Війна. Вона триває уже кілька місяців поспіль, хоча досі не віриться, що це наша сувора реальність. Це ті обставини, з якими лишається або ж змиритися, або якось діяти.
Саме останнє обрав для себе мешканець смт. Головине – Валерій Петрович Кучерук.
Наша редакція поспілкувалася з добровольцем, аби привідкрити фіранку реальної картини війни та розповісти про одного із тисяч військових, які дарують нам новий світанок.
– Коли Ви вперше задумалися стати в лави захисників?
– Навіть ніколи не задумувався про це. Просто в перший день прокинувся, їхав на роботу, знав, що війна. Стало соромно і замість роботи поїхав до військкомату, от і все.
– Що стало вирішальним у прийнятті рішення йти на війну?
– Що може бути більш вирішальне за свою сім’ю, церкву, мій народ?
– Як Ваша сім’я ставиться до того, що пішли до військкомату?
– Я думаю, що кожна родина, коли її чоловік, батько, син іде на війну, хоче, щоб залишився вдома, їх оберігав і був поруч, тому це дуже складне усвідомлення, по-різному ставляться.
– Що Ви можете сказати з питань підготовки бійців?
– У нас новий сформований батальйон, тому конкретно тут не було часу для якоїсь бойової підготовки. Всі ми розуміємо, що найкраща підготовка – це внутрішній психологічний стан і бажання віддати себе за рідних і близьких…
– Оскільки в суспільстві розганяють “зраду”, що немає амуніції/зброї, чи можете Ви якось підтвердити, чи спростувати ці слова?
– На жаль, це війна. Війна артилерії та інформації, тому малодушні підхоплюють цей «дзвін», не знаючи, де він, і розповсюджують його. Так, перші дні було складно, але в нас є все, є амуніція, залишилося віднайти бажання померти. Скажімо так, не померти, а знайти в собі сили переступити цей крок, бо то просто наш людський страх шукає собі виправдання: ми, люди, слабкі і немічні.
– Чи підтримує влада матеріально речами першої необхідності?
– Те, що наш батальйон має – це все на волонтерських плечах.
– Якими способами Ви переборюєте тривожність і страх у моменти обстрілів?
– У віруючої людини не має виникати питань, якими способами переборювати свій страх. Це молитва. Напевно, зараз це найбільше випробування і доказ того, що ти маєш якусь віру.
– Чи висвітлюють новини реальну картину подій на фронті?
– Це війна. Ніхто та ніякі новини не можуть відобразити якусь реальну картину, тому що є багато ЗМІ, хто пише задля піару, рейтингів, але насправді нікому якась достовірна інформація не потрібна. Ми повинні розуміти, що війна триває і маємо все робити, щоб її зупинити.
– Що б Ви могли додати від себе для читача?
– Від себе можу сказати лише одне – для того, щоб війна швидше закінчилася, кожен повинен почати і закінчити війну в самому собі: є можливість не красти – не кради, можеш не лихословити – не лихослов, можеш не клясти ворога – не кляни, адже це все не наближає до перемоги. До перемоги наближає лише щире особисте покаяння кожної людини за свої гріхи, бо кожен із нас окремо нагрішив достатньо, щоб ця війна розпочалася, тому треба докласти зусиль і покаятися, як говориться в Старозавітньому Ійові.
Тож варто нагадати, що доки ми маємо змогу насолоджуватися тут відносно мирними днями, треба повертатися до роботи, підтримуючи економіку країни, та безупинно долучатися до волонтерських зборів, бо кожна гривня – це одне захищене тіло нашого чоловіка, батька, сина, які борються з підступним ворогом.
Джерело: Субота Онлайн
Автор: Яна Соколівська
