Україна

ПРО УСТРІЙ ДЕРЖАВНОГО МЕХАНІЗМУ

На початку 90-х років повстало питання про Українську Державу. ЇЇ науковим обґрунтуванням та моделюванням займались різні фахівці під проводом Інституту Держави та Права НАН України. За основу було взято структуру трьох незалежних гілок Влади, які забезпечують порядок життя, описаний Технічним описом механізму державного утворення – Конституцією.

Зокрема, український вчений Віктор Федорович Погорєлко, у 90-ті роки минулого сторіччя змоделював сучасну Україну. Наскільки мені відомо, він бачив її конструктивно у вигляді трьох наборів Інститутів. Інституту Президента, Інституту Верховної ради та Інституту Конституційного суду. Влада виконавча, Влада законодавча та Влада судова з окремим органом вищого розуміння та стратегування – Конституційним судом.

За його баченням перший Інститут мав консолідувати у своїх підрозділах виключно професійних чиновників. Другий – представників Народу. А третій бути незалежним найвищім арбітром, судом, оскільки є місцем зосередження Еліти з усіма уявленнями про морально-етичні аспекти життя українського народу на своїй землі.

Президент, як особа яку вибирають усім народом мав би контролювати професійних чиновників та службовців, забезпечуючи їх лояльність до положень Конституції, як основного джерела народного усвідомлення правил свого життя. Саме Президент, обраний Народом, мав би виконувати функції найвищого начальника для людей, що складовими частинами соціальної машини виконання волі Народу.

Верховну раду, передбачалось використовувати виключно як народний орган законотворчої професійної діяльності. За задумом, цей орган впорядкування життя українців не мав бути підконтрольним професійним чиновникам. Верховна рада мала бути такою собі палатою общин, де реальні представники Народу обговорюють свої реальні проблеми, бачення та плани облаштування порядку життя. Верховна рада мала визначати мету та цілі для виконання їх Інститутом чиновників – Інститутом Президента.

З Конституційним судом вийшла фатальна помилка через назву. Він був включений в склад Інституту Судової влади. Помилка в назві державо утворюючого органу призвела до жахливих наслідків. Місце, де б мали функціонувати еліти, перетворилось на місце скупчення звичайнісіньких чиновників-функціонерів.

Сьогодні, через 29 років після тих подій видно помилки та прорахунки. А тоді, творці українського незалежного державного утворення йшли навпомацки. Вони не мали досвіду та належних знань про соціальні механізми регуляції, окрім досконалого знання радянської системи. Проте, їх підхід в теорії був абсолютно правильним. Це ми, нащадки та користувачі цим механізмом зазнали прикрої невдачі.

Керівництво та наповнення кадрами усіх Інститутів забезпечення державності перехопили чиновники. А за первинним задумом, вони не повинні були керувати жодним. У сучасній Україні чиновник цар і бог. Чиновник, сьогодні, є головним володарем соціальної машини під назвою Україна. Чиновник визначає правила життя та міру порання. Чиновник визначає мету існування людей та задачі, які вони мають виконувати.

Сучасна державна формація не служить українському народові, вона його поневолила та використовує для власного збагачення. Узурпувала право вирішувати питання, що повинні вирішувати виключно люди. Прості люди, які складають Спільноту Українців. Саме Спільнота, є носієм морально-етичних уявлень народу про спосіб облаштування свого життя відповідно до розуміння мети свого існування. А державна машина, повинна виконувати волю народу та виконувати завдання із ефективного просування країни до мети. А сьогодні, Український народ, прості люди, стали єдиним джерелом для фізичного існування Касти Влади.

Насправді я не знаю, чи можна відновити модель облаштування нашого життя за Конституцією 1996 року. Проте я знаю точно, що український народ має виробити модернові уявлення про мету свого існування на планеті Земля. Віднайти найкращих серед себе та делегувати їм повноваження до проведення трансформації сучасного стану соціальної системи.

В тому навіженому бардаку, де чиновники звіріють від безкарності та необмеженої свободи грабувати людей, жити вже несила. Тут жити не можливо. Чиновники знищили усе, до чого дотягнулися. Немаючі власних уявлень щодо мети існування, окрім примітивних, вони радо віддадуть країну будь-якому зовнішньому узурпатору. Така їх природа. Вони підкоряються лише силі та наказам, за невиконання яких наступає смерть.

Автор: Олександр Новохатський

Схожі матеріали

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.
You need to agree with the terms to proceed

Залишити коментар Facebook