Протягом одного тижня — з 17 по 23 травня 2025 року — Житомирщина втратила щонайменше 19 своїх синів. Вони були різними за віком, професією, долями. Але їх об’єднало найважливіше — відданість Україні, готовність боронити її до останнього подиху.
Серед них були:
Молоді хлопці, які щойно встигли розпочати доросле життя — Ілля Ковальов, майстер спорту, та Роман Березюк, 2002 року народження.
Досвідчені воїни з бойовим минулим — як Олександр Сорока, який служив ще з 2014 року.
Фахівці, які могли жити мирним життям — IT-розробник Руслан Колосовський, спортсмен Ілля Ковальов, механік Олександр Макаров.
Їхні долі обірвались у різних точках фронту: на Донеччині, Харківщині, Сумщині. Хтось загинув у бою, хтось — унаслідок поранень, а дехто — після тривалої боротьби зі станом здоров’я, підірваним війною.
Вони служили в підрозділах розвідки, десантно-штурмових бригадах, працювали операторами дронів, інструкторами, стрільцями, саперами. Всі — без винятку — стали частиною історії спротиву українського народу.
Не просто цифри
Кожне ім’я — це цілий світ: з дитинством, мріями, родиною, досягненнями. Вдома на них чекали батьки, діти, дружини, друзі. Села і міста Житомирщини — від Бердичева до Звягеля, від Нової Борової до Чижівки — прощалися з воїнами, проводячи їх в останню путь із почесною вартою, сльозами й квітами.
Наш обов’язок — пам’ятати
Ці 19 загиблих — лише частинка великої варти, яка щодня тримає небо над нашими головами. Їхня жертва — це заклик до єдності, стійкості та гідності.
Хай пам’ять про них буде вічною.
Слава Героям!
Слава Україні!
