24 лютого життя кожного українця розділилось на “до” та “після”. Країна живе в нових для себе умовах – міста переживають бомбардування та обстріли. Як країна дає відсіч ворогу, чому наразі вкрай важлива інформаційна війна, де зараз працюють нардепи та чому іноземці шоковані українським спротивом – про це нашому виданню вдалось поговорити із народним депутатом та засновником всеукраїнської мережі «Гончаренко центр» Олексієм Гончаренком.
— Як ви дізналися, що почалась війна? Які були ваші перші дії, перші думки?
— Вночі 24 лютого мені зателефонувала дружина зі словами, що чує вибухи та почалося вторгнення. Я почав дивитися новини в Інтернеті і побачив це все – звернення путіна, бомбардування, атаку наших прикордонників. Потім мені зателефонували з мого округу на Одещині та розповіли про приліт туди ракети та загибель людей, як потім виявилося – 22 людей, деяких з яких я знав особисто. Вони стали одними з перших (а може і першими) жертвами цього жаху.
Перші думки – як саме я найкраще буду корисний країні? Звичайно, як і у більшості українців перший порив був: “Дайте мені якомога більше зброї, хочу захистити країну зі зброєю в руках!” Ну в перші дні я спілкувався з дуже великою кількістю людей з приводу нашої тактики, стратегії. І вже тоді у військкоматах почали казати: ми беремо поки тільки людей із бойовим досвідом. Усі, хто не знає на власній шкурі, що таке війна, зараз будуть більш корисні для евакуації людей, волонтерства та просто роботи, щоб економіка продовжила працювати. Та все ж, ми створили 206-й батальйон Територіальної оборони. В його лавах я допомагав евакуації людей з Ірпеня та Бучі. Це взагалі тема для окремого інтерв’ю. Очі цих людей, які бачили звірства російської армії. Як вони були вдячні за допомогу.
— Ваші соцмережі наразі стали майданчиком, який дуже впливовий на інформаційному фронті. Розкажіть, як ви стали практично рупором цієї війни?
— Я вирішив для себе, що з моїми соцмережами – телеграм, фейсбук, вайбер, твіттер – я буду найбільш корисний на інформаційній війні. Важливо – говорити про події в Україні правду. Доносити її до людей за кордоном. Звичайно, в перші дні війни була надія, що можна якось вплинути і на росіян, їх підбурити то протистояння диктатору. Але вже зараз такої надії немає. Тому я багато працюю саме на інформаційному фронті, публікую новини, повідомляю про втрати ворога, розповідаю про фейки, які проти нас роблять пропагандисти. А фейків просто нескінченна кількість. Через такі дії активізувались створювати фейки проти мене. Навіть Рамзан Кадиров вірші присвячував, інші посіпаки Путіна теж не обділяли мене увагою. Постійно мені пишуть погрози, що я у розстрільних списках. Ну, я на це уваги не звертаю. Зараз для мене головне – робити все задля нашої перемоги.
— Як в умовах війни зараз працюють народні депутати?
— Під час війни проходять засідання Верховної Ради. Ми ухвалюємо важливі законопроєкти. Про продовження воєнного стану, про посилення відповідальності за державну зраду, мародерство тощо. Увесь український народ об’єднався. І також за таким принципом об’єднався і парламент. Перед війною постійно українців лякали, що всі депутати будуть у Польщі, що ми кинемо народ. Але цього не сталось. Ми не кинули українців. Роботи у нас вистачає, і ніхто не збирається зраджувати країну. Ми усі родом з українських міст по всій країні – від Харкова до Львова. І ми не збираємось залишати свій дім. Час від часу разом з нашим батальйоном я виїжджаю на завдання, також бував вже в різних містах, щоб розвезти гуманітарку. І всіх людей, яких я зустрічав там, об’єднувало одне – готовність захищати свою землю.
— В яких містах вам вже вдалось побувати?
— В Одесі, Миколаєві та навіть до Херсонської області дістався. Разом із нашими військовими увійшов до кількох звільнених сіл Херсонщини. Людей там евакуювали. Також побував у Чернігові. Місту добре дісталось від окупантів. Вони гатять і ракетами, і авіабомбами. Їм все одно у що стріляти. Я бачив розбомблені школи, стадіон, бібліотеку, просто жах. Коли їхали назад до Києва, то була можливість забрати людей із міста. Ми допомогли виїхати молодому хлопцеві з матір’ю. Вони ховались у селі, де були окупанти.
