Україна

Ольга Кобилянська писала вірші німецькою, мала прийомну доньку і стала першою українською феміністкою

Свого часу про неї ходили легенди. Наші сучасники вважають її першою українською феміністкою. Деякі науковці навіть приписують Ользі Кобилянській ніжні почуття до Лесі Українки через їхнє листування. А творчий доробок письменниці рясніє різноманітними жанрами: тут і повісті, і новели, й оповідання, і замальовки, й мініатюри. Її твори, які, до речі, увійшли до золотого фонду світової літератури, і нині популярні не лише в Україні, але й за її межами.

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї дрібного урядовця. Батько – поляк, мама – німкеня. Тож із дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими розмовляли в родині. Дитинство та юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг. Саме в останньому з них Ольга провела юність. Вона відвідувала початкову народну школу, де навчання здійснювалося винятково німецькою – офіційною мовою тогочасної Буковини. У школі на дівчинку значний вплив мала вчителька – пані Міллер, яка прищепила їй любов до книг, а в бесідах про літературу стала для неї старшою подругою.

З народної школи Ольга перейшла до дівочої, в якій навчалася лише до п’ятого курсу, оскільки для оплати подальшого навчання доньки в батька не вистачало грошей. Дівчина не могла із цим змиритися і продовжила здобувати освіту самостійно, ставши врешті однією з найосвіченіших жінок свого часу. Крім літератури, вона захоплювалася музикою. У віці 13-14 років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою. У 1880 р. написане перше німецькомовне оповідання. Із часом Ольга почала активно цікавитися українською мовою – фонетикою, граматикою. Вона дуже багато читала й почала писати українською. До речі, вплинув на це і Євген Озаркевич, брат її подруги, в якого вона була  закохана. Ольга багато писала, залюбки мандрувала, була людиною з європейським мисленням, цікавилася всіма культурними, політичними, літературними подіями того часу, мала вишуканий смак у всьому: від моди до літератури й побутових дрібниць.

Невдовзі дівчина закохалася в Осипа Маковея, редактора газети «Буковина». Він був молодшим від неї на декілька років. Деякий час вони жили разом. Згодом Маковей виїхав із Чернівців, Ольга написала йому листа-пропозицію і чекала на відповідь. Той із жорстокістю вказав на її вік, який став на заваді їхньому спільному життю, і виправдався такими словами: «Є на світі жінки, котрих справді недооцінили чи не зуміли оцінити чоловіки. До таких належите Ви». Згодом Маковей вибрав іншу, на 13 років молодшу за нього.

Так сталося, що в Ольги, яка мріяла про сімейне життя і власних дітей, була прийомна донька. Річ у тім, що Олександр, молодший брат письменниці, мав позашлюбну дитину з австрійкою Віргілією, яка, народивши дитину, покинула її й подалася до Відня. Тож Ольга  займалася вихованням дівчинки, котра її обожнювала та називала мамою.

Ольга ніколи не цуралася хатньої роботи. До літературної праці бралася лише тоді, коли справлялася з хатніми обов’язками. Дві години на день у Кобилянської «всі сили абсорбували домашні клопоти». Вона прала, прасувала, прибирала, готувала їсти, мила посуд. Хоча родина Ольги ніколи не була заможною, та до меню господиня підходила вкрай серйозно і складала його заздалегідь. Як згадували рідні, вона дотримувалася трьох принципів: добре, смачно, дешево.

У родині була своя культура харчування. У понеділок, середу і п’ятницю дотримувалися посту. В інші дні Кобилянська надавала перевагу кислому молоку, сиру. Із м’яса споживала індичку, курятину, качку, гуску, відварену телятину, буженину. Причому м’ясо завжди було приготовлене так, що в роті тануло. Щосуботи Ольга з дочкою пекли три види хліба: булку з борошна  вищого ґатунку, хліб із разового борошна (мелене один раз), яке письменниця вважала найкориснішим, а також із житнього борошна. Хліб загортали у лляні серветки й рушники, щоб зберігав свіжість протягом тижня.

У 40 років через ускладнення , викликані застудою, Ольгу паралізувало, і вона написала багато творів, не встаючи з лікарняного ліжка. Письменниця першою створила інший образ української жінки, відійшовши від «стандарту» забитої і пригнобленої чоловіком селянки й показавши образ українки. Це інтелігентка, жінка, яка прагне до знань, до освіти, яка виступає за рівноправність у суспільстві між жінками та чоловіками. Як тут не згадати, що Ольга сама брала участь у феміністичному русі, була однією з ініціаторок «Товариства руських жінок на Буковині».

У 1927 році Кремль допоміг прославленій, але хворій українській письменниці, що жила в тодішній Румунії, прийнявши її до Спілки письменників СРСР і призначивши персональну пенсію, і почав видавати її твори. Одночасно із цим відомі слова Ольги Кобилянської: «Якось проживемо, тільки б більшовики не прийшли».

22 листопада 1940-го відбулося урочисте засідання на честь 55-річчя творчої діяльності Кобилянської. Вона була нагороджена грамотою Президії Верховної Ради Української Радянської Республіки. Її прийняли до спілки письменників України, а в Києві видали двотомник її творів.

Кобилянська активно виступила у ЗМІ проти агресії Німеччини, опублікувавши ряд статей яскравого експресивного характеру. У її квартирі гестапо провело обшук, у результаті якого більшість рукописів вилучило, з них багато не знайдено й досі. Уряд Румунії, що підтримував нацистів, віддав Ольгу Кобилянську військовому суду. Та окупанти так і не змогли провести його: 21 березня 1942 року письменниця померла. Похована на Чернівецькому кладовищі.

Схожі матеріали

Лютий 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
26272829