Вона могла б, як і більшість дівчат у її віці, насолоджуватись юністю, бігати на побачення й повертатись з них з букетами улюблених тюльпанів. Однак… Квіти їй принесли вже у шпиталь, куди її відправили після важкого поранення, а точніше, ампутації ноги. 19-річна одеситка Руслана Данілкіна тільки зовні здається ніжною та тендітною, насправді ж у ній стільки мужності, сили та терпіння. А скільки любові до рідної землі, до України. Саме тому після повномасштабного вторгнення рф вона прийняла непросте рішення — йти боронити країну. Майже рік їй вдавалось виходити живою та неушкодженою з різних ситуацій на передовій. Проте 10 лютого під час виконання бойового завдання у Херсоні Руся, як її називають рідні, потрапила під ворожий обстріл, в результаті чого втратила ногу. Спочатку їй було дуже важко змиритись із тим, що сталось, але дівчина з позивним «Сімка» змогла знайти стимул жити далі й після протезування знову наближати перемогу.
— Руся після школи відразу почала працювати, щоб забезпечувати себе, вона змалечку була самостійною. А ще обожнювала спорт — займалась хортингом, ММА, тайським боксом. Неодноразово поверталася з всеукраїнських та світових змагань з нагородами, проте ніколи тим не хизувалась та не використовувала силу у вирішенні якихось проблем. Прикладом для Русі завжди була родина. Мама дівчини та вітчим свого часу брали участь в антитерористичній операції, тож на власному прикладі демонстрували, що таке патріотизм та жертовність, — розповіла родичка військовослужбовиці Ангеліна Данілкіна. — Коли почалось повномасштабне вторгнення, батьки відразу ж поїхали до військкомату та добровольцями вирушили на передову. За ними у квітні минулого року пішла служити й Руся.
— Як родина поставилась до такого рішення дівчини, якій на той момент було 18 років?
— Не скажу, що були «за», мама з вітчимом сказали їй, що мусить приймати рішення сама, адже це її життя, проте, безумовно, сильно переживали за неї. Спочатку Руся приїхала до Запоріжжя, там займалась «кадрами», так званими «судовими розслідуваннями». Та потім вона зрозуміла, що то не її робота, хотіла бути бойовою одиницею, адже у силу своїх обов’язків вона виїжджала на передову й саме там відчула, що хоче там залишитись. Руся якось підійшла до комбата, пояснила ситуацію, він направив дівчину до її безпосереднього начальника. Той не хотів брати на себе таку відповідальність, стверджував, що Руслана ще «мала», боявся. Та дівчина була такою наполегливою, що кілька днів поспіль їздила до нього і просилась. Зрештою Русі дали завдання, з яким вона професійно та оперативно впоралася. Начальник був шокований, адже точно такого не чекав. І Руслану взяли на службу в інформаційно-телекомунікаційний вузол зв’язку, де вона була оператором-зв’язківцем. Якщо коротко, її робота полягала в тому, щоб приймати інформацію про виходи та приходи снарядів, про «двохсотих-трьохсотих», переміщення техніки, піхоти, авіації та багато чого іншого. Цілодобово необхідно було бути дуже пильним та уважним, бо в будь-який момент може щось трапитись і просто миттєво треба було доводити все вищому командуванню.
Найбільше Русі подобалось, коли на чергуваннях вона передавала нашим бійцям з мінометного взводу координати армії росії, а після того чула у рацію, що вдалося знищити живу силу противника. Це була помста за все, що вони творили й творять у нашій державі. До речі, на Запорізькому напрямку Руслана забрала до себе з вулиці кицю, вилікувала її. Вони почали служити разом. Я в шоці, тому що кішка Пуля реально була весь час з Русланою й стала для неї певним янголом-охоронцем.
— Наскільки мені відомо, ще у Запорізькій області дівчина ледь не загинула. Що вам відомо про це?
— Так, це правда. Якось снаряд влучив у їхній штаб, Русю відкинуло вибуховою хвилею, половина будівлі була зруйнована. Тоді вона попросила мене не хвилюватись, адже в мене маленька донечка, рідна племінниця Русланки, яку вона так чекала й обожнює. У січні 2023 року дівчину перевели на службу у нещодавно звільнений Херсон, який ворог атакує щодня.
— Як Руслана отримала поранення і як у перші дні переживала втрату ноги?
— Все відбулось 10 лютого, коли по всій країні пролунала масштабна тривога. З побратимами вона переміщалась на бойовій автівці вулицями міста, вони виконували завдання. Руся сиділа на пасажирському сидінні, поруч — кішка Пуля, яка у результаті вижила. В той момент, коли Руся взяла телефон, щоб відповісти брату, почався мінометно-артилерійський обстріл. Там було справжнє пекло. Попри це, дівчина відразу записала відео, думала, що воно виявиться останнім. Ми нічого спочатку не зрозуміли. А час йшов на хвилини, Руся могла втратити багато крові й померти. На щастя, дорогою проїжджали добрі люди й військову разом із побратимами повезли у лікарню. Медики сказали, що, якби не ці небайдужі люди, нашої Русі вже не було б…
Їй ампутували ліву ногу вище коліна. Спочатку вона лікувалась у Чорнобаївці, потім її перевезли до Миколаєва, далі — в Одесу, де ми живемо. Спочатку дівчину мучили фантомні болі. Після операції вона сильно плакала, адже це свіжі рани та пекельний біль. Руся казала, що не хоче їсти, жити, чому вона тоді вижила… Тож мій чоловік взявся всіляко підтримувати Русю, адже вони не лише брат та сестра, а й найкращі друзі. Він постійно наголошував, що вона неймовірно крута, що героїня, такою має пишатись країна й вона обов’язково після протезування носитиме на руках племінницю Олівію і робитиме з нею перші кроки. І що ви думаєте, Руслана загорілась такою мотивацією та чітко нам заявила, що повноцінно житиме та стане прикладом для інших. Нам хотілось би, щоб її не жаліли, а щоб нею захоплювались, саме тому я ділюсь історією Руслани на всю Україну. Адже ми повинні знати в обличчя всіх, хто здобуває перемогу, і знати, наскільки сильні духом наші хлопці та дівчата.
Якщо ж ви хочете підтримати Руслану Данілкіну, даємо реквізити:
4314 1402 0614 9731
5 355 280 002 530 549
5 375 411 203 198 721
https://send.monobank.ua/jar/EsvDo78sT (Моно Банка)
Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн
Джерело: fakty.ua