Україна

“Не хочу залишати цю війну в спадок своїм дітям”, – пам’яті розробника гри S.T.A.L.K.E.R., аеророзвідника Володимира Єжова

38-річний гейм-дизайнер Володимир Єжов загинув під Бахмутом наприкінці 2022 року – під час аеророзвідки підірвався на міні.

24 лютого 2022 року, коли росія пішла на Україну повномасштабним наступом, мобілізувалися люди дуже різних професій: актори, поети, дизайнери, айтівці… Усі вони кажуть, що захист країни – справа кожного, незалежно від професії і підготовки. І показують себе на фронті як справжні воїни. Їхня загибель озивається величезним болем, бо люди цивільних спеціальностей мали б працювати на розвиток і збагачення країни, а вони ризикують власним життям, віддають його за те, щоб Україна виборола свою незалежність.

Не хочу залишати цю війну в спадок своїм дітям, - пам’яті розробника гри S.T.A.L.K.E.R., аеророзвідника Володимира Єжова 01

Про загибель гейм-дизайнера, одного з розробників всесвітньо відомої та популярної гри S.T.A.L.K.E.R. Володимира Єжова в соціальній мережі повідомив його рідний брат. Саме належність до цієї гри і вразила українців. А родину вразила чуйність людей, які не знали Володю, але співчувають втраті, шанують загиблого як Героя. Про те, як збирався Володя на війну, як важливо зберегти про нього пам’ять, щоб його сини зростали із розумінням, що їхній батько був Героєм, ми і поговорили з братом та побратимом Володі Єжова.

“БРАТ ПО СУТІ СВОЇЙ ЗАХИСНИК – СВОГО ДОМУ, КРАЇНИ”

– Я молодший брат, Володя старший за мене на чотири з половиною роки, – говорить В’ячеслав Єжов. – Він був учасником подій Майдану, мав активну соціальну позицію. Постійно проходив вишколи. Усі ці роки він знаходив час саме для військового навчання. І картав себе, що не пішов на війну у 2014 році. Але тоді у нього був зовсім маленьким син, дружина чекала на другу дитину. Зараз синам Володі 10 і 7 років.

– Як стають гейм-дизайнерами, потрапляють у світ компютерних ігор?

– Ще в шкільні роки Володя захоплювався комп’ютерами, брав участь у чемпіонатах, був серед кращих гравців StarCraft в Україні. Серед його знайомих більшість були гравці в комп’ютерні ігри. Якась компанія набирала тестувальників нової ігри з числа гравців. Володя потрапив туди. Завдяки його порадам, важливим зауваженням його взяли в розробники. Та він з дитинства вигадував якісь ігри. Не обов’язково це було пов’язано з комп’ютерами. Коли збиралася родина, він завжди вигадував для дітей цікаві ігрові розваги. Це просто було в нього в крові. Те саме він робив і для своїх синів. Завжди був вигадливий. І сам визначився ще до Майдану із тим, що говорить лише українською, носив оселедець, коли в Києві ще це не було так поширено. Носив вишиванку.

– Як він ухвалив рішення взяти в руки зброю?

– Коли відбувся розстріл Майдану, ми фактично тримали Володю за руки, аби він не був в епіцентрі подій. Але, думаю, саме після того, він вирішив, що має бути завжди готовим до несподіваного розвитку подій. Тому почав збирати екіпірування. 24 числа Володя попросив мене вивезти родину в безпечне місце. Я добре розумів, що це його усвідомлене рішення: залишатися в Києві. Уже після того, як росіяни пішли з-під Києва, у брата була можливість залишитися вдома. І я йому казав: ти більше користі для країни можеш принести саме як знавець комп’ютерних технологій. Це також важливо. Тим більше, що більшість його колег виїхали за кордон. Але всіляко допомагали збирати кошти на дрони і устаткування, а зараз намагаються підтримувати його сім’ю і дітей. Вирішивши іти воювати, Володя мені сказав: “Не хочу залишати цю війну в спадок своїм дітям”.

Знаєте, брат по суті своїй захисник – свого дому, країни. Він зі світу комп’ютерних ігор, а не військових. Він би не залишився в лавах армії, а повернувся б до своїх справ. Якби не загинув під Бахмутом…

– Коли і куди саме Володя потрапив?

– Його підрозділ все літо готувався, навчався, проходив злагодження. Восени вони вирушили під Соледар та Бахмут. Ми всі страшенно переживали, прощаючись з Володею. Мама плакала безкінечно. А для Володі сама війна, коли він побачив її близько, стала шоком. Це у іграх ти здобуваєш трофеї і маєш кілька життів. Насправді все набагато страшніше. А втрати реальні і болючі.

– Володимир був аеророзвідником…

– Так. Він мені казав, що хоча не є по суті своїй воїном, хотів би приносити користь, щоб хоча б на одного москаля стало менше. Він швидко оволодів управлінням дронами і займався аеророзвідкою.

– Ви знаєте, як Володя загинув?

