Гарячі новини

Колишній коростенець Руслан Квінта: Не люблю показушного. Софія Ротару, як і я, говорить музикою і піснями

«На 50-річчя я подарував собі дитячий фестиваль», – посміхається Руслан Квінта.

Відомий продюсер і композитор зізнається: ніколи не думав, що стане засновником United Kids Festival та організовуватиме його у Європі. Проте сьогодні більш за все прагне зберегти дітям українську культуру за кордоном.

Ми поговорили з Русланом Квінтою про те, як йому вдалося зробити дитячі музичні фестивалі у Болгарії та Польщі, чому витрачає на це свої заощадження, про «Голос країни», «Євробачення», аскезу від соцмереж, артистів та життя у новій реальності.

Пішов з Фейсбуку, ще коли працював на Нацвідборі на «Євробачення»

– Руслане, якби не дитячі United Kids Festival у Болгарії та Польщі, про вас нічого не було б чути. Ви нічого не пишете у соцмережах, ви якось у тіні. Обрали шлях більше робити, аніж постити пости у соцмережах?

– Я пішов з Фейсбуку, ще коли працював на Національному відборі на «Євробачення» (Квінта був музичним продюсером Нацвідбору у 2018, 2019, 2020 роках. – Авт.). Я наче й не читав нічого про себе, але це читали мої друзі. Донька мені постійно казала: «Тату, про тебе тут пишуть, що ти незрозуміло кого понабирав. Я це так переживаю». Кажу їй: «Доцю, не читай». На що вона мені відповідала: «Я не можу, бо мені ці публікації приходять». Я подумав, ну чого це дитина має ще з таких причин переживати, і пішов з Фейсбуку.

А коли почалася повномасштабна війна, зробив собі таку аскезу – пішов з Інстаграму. Повернуся, коли війна закінчиться.

– Розумію, витримати соцмережі, особливо зараз, не кожен може.

– Я людина, у якої є свої життєві принципи, канони, я дуже багато роблю для свого духовного зросту. Практикую йогу, медитації, веганство, постійно знаходжуся в своїх пошуках. Це така непопулярна тема, не всім це цікаво. Але це моє життя, я сам собі його конструюю, сам роблю для себе такі умови, щоб мені було комфортно, зручно, щоб я почував себе корисним у цьому Всесвіті.

Тому цей фестиваль став для мене такою собі пігулкою, яка дала зрозуміти, що життя не закінчується. Я ніколи не думав, що буду засновником дитячих фестивалів, але життя так склалося, що мені довелося стати на такий шлях. Робити таку справу дуже складно – ти знаходишся в іншій країні, взагалі не знаєш тут жодної людини… Проте дав собі таке завдання – допомагати дітям, бо про дітей всі забули. Сьогодні наші діти розбрелися по світу, і ніхто не займається тим, щоб зберегти дітям культуру. Бо зараз у всіх трішки інший напрямок допомоги, спрямований на якнайскоріше закінчення війни.

Звісно, у дитини є батьки, але я розумію, що таке дитина у чужій країні. Я сам з трьох років і до п’ятого класу ріс в Казахстані, тому знаю, що це таке – жити в аулі з козами і блохами. Мені було дуже тяжко, бо я не міг розвиватися. Тому такі мої спогади дали мені можливість зрозуміти, що треба щось робити для дітей.

Розумієте, дітям хочеться бути українцями, вони цим пишаються. А такі фестивалі дають можливість відчути себе амбасадорами своєї країни. Наші діти повинні відчувати, що до них є увага від своїх, і ми їм у цьому допомагаємо. До речі, я цей фестиваль подарував собі на 50-річчя (50 композитору виповнилося 19 липня. – Авт.). Це такий новий етап мого життя.

– Чи допомагала вам якось влада Болгарії та Польщі? Як вам це вдалося, коли, як ви вже сказали, не знали там жодної людини?

– Є така приказка: хто шукає, той завжди знайде. У Болгарії я випадково зустрів на площі дівчину, яка була у мене на «Голосі країни» (Квінта з 2013 року музичний продюсер «Голосу країни». – Авт.). Саме вона познайомила мене з Андрієм Ніколовим. Він, до речі, був першим продюсером нашого «Х-фактора». І коли я розповів Андрію про свою ідею зробити фестиваль, він згодився допомогти.

Далі я почав вивчати, які фестивалі існують у Болгарії, як тут все відбувається. Знайшов організаторів тамтешнього фестивалю Summer Fest, розповів, що хочу робити, вони допомогли з площадкою. Потім знайшов викладачів по вокалу, Влада та Олену Зеленських, вони доєдналися до моєї команди і зібрали дітей. Андрій Ніколов познайомив нас з Андрієм Войніковим – він і режисер, і сценарист, і ведучий, дуже творча людина. Він теж доєднався до нас. І ми почали працювати.

Так, у нас були партнери у Болгарії, які давали подарунки для дітей. Але гроші вкладав свої, ніхто мені не допомагав. Ми зробили дуже якісний віджеїнг, я написав повністю все музичне оформлення фестивалю. І болгари були просто шоковані. По-перше, рівнем дітей, які співали, а були й болгарські, й українські діти, по-друге – організацією.

Призовий фонд переможцям, півтори тисячі євро, я теж робив з власних коштів. І для мене це важливо. Адже майже на державному рівні ми даємо дітям можливість відчути себе по-справжньому українцями в такі непрості часи. Від історій, що вони пережили, просто волосся ставало дибки. Тому я переконався, що треба продовжувати це робити. І – організували такий же фестиваль у Польщі. Дуже вдячний меру міста Забже Малгожаті Манька-Шулік, вона дала нам шикарний зал на 2500 місць, крутий звук, світло, екрани. Ну а решту, знову ж таки, оплачував сам – перельоти, готелі, харчування…

– Ви ще й пісні у подарунок переможцям писали?

– Так. У Болгарії гран-прі взяла українка Софія Самолюк, я написав пісню їй. Але вирішив написати пісню і болгарській дівчинці Жені Крінчевій, яка взяла перше місце, щоб подякувати. До речі, нещодавно у Варні був конкурс, і вона з моєю піснею взяла гран-прі.

Для переможців конкурсу у Польщі теж буде дві пісні. Одна – для нашого Артема Котенка, друга – для Ванеси Шантер з Польщі.

 

Руслан Квінта каже, що дав собі завдання допомагати дітям, щоб вони відчували підтримку своїх. Фото: Анастасія ВойніковаРуслан Квінта каже, що дав собі завдання допомагати дітям, щоб вони відчували підтримку своїх.

Не хочу писати пісні задля контенту

– Фестиваль ви робите власним коштом. За що самі живете?

– Я багато займаюся музикою і колись у мене були заощадження. Сьогодні гроші для мене – це не те, заради чого треба жити. Так, тяжко, але я отримую авторські роялті, пісні пишу. Коли почалася повномасштабна війна, виграв тендер і написав музичне оформлення для німецької компанії новин.

Пісні взагалі дарував спочатку – і Лесі Нікітюк, і EL Кравчуку, і Мікі Ньютон, і Каті Бужинській. Потім люди самі вже почали пропонувати щось заплатити, тому я казав: «Якщо можете щось заплатити, буду тільки вдячний, а якщо не можете – то не можете». Тому не дуже багато, але щось платять.

– Бачте, як працює закон життя – щось віддаєте, щось отримуєте.

– Так. Тому хочу робити навесні фестиваль в Іспанії. Розумію, що на Іспанію у мене зараз грошей вже немає, але я їх знайшов (посміхається). До мене приїхав друг, він уже багато років живе у Польщі, і коли побачив, як я все організував, сказав: «Хочу до цього долучитися, тому що мені це болить. І я тобі допоможу». От так воно все і відбувається.

Мені люди довіряють, бо я ж нікого не оббираю. В Польщі роздав своїй команді гроші – не багато, але хоч щось. Я розумію, що для людей це робота. У них має бути якась мотивація, вони вкладають свій ресурс, всім хочеться щось їсти, вони ж теж життя живуть. А благодійність – це моя історія.

– Про що діти мають зараз співати?

– Головне, щоб дитині пісня, як то кажуть, личила. Коли я пишу пісню, враховую діапазон, тембральну окраску, емоційний стан дитини, в чому вона прекрасна – в ліриці, в драматизмі. Я вивчаю її гнучкість, і такі фестивалі дають мені таку можливість.

Я не хочу писати сумні пісні, бо вони ще більше вганяють в депресію. Зараз мені ближча класика, музичний імпресіонізм. Я постійно щось шукаю, що було б цікаво, я не хочу писати пісні задля контенту. І діти допомагають мені в цьому дуже сильно.

