«Депутати селищної ради Пулин виписують собі премії на кілька сотень тисяч гривень. А в цей час місцевим лікарям заборгували зарплату за пару місяців. Де справедливість?» – таким був смисл публікації у соцмережах, яка змусила журналіста «Суботи» відправитися у дорогу. Чиновники жирують, а медики бідують? Неподобство!
З автором публікації ми зустрічаємось біля медичного комплексу у Пулинах. Це – Віктор Байда, який був головою районної державної адміністрації за часів президента Петра Порошенка. Сьогодні Пулинський район ліквідовано внаслідок територіально-адміністративної реформи. Віктор Байда є депутатом селищної ради та головою фракції «Європейська солідарність» у цій же раді.
«Я, як заступник голови бюджетної комісії, отримав матеріали щодо проекту бюджету на наступний рік. Проектом передбачені премії, надбавки, інші виплати – як усім працівникам селищної ради, так і особисто голові…» – каже мій співрозмовник. Віктор Байда демонструє проект рішення селищної ради: 1) встановити премію селищному голові у розмірі посадового окладу; 2) контроль за виплатою премії самому собі селищний голова Олександр Гаврилюк покладає на постійну комісію з питань бюджету, комунальної власності та планування соціально-економічного розвитку.
«Я зустрівся з лікарями, щоб вияснити, що у нас робиться в медицині. Я вважаю, що це катастрофа, якщо дві місяці не получають люди заробітну плату!» – каже Віктор Байда.
«Влада стверджує, що Київ мало виділяє коштів на одного пролікованого пацієнта. Коштів вкрай не вистачає для існування лікарні. В часи, коли я керував районом, ми всі питання по лікарні закривали. Потім у Києві зробили помилку: створили на місці району 4 ОТГ, хоча треба було створити одну. Я передбачав, що будуть проблеми. Потім, правда, кількість об’єднаних територіальних громад скоротили до двох. Але ситуація абсолютно не покращилась…» – продовжує Віктор Байда. За його словами, позиція місцевої влади така.
«Ми нічого не маємо дофінансовувати з місцевого бюджету. Хай оптимізуються, хай вивільняють лікарів, хай переводять їх на 0,25 чи на 0,50 ставки. А ми їх фінансувати не будемо! Отака чітка позиція була зазначена на бюджетній комісії і на сесії…» – додає колишній голова РДА. Правда, зазначає він, обіцяли повернутися до цього питання наприкінці грудня. «Головний лікар сказав, якщо ми не допоможемо до кінця року, то буде заборгованість вже 2 мільйони гривень!» – ставить крапку Віктор Байда.
Для мене ця історія виглядає дикувато. Як може селищна рада відмовлятися фінансувати лікарню, яка є комунальним некомерційним підприємством цієї ж селищної ради? Я заходжу у приміщення поліклініки. Головний лікар Павло Гуменюк приймає мене без якихось церемоній. «Це проблеми недостатнього фінансування галузі охорони здоров’я в цілому. Почалися вони 2019 року. На даний момент ковідному фонду нараховано до 300% згідно з наказом міністерства. А до кінця року буде видно…» – каже Павло Гуменюк.
Водночас він спростовує деякі твердження Віктора Байди. «Нема у нас 2 місяці заборгованості! За листопад була затримка у зв’язку з перерахунками, які проводили у Національній службі здоров’я. Гроші отримали, але не повністю. Ще не отримали близько 300 тис. грн. Але це питання затримки за поліклінічним пакетом…» – уточнює головний лікар і додає, що за жовтень медикам не заборгували жодної копійки.
На момент розмови у ковідному відділенні лежала 21 людина у середньому та важкому стані. Всі хворі забезпечені киснем та медикаментами. Нелегкі медичні будні часів пандемії. Але нічого, схожого на катастрофу (за версією Віктора Байди) – нема й близько.
Я у приміщенні селищної ради. На мій подив, без будь-яких церемоній потрапляю і на розмову до голови. «Проблема медицини не в Пулинах, а в державі взагалі. Ми покриваємо фонд зарплати медиків на 76%. А взагалі медицина має фінансуватися з тих пакетів, які оплачує Національна служба здоров’я. Послуги надав пацієнтам – маєш зарплату. Не надав – пів зарплати маєш. Є в місцевому бюджеті – можемо додати грошей, немає – не можемо!» – каже Олександр Гаврилюк.
«Якщо медичних працівників буде утримувати громада, як це було раніше – то така громада, як наша, не витягне. Вона не настільки фінансово потужна. Сьогодні більшість лікарень у колишніх райцентрах у важкому становищі. Національна служба обіцяє – але дає менше, ніж обіцяє. Навантаження на кожну громаду збільшилися, а податкова база залишилася та, яка була…» – коментує ситуацію селищний голова. Він визнає: децентралізація сьогодні «буксує», як ніколи раніше. І з цим треба щось робити на державному рівні.
Мене, звичайно, цікавить ще один момент: чиновницькі премії та надбавки. Олександр Гаврилюк показує мені зарплатні документи. «Ось головний спеціаліст, який має 5 100 гривень. Це оклад. 550 отримує за ранг, 30% за вислугу. Заберіть податок – і людина отримає чистими менше 6 тис. Є спеціаліст, який має 4 900 грн. ставку. Ми зобов’язані доплачувати, бо мінімальна 6 500 зараз. Інспектор з благоустрою. У неї оклад 3 800. Оце правда!» – заявляє селищний голова.
Не під диктофон він добре «промиває кістки» Вікторові Байді, своєму давному політичному опонентові. На думку Олександра Гаврилюка, ситуація проста: Віктор Байда програв вибори – і почав мститися нинішній владі загалом та селищному голові персонально. Що поганого в тому, що до Дня самоврядування незаможним чиновникам виплатили премії? – риторично запитує Олександр Гаврилюк. Щоправда, премію сам собі виписав і голова, якого незаможним назвати важко: отримує близько тисячі доларів у національній валюті щомісяця. З іншого боку, він цього і не приховує.
Я розумію, що в цій історії нема еталонних героїв та антигероїв. Мені не хочеться колупатися далі у взаємних претензіях сторін. Хочеться завершити матеріал з Пулин чимось більш позитивним. Я «набиваюся у гості» в місцеву школу, яка щойно пережила Велику реконструкцію. І це був той випадок, коли мешканець Житомира – тобто, я – пережив культурний шок. Ідеально чиста світла їдальня з теплою водою в умивальниках. Туалети з душовими (!) кабінами. Сучасні класи, обладнані великими екранами. Чи багато житомирських шкіл можуть похвалитися таким?
А остаточно «добив» мене клас для спеціальних занять. У якому стоять сучасні фрезерні верстати та – увага! – 3D-принтери. «Ми добавили години діткам, щоб вони могли складати програми. Це дуже клопітка робота. Але це практичне застосування знань, необхідне в сучасному конкурентному світі!» – каже Зоя Лесюк, директор опорного закладу загальної середньої освіти Пулинської селищної ради.
Мені досі здається, що всю цю школу надрукували на 3D-принтері десь в іншому вимірі – і якимось дивом перенесли у маленьке симпатичне селище на Житомирщині.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Тарас Стрільчик