– Його група ішла через мінне поле, на яке ще й розкидали зведені міни. На таку він і наступив… Від вибуху його відкинуло. Аби дістати тіло брата, прийшлося викликати саперну групу.

– Ви відчували, що щось може статися з Володею?

– За день до його загибелі у мені сталося загострення моєї давньої хвороби. Я наче нічого підозрілого не з’їв, але мені було зовсім погано. Мама дві ночі не могла спати… О п’ятій ранку того дня я переслав Володі інформацію про маскування. Прокинувся і подумав, що бачив щось корисне, а брату не скинув. Йому могло стати в пригоді. Навіть не знаю, встиг він прочитати те посилання, чи ні… О десятій його не стало.

– Ви регулярно спілкувалися з Володею?

– Він створив групу в популярному застосунку для всіх своїх близьких, куди повідомляв: виходимо на роботу. Ввечері – повернувся. Подробиць не повідомляв. Але я знав, що з ним все добре.

Про загибель Володі першим в родині дізнався батько.

Я думаю, що зараз кров’ю найкращих українців оплачуються довгі роки недолугості влади, яка мала всі ці роки думати про обороноздатність країни, спокутуються їхні помилки.

Не хочу залишати цю війну в спадок своїм дітям, - пам’яті розробника гри S.T.A.L.K.E.R., аеророзвідника Володимира Єжова 02

– Сини Володі знають про загибель батька?

– Так, їм сказали. Вони зараз не в Україні. Ми з батьком домовилися, що відкриваємо рахунок для пожертвувань саме для синів Володі, щоб вони мали підтримку. А ще нам дуже важливо говорити про нього, розповідати, яким він був. Я впевнений: він би хотів запам’ятатися героєм. Бо для його дітей це важливо.

Номер картки для всіх охочих підтримати дітей загиблого:

посилання на банку

https://send.monobank.ua/jar/9m3V3G7Xc1

Номер картки банки 5375 4112 0356 0771

“ВОЛОДЯ ЗА КОРОТКИЙ ЧАС НАВЧИВСЯ ПРАЦЮВАТИ З БЕЗПІЛОТНИКАМИ, ПЕРЕПРОШИВАТИ ЇХ”

– Ми з Володею познайомилися після Майдану, – розповідає командир Володимира Єжова Євген Чепелянський. – У 2014-му почали займатися проведенням військових вишколів для населення і збирали добровольчий взвод, який пізніше воював в АТО. Володимир тоді не їздив на Донбас, але регулярно ходив на вишколи, з часом сам став інструктором, долучився до правозахисної організації, яку ми також організували, захищали права людей, які пройшли бойові дії.

Підготовані нами взводи потрапляли в різні батальйони. Я воював в Пісках, потрапив у гарячі події під Дебальцевим у 2015-му. Після того не брав участі в бойових діях. Напередодні російської агресії ми домовилися, що зберемося всі разом. Так і сталося. 24 числа дали назву нашому підрозділу – Українська військова організація (УВО). Саме така передувала створенню ОУН.

Володимир з першого дня брав участь у всіх наших справах. У Києві ми багато не воювали. Нас відправили тримати блокпост на лівому березі столиці – зробили взводний опорний пункт, бо це був танково небезпечний напрямок. На Донбас ми вирушили у складі 23 батальйону. Володя був командиром відділення взводу нашої роти, спеціалізувався на аеророзвідці. Він, на щастя, весела людина. Навіть у важких обставинах йому вдавалося створювати у відділенні позитивну атмосферу. Це допомагає на війні. Завдяки жартам ми всі легше сприймаємо дійсність. Володя дуже вдало шуткував.

Ті позиції, які ми зайняли під Бахмутом, постійно штурмувалися ворогом. Ми з першого дня в цих місцях зазнали багато втрат…

– Володя був хорошим аеророзвідником?

– Йому в цьому дуже допомогло знайомство з програмним забезпеченням. Російські дрони мають засоби радіоелектронної розвідки та боротьби. Є певні аероскопи, які бачать дрони. Тому їх потрібно було перепрошивати, аби зробити невидимими для ворога. До війни Володимир не мав особливого знайомства з безпілотниками, але за короткий час опанував все, перепрошивав їх. Налагодив роботу. Він був дуже корисний для нашого підрозділу і не тільки.

Не хочу залишати цю війну в спадок своїм дітям, - пам’яті розробника гри S.T.A.L.K.E.R., аеророзвідника Володимира Єжова 03

Командир Володимира Євген Чепелянський

– Ви самі були поранені не так давно…

– Так, у мене не працює рука, під час бою мінометним уламком перебило нерв… Побув у лікарні, мені дали відпустку, але я приїхав до своїх. Ситуація непроста, кожна людина зараз потрібна на фронті, бо багато задач. І кожна втрата – болюча і непоправна. 

Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн

 

Джерело: censor.net

Автор: Віолетта Кіртока

Схожі матеріали

Залишити коментар Facebook