ІТАЛІЙСЬКИЙ ХУДОЖНИК СКОЇВ САМОГУБСТВО ЧЕРЕЗ НЕРОЗДІЛЕНЕ КОХАННЯ ДО НЕЇ
Незабутній оксамитовий голос, діапазон майже у три октави, високі професійні якості музиканта, яскрава сценічна зовнішність – усе це зробило Соломію Крушельницьку унікальним явищем оперної культури на межі ХІХ –ХХ століть. Її неординарний талант поціновували слухачі Італії й Німеччини, Польщі й Росії, Франції й Америки. На одній сцені з нею співали такі оперні зірки, як Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Тіта Руффа. Знамениті диригенти Артуро Тосканіні. Клеофонте Кампаніні, Леопольдо Муньоне навперебій кликали її до співпраці.
Саме завдяки Соломії Крушельницькій «Баттерфлай» Джакомо Пуччіні і сьогодні ставиться на оперних сценах світу.
Соломії Крушельницькій присвячували музичні твори, з неї писали портрети. У неї були закохані відомі діячі культури і політики: письменник Василь Стефаник, письменник і громадський діяч Михайло Павлик, адвокат і політик Теофіл Окуневський, особистий фармацевт єгипетського короля, а достатньо відомий італійський художник Манфредо Манфредіні… скоїв самогубство від нерозділеного кохання до оперної діви.
Соломія Крушельницька листувалася з видатними діячами української культури: Іваном Франком, Миколою Лисенком, Василем Стефаником, Ольгою Кобилянською; завжди виконувала українські народні пісні у концертах, ніколи не поривала зв’язків зі своєю батьківщиною.
Окрім містечок і сіл Західної України, Соломія співала в Одесі на сцені місцевої опери у складі усе ж таки італійської трупи. Хороше ставлення одеситів до неї й італійського колективу зумовлювалося присутністю в місті великої кількості італійців, які не просто проживали в Одесі, а й багато зробили для розвитку музичної культури Південної Пальміри.
Працюючи у Великому та Маріїнському театрах протягом кількох років, Соломія Крушельницька опанувала опери Петра Чайковського і з великим успіхом виконувала їх.
Вона народилася 23 вересня 1872 року на Тернопільщині у багатодітній співучій сім’ї священика. Збагнувши незвичайні здібності голосу доньки, батько зміг дати їй належну музичну освіту (вона співала у його хорі і навіть деякий час диригувала ним), підтримав її у небажанні виходити заміж за нелюба і присвятити життя мистецтву. Відмова доньки від шлюбу з майбутнім священиком завдала багато клопотів усій сім’ї Амвросія (до його інших дочок перестали свататися), але батько, на відміну від матері Соломії, завжди був на боці своєї улюблениці.
Заняття у львівській консерваторії у професора Валерія Висоцького упродовж трьох років дали хороший результат: Соломія дебютувала на сцені Львівського оперного театру як мецо-сопрано (!) у «Фаворитці» Гаетано Доніцетті.
Знайомство з італійською зіркою Джеммою Беллічоні підштовхнуло Соломію до подальшого навчання в Італії. Тут з’ясувалося, що природа її голосу інша: не мецо, а лірико-драматичне сопрано (це підтвердила відома міланська вчителька бельканто Фауста Креслі).
Отож доля Соломії була вже пов’язана з Італією. Перед нею постала серйозна проблема: потрібно було «переробити» голос з мецо на сопрано. Все довелося починати «з нуля».
У своїх мемуарах сестра Крушельницької Олена пише про характер Соломії: «Кожного дня вона по п’ять-шість годин займалася музикою і співом, а потім ще йшла на лекції з акторської гри… Додому приходила стомлена. Але ніколи не скаржилася. Я не раз дивувалася, звідки в неї стільки сил та енергії. Та сестра так пристрасно любила музику і спів, що без них, здавалося, не було б для неї життя… Соломія за своїм характером була великою оптимісткою, але завжди чомусь відчувала якесь незадоволення собою… До кожної ролі готувалася старанно. Щоб розучити партію, їй досить було тільки переглянути ноти, які вона читала з листа, як читають друкований текст. Напам’ять партію вивчала за два-три дні. Та це було тільки початком роботи…»
Завершивши оперну кар’єру Соломія почала співати камерний репертуар. Під час гастролей в Америці вона, за відгуками преси «…співала сімома мовами: італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською, російською старовинні, класичні, романтичні, сучасні і народні пісні. Кожній із них Крушельницька вміла надати своєрідного колориту, адже вона мала ще одну неоціненну рису: почуття стилю».
1939 року напередодні розподілу Польщі між колишнім СРСР та Німеччиною Крушельницька знову приїздить до Львова. Вона робила це щороку, аби побачитися з родиною. Однак повернутися назад в Італію уже не зможе… Цьому завадять спочатку приєднання Галичини до СРСР, а згодом – війна.
Повоєнна радянська преса писала про небажання Крушельницької залишати Львів і повертатися до Італії, наводячи слова нібито самої співачки, яка вирішила, що краще бути радянською людиною, аніж «італійською мільйонеркою».
Сильний характер допоміг Соломії пережити і лихо, і голод, і хворобу зламаної ноги протягом 1941-1945 років. Молодші сестри, як могли, допомагали Соломії, адже вона не мала роботи, її нікуди не запрошували. З великими труднощами колишня зірка оперної сцени влаштувалася працювати у Львівську консерваторію. Але громадянство її залишалося італійським. Задля того, аби отримати громадянство соціалістичної України, Соломії довелося… погодитися на продаж їхньої із чоловіком вілли в Італії і віддати гроші радянській державі… Отримавши від радянської влади мізерні відсотки від продажу вілли, роботу викладача, згодом звання «заслуженого діяча» і пізніше – професора, велика співачка поринула у педагогічну працю.
Попри вік, Соломія Крушельницька виступала із сольними концертами до 77 років і за згадками одного зі слухачів її концертів, вражала «глибиною яскравого, сильного, гнучкого сопрано, яке не відомо за допомогою яких чарівних сил свіжим потоком лилося з немічного на вигляд тіла старої жінки…»
Співачка прожила щасливе життя оперної зірки першої величини, але часто цитувала своїм учням слова Енріко Карузо: «Усім молодим людям, які прагнуть в оперу, мені хочеться гукнути: «Отямтесь! Це дуже важка професія. Навіть коли у вас пристойний голос і солідна освіта, ви мусите ще освоїти величезний репертуар ролей. А для цього потрібні роки наполегливої праці і виняткова пам’ять. Додайте сюди сценічну майстерність, яка так само вимагає навчання і без якої в опері не обійтися. Треба вміти рухатися, фехтувати, падати, жестикулювати тощо. І нарешті, при теперішньому стані опери, необхідно володіти іноземними мовами».
…Померла велика артистка у Львові у 80 років від раку горла. на цю хворобу вона нікому не скаржилася…
