертів, які перебільшували російські можливості до вторгнення, стає очевидно, що Росія насправді слабка.