– А як вам Леся Нікітюк, для якої ви створили дебютні «Ями», нещодавно – «Блакитні очі». Леся відкрилася як артистка?

– Леся взагалі по життю артистка. Я колись працював на проєкті «Маскарад», де Леся співала і чоловічим голосом, і як соловей, можливості у неї дуже великі.

Колись ми з нею були в караоке, де вона співала пісні Тіни Кароль, Іри Білик, Вітні Г’юстон, Мераї Кері. Вона може заспівати будь-що.

«Блакитні очі» Леся попросила написати, коли загинув її друг. Пісня сумна, але в цій пісні як артистка вона дуже добре себе проявила. Вона відчула.

 

 

– Перебудова української музики вам подобається?

– Мені дуже подобається. Для музикантів відкрилося вікно можливостей. Бо ми сьогодні трішки по-іншому цю енергію, біль відчуваємо. Ми, музиканти, – емпати. Я ще до війни відчував, що щось буде: мене трусило, ковбасило, я не розумів, що зі мною коїться.

Це була якась перебудова для кожного з нас. І виживає сильніший, мудріший, той, хто не буде сидіти і чекати, коли все закінчиться, а робить все для того, щоб це все закінчилося.

Музиканти сьогодні дуже сильно все відчувають. Все в житті народжується в муках, стражданнях. Так і сьогодні. Але сьогодні ці страждання – це не про те, що тебе хтось кинув, недолюбив, сьогодні ми можемо загинути, і ми повинні себе якимось чином рятувати. І оця енергія дає дуже багато можливостей людям, які хочуть щось робити в цій ситуації якісно. У людей просто злітають усі маски. Ти вже бачиш, хто є хто насправді, де правда, а де кривда. Сьогодні дуже все відчувається. Тому і в музиці це відчувається. В мистецтві ми тільки станемо сильнішими. А сильних людей зламати неможливо.

– Ви кажете, що відчували, що щось буде недобре. Як ви прийняли наше нове життя?

– Я це навіть не аналізував. Так, дійсно був шок, розуміння, що це вже велика війна і все дуже серйозно. Але я дуже переживав за дітей. Ми, батьки, в такі моменти більше про дітей думаємо, ніж про себе.

Було й безсоння, і панічні атаки, і тиск піднімався, я ж уже людина не молода, мені 50. Але я медитую, бігаю швидкісні кроси, мені це дуже допомагає, стою на цвяхах, це дуже сильна практика, вона знімає блоки, страхи, трохи, так би мовити, заземляє тебе, і ти по-іншому відчуваєш оцю смуту. Ніби-то тяжко, але ти проходиш через якісь свої коридори, розслабляєшся, читаєш афірмації – я дуже багато різних практик практикую. Через такі навантаження тримав себе в руках.

Я себе лікую своїми методами, навіть коли хворію.

 

Щирі емоції. Переможець фестивалю у Польщі Артем Котенко. 10-річний хлопець родом з Охтирки. Фото: Анастасія ВойніковаЩирі емоції. Переможець фестивалю у Польщі Артем Котенко. 10-річний хлопець родом з Охтирки. Фото: Анастасія Войнікова

 

Шкодую, що в журі Нацвідбору немає Данилка

– Нещодавно відбувся фінал «Голосу країни». Залишаєтеся музичним продюсером цього шоу?

– У мене є де-факто і де-юре. У нас було два музичних продюсера – я і мій помічник Сергій Могилевський. Ми разом пропрацювали багато років. Я більше займався підбором учасників для кастингів, репертуаром для сліпих прослуховувань. Потім всі учасники вже переходять до тренерів, і вже тренер з ними працює. А я тільки контролював з Сергієм і робив якісь цікаві аранжування.

Над фіналом працював Сергій, фінал – це вже не складно, це вже просто музичне оформлення з тренерами. Складно знайти людей.

Фінал дивився. З одного боку, навіть якось сумно стало, бо пісні не дуже веселі і зрозуміло чому. Але з іншого боку – оцей сум йшов через таку силу, яка дає зрозуміти, що ми це робимо не востаннє, що ми ще будемо співати і багато. Дуже цікаві аранжування, до речі. Мені сподобалося.

– Зараз у нас в розпалі Нацвідбір на «Євробачення». За цим конкурсом слідкуєте?

