Петра Утвенка із села Дивин Брусилівської громади природа наділила дивовижним даром цілителя і ясновидця. Його часто порівнювали з Вангою, називали Дивинським дідом, дідом Петром з Дивина і їхали до нього зі всіх куточків колишнього Союзу, адже він піднімав на ноги навіть тих, хто вважався приреченим.
Його допомогу отримали понад 300 тисяч людей. Але якщо про Вангу писали і знімали фільми журналісти всього світу, то про діда Петра репортажів не робили і його ім’я не афішували. Мабуть тому, що до нього на прийоми приїздили члени Політбюро ЦК КПУ, а також відомі політики, письменники, артисти, вчені, зокрема Б. Олійник, О. Мороз, І. Плющ, О. Омельченко, генеральні прокурори