Під час ракетного обстрілу столиці на бульварі Шевченка загинула 36-річна Оксана Леонтьєва. Вона саме поспішала на роботу. Жінка працювала гематологом у відділенні трансплантації кісткового мозку, щодня рятуючи дітей із раком крові. У жертви терористичної атаки рашистів залишився 5-річний син Григорій, в якого рік тому помер батько. То ж виховувати хлопчика, який до безтями любив свою матусю, будуть дідусь з бабусею та дядько.
«Із Оксаною ми познайомилися в серпні 2011 року, коли вона прийшла в нашу лікарню на інтернатуру після закінчення Медичного університету імені О. О. Богомольця. Я тоді тільки закінчив її, ми були обидва молоді, амбітні лікарі, — розповів завідувач відділення трансплантації кісткового мозку НДСЛ „Охматдит“ Олександр Лисиця. – Й пліч-о-пліч пройшли шлях становлення від молодих інтернів до лікарів, які мають вже досвід, і кожен — певну кількість врятованих життів, подарованих надій, врятованих сімейних історій. Бо коли гине дитина, вона порушує багато процесів, бо страждає не одна людина фізично, а ціла сім’я та навіть більше. Ми в один рік святкували наші весілля, наші діти ровесники і в критичні моменти жили разом із нами у лікарні. Ми разом 24 лютого не покинули наших пацієнтів, а були на роботі. Так само ми з Оксаною прийняли рішення залишитись в Україні й жертовно допомагати людям у скрутний момент. Збільшили активність відділення, жертвуючи своїм часом, який могли б провести з близькими. Оксана була саме тією людиною, яка готова поставити інтереси інших, які потребують допомоги, вище за свої. Й тепер втрата такого лікаря — непоправна. Ми не були просто колегами, а дружили родинами. Святкували разом і ділили навпіл біди. Розуміли й те, що ми не ідеальні батьки для своїх дітей, адже більшість часу проводили на роботі із пацієнтами. Ми здійснювали мрії наших підопічних, які лікувались у відділенні. Наші дітки літали й на повітряних кулях, і навіть на літаках. Це єдине відділення в країні, де опікуються мріями маленьких пацієнтів».
«Він був приватним підприємцем. Колега прийшла із сином додому, відкрила двері й застала мертвого коханого. В нього стався крововилив у мозок, аневризма. Оксана важко переживала горе, ми підтримували її, наскільки це можливо. Навесні, коли була повномасштабна війна та не працювали садочки, Оксана брала 5-річного Григорія на роботу. Восени заняття відновились.
10 жовтня був звичайний ранок для колеги. О 7:25 вона ще написала мені, що, можливо, затримується, бо виникли певні проблеми. Потім зателефонував її тато, бо із жінкою зник зв’язок. Після того він поїхав на місце трагедії. Одна із трьох згорілих машин належала Оксані, він впізнав її. На жаль, наша колега опинилася в епіцентрі вибуху… Мені навіть страшно уявити той вечір понеділка, коли рідні забрали Григорія із садочка та він запитав, чому нема мами, де вона. Тим паче син був дуже близький із Оксаною, особливо після втрати тата… Наразі ще невідомо, коли відбудеться поховання лікарки”.
Загибель лікарки-гематолога вразила й міністра закордонних справ України Дмитра Кулебу. На своїй сторінці у фейсбуці він присвятив цій трагедії пост:
«Сирітство Григорія — це результат того, що в якійсь столиці довго радяться, чи надавати Україні протиповітряну і протиракетну зброю, в іншій грають у „нейтральність“, у третій втомилися від війни та санкцій, у четвертій готуються тиснути руку Путіну, а якесь медіа чи лідер думок намагається нав’язати думку, що Україна сама винна в цьому, бо занадто активно і успішно захищається від Росії. Я терміново перервав турне африканськими країнами. Тут багато важливої роботи, яку ми обов’язково ще зробимо. Але сьогодні її довелося відкласти в бік і в очікуванні літака додому повернутися у телефонному режимі в євроатлантичний простір. Росія може позбавляти нас світла, тепла, може змушувати людей сидіти у бомбосховищах, але їм ніколи не позбавити нас нашої перемоги. Тому що ми на світлому боці Сили».
.jpg "Оксана Леонтьєва працювала гематологом у відділенні трансплантації кісткового мозку, щодня рятуючи дітей із раком крові")
Джерело: fakty.ua