– Я зробив три відбори, і мені подобається, що мою тенденцію пошуку молодих, нових артистів підхопили. Я шукав нове і цікаве. І я бачу, що в цьому році, як і минулого, музичні продюсери обирають людей, які тільки почали свої рухи в сфері шоу-бізнесу. Так, є ті, хто вже були на конкурсі, але й нові музиканти дуже цікаві. Я про деяких артистів навіть не чув, а тут відкрив для себе нові імена. Хочеться ще пісні почути, що вони співають. Тому поки мені цікаво.

– А вас кликали знову?

– Так, запрошували. Але у мене фестиваль, тому я не міг долучитися, бо роботи дуже багато, треба на все час.

 

Композитор вже майже 10 років є музичним продюсером «Голосу країни». З Тіною Кароль та Сергієм Могилевським. Фото: Instagram.com/ruslankvinta/Композитор вже майже 10 років є музичним продюсером «Голосу країни». З Тіною Кароль та Сергієм Могилевським

– Як вам журі? Цього року було відкрите голосування, але все рівно догодили не всім.

– Для мене важливо, щоб серед журі було хоча б два артиста, які були на цьому конкурсі. Бо треба відчувати і мати такий досвід, знати, які пісні повинні там бути, яка атмосфера всередині самого конкурсу.

Андрій Данилко постійно казав, що це не просто конкурс пісні, це іспит, сцена «Євробачення» дуже не проста. І коли у людей є така ілюзія, що оскільки зараз Україна звучить скрізь, і я поїду і в мене все вийде, – це, звісно, гарна мотивація. Але коли ти виходиш на сцену «Євробачення», з переляку можна забути, як тебе звати. Треба бути бійцем, бо, ще раз повторюся, це дуже не проста сцена. І журі має такого артиста відчути.

До Джамали питань немає, вона переможниця цього конкурсу. Але Джамала ще до «Євробачення» була дуже сильною артисткою.

Музика, яку грає Тарас Тополя, була б не дуже популярною на «Євробаченні», тому що це андеграунд, рок, а «Євробачення» – це конкурс трішки іншої пісні. Там ти або демонструєш якісь вокальні можливості, або маєш пісню з якимось особливим вайбом, який одразу всі підхоплюють і співають. Тому як він буде обирати учасника – для мене це не зрозуміло.

Юля Саніна може знайти гарного вокаліста. Але вона теж працює у своєму жанрі. А «Євробачення» – різножанрове, і треба ці жанри дуже сильно відчувати. До того ж, це конкурс поп-музики. Так, там бувають фріки, рокери, але то все одно подається з іншим присмаком.

Останні два роки я дивлюся «Євробачення», і, з одного боку, музика там ніби й змінюється, але, з іншого, – вона стає дуже форматною.

Ми зараз у Європі задаємо тренди своєю етнокультурою. Вона зараз дуже популярна. Але в журі немає нікого, хто співає етнопісні.

Я розумію, коли там був Меладзе. Костя – музикант, він написав дуже багато музики, і в його музиці є багатожанровість. Андрій Данилко теж проспівав дуже багато різних пісень, і в нього є відчуття вайбу «Євробачення». Тому я дуже шкодую, що в журі немає Андрія. Мені здається, без нього, його коментарів це буде не дуже цікаво.

Тому, Джамала – добре, по Юлі – 50 на 50, а от що робитиме там Тополя, я не розумію. Це мені так здається, це моє відчуття. Побачимо. Я теж маю свою думку і я можу помилятися.

– Ваші пісні є у Кіркорова, Баскова, Лорак, Повалій… Чи можна їм заборонити співати ваші композиції?

– Я такої практики ще не знаю, щоб хтось комусь щось забороняв. Це ж були інші часи, коли ці пісні писалися. Просто зараз нічого взагалі туди не писати – оце позиція. Тому я не знаю, як я можу заборонити. Я просто не знаю цих людей. От і все.

 

За словами Квінти, у Данилка є відчуття вайбу «Євробачення». Фото: Instagram.com/ruslankvinta/За словами Квінти, у Данилка є відчуття вайбу «Євробачення»

Софія Ротару – єдиний артист, який привітав мене з днем народження

– Ви вже сказали, що зробили на своє 50-річчя собі у подарунок фестиваль. Яким був це день? Всі дорогі вам люди додзвонилися, привітали?