Люди, яких я побачив за усі ці поїздки такі різні, але схожі в єдиній цілі. Коли я це зрозумів, то мені додалось впевненості у перемозі. І кожен на своєму місці. Деякі українці, які у відносно безпечних районах картають себе за те що “не на передку”. Але я завжди на таке кажу: “Економіка має працювати. Ваш вклад в перемогу – ваша робота!”. Тож, повторюсь, треба працювати. Кожен на своєму місці може наближати нашу Перемогу.
— Коли ви були в регіонах, то багато розповідали про те, що там відбувається, для іноземних ЗМІ. Що найбільше вражає іноземців у історіях про Україну?
— Іноземці, м’яко кажучи, в шоці. Якщо тим же полякам було не так неочікувано побачити наш опір. То ось американці, як журналісти, так і прості громадяни під враженням. Я виступав під час екстреного засідання ПАРЄ 15 березня. Тоді я сказав, що це не просто російсько-українська війна, це Третя світова війна. І зараз Європа має зробити свій вибір – надати Україні статус країни-кандидата Євросоюзу, а також підтримати нас у боротьбі з росією. Я включався туди прямо з поля, у формі, з автоматом у руках. Бо така наша реальність наразі. Після мого звернення всі члени ПАРЄ аплодували стоячи. Це я про те, як до нас ставиться світ. Вони захоплюються. Але нам потрібно ще більше санкції щодо країни-окупанта, щоб дотиснути ворога по всім фронтам.
— А які є перемоги на міжнародному фронті з початку війни?
— Так, є показова історія із ПАРЄ. Росію взагалі вигнали з Ради Європи. Я боровся за це рішення з самого початку моєї роботи в ПАРЄ. Ця організація займається правами людини, а, як ми знаємо, в Росії прав людини просто не існує. Саме тому їй не місце в такій організації. До речі, дуже багато колег з ПАРЄ мені дзвонили, писали і перепрошували за те, що одразу не відреагували. Думали, що ми перебільшуємо і не уявляли, що таке можливо. Морально вони відчули, що ми були праві завжди з самого початку. Також ми перемогли в економічному плані – адже сотні міжнародних компаній йдуть з російського ринку. І це дуже показово та демонструє на чиєму боці весь цивілізований світ, на чиєму боці правда.
— Ваша мережа освітніх Гончаренко центрів зараз стала волонтерськими осередками. Як вони працюють, зокрема у регіонах де гарячі точки?
— Усі Гончаренко центри, так чи інакше, працюють. У найгарячіших точках – як сховища, місця для укриття. Більшість працюють як волонтерські штаби. Там плетуть сітки, збирають їжу, медикаменти, іншу гуманітарку, роздають її біженцям. Рахунок вже йде на десятки тонн допомоги. Вся інформація є онлайн. Ми навіть не перервали навчання, і діти можуть вивчати англійську онлайн. Допомагають – хто як може. Наша команда у Кропивницькому готує тисячі борщових наборів, вони відправляють їх на фронт, у Подільську збирають ліки та амуніцію для військових на південному напрямку, Чернівці надсилають Чернігову десятки коробок з речами першої потреби. Наші центри просто зшивають країну своєю добротою. Люди скрізь неймовірні. Напередодні війни ми збирали на сайті Патреон гроші на відкриття нового центру у Сєвєродонецьку. Тепер всі гроші з пожертв йдуть на підтримку наших ЗСУ. Але ми переможемо та обов’язково відбудуємо і відкриємо там наш осередок.
— Які Ваші прогнози: як і коли завершиться війна?
— Ми переможемо – це 100%. Але якщо відключити емоції та думати холодним розумом, про це говорять факти. Економічні санкції нищать ворога зсередини. Раніше я думав, що через голод та бідність встануть люди, та скинуть путіна. Але пропаганда, її вплив на росіян та любов росіян до рабства роблять свою справу. Про дати завершення війни говорити я не можу. Ніхто не може. Але зрозуміло одне – нам усім зараз потрібно планувати наше подальше життя. Бо це найголовніше для країни. А усе, що ворожа армія розбомбила ми відбудуємо разом. А зараз давайте працювати, робити свою справу, підтримувати всіх підприємців, які продовжують працювати. Не може бути вся країна на передовій, і це нормально. Є Збройні Сили – це професійні люди, вони вчилися цьому, вони знають, що робити і демонструють всьому світу свою звитягу і розуміння. Але має бути той, хто займається електрикою, ремонтує техніку, ті, хто працюють. Інакше країна зупиниться. Все точно буде гаразд і ми обов’язково переможемо.