– Скажу чесно, я до цих 50 років готувався. Ніхто ж не знав, що буде війна. Тому який вже там день народження! Святкував дуже скромно. Першою мене привітала Софія Ротару, і для мене це був момент якоїсь істини. Це єдиний артист, який мене привітав з днем народження.

– Серйозно? Просто вас немає у Фейсбуці і немає нагадування. Знаю, хто не ставить там дату, то його вітають тільки найрідніші, бо інші не пам’ятають.

– Я розумію, що зараз в голові у всіх зовсім інше. Тому не ображаюся. Забули – так забули. Не до мене. Нічого страшного.

– У Софії Михайлівни теж був ювілей цього року – 75. Вітали?

– Звісно, я її вітав.

– Чому вона, як і ви, не публічна зараз, майже нічого не пише?

– У неї, як і в мене, є з ким спілкуватися. Я взагалі не люблю оцього всього показушного. І до війни я жив у своєму творчому світі. Є люди, які себе розпилюють на різні піар-історії, хайп на цьому ловлять, хейтять і так далі. А я свою енергію розкидати не хочу.

Софія Михайлівна дуже скромна людина, така, як і я. Вона не любить давати інтерв’ю, і я теж не люблю це робити, не любить зніматися в програмах, я – теж. Ми схожі.

Мені не треба, щоб про мене всі говорили і про мене всі знали. Це не сенс мого життя. Сенс життя – це коли ти підеш з цього життя, щоб про тебе говорили тоді. Зробити щось таке, щоб люди тебе потім ще згадували і згадували. А не думати зараз: а написали десь про мене чи не написали.

Я своїми хітами не тішусь – це моя робота. Я її роблю, іноді – виходить, іноді – не виходить. Але я її постійно роблю, не чекаю, що до мене буде прикута якась увага.

От і для дітей зараз стараюся, щоб, коли вони стануть дорослими, згадували цього дядю, який їм зробив таке свято.

Софія Михайлівна така ж. Її непублічність… А що вона повинна говорити? Вона говорить музикою і піснями, як і я.

 

З коханою Анастасією Кумейко. Фото: Instagram.com/ruslankvinta/З коханою Анастасією Кумейко

Ми намагаємося жити так, щоб був спокій у стосунках

– Рік тому Нана (кохана Руслана – Анастасія Кумейко, відома як Dj Nana) в інтерв’ю нам говорила, що наскільки вона емоційна, настільки ви – містер спокій. Зараз так вдається у стосунках? Як ви проходите випробування війною?

– Ми тримаємося разом, одне одному допомагаємо. У неї своє внутрішнє становлення. Вона зараз теж дуже сильно заглибилася в практики, якісь семінари проходить, курси слухає. Ми намагаємося жити так, щоб був спокій у стосунках, бо нервів уже просто немає. Це те, що може дозволити нам ще трішки пожити. Можемо день одне одного не бачити – і це теж працює.

За цей час вона дуже багато їздила, виступала як діджейка, її запрошували у різні країни. У неї своя лінія халатів, які вона придумує, шиє, має такий маленький бізнес, і нам це теж трішки допомагає.

Але ми всі чекаємо на перемогу. Хочу цей фестиваль привезти в Україну уже як бренд, щоб до нас приїжджали діти з різних країн. Отака у мене зараз місія.

– Бачу, ви з тих людей, які будують плани, ставлять цілі, мріють, йдуть до них.

– Кожен день. От планую фестиваль в Іспанії. По Іспанії мені зараз дуже сильно Іра Білик допомагає. Є вже пропозиція від Румунії. Нам написали з Косово навіть. І мені це дає надію. І чим більше я зроблю охват по країнах, тим більше країн приїдуть потім в Україну.

Я якось дуже сильно відчуваю, що скоро все закінчиться. От як я відчував війну, так і зараз. У мене дуже сильно розвинута інтуїція, я над цим працюю. Іноді це заважає, коли ти відчуваєш щось недобре, живеш в цьому стані і не розумієш, що з тобою коїться. А інколи такі відчуття, що ти наче птах, якого несе в небо, в тебе багато енергії, тобі хочеться щось робити, – це знак, що буде щось добре. Зараз я в такому стані знаходжуся. Відчуваю, що перемога настане дуже скоро, наче щось зверху тобі про це говорить.

Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн

Джерело: kp.ua

Схожі матеріали

Залишити коментар Facebook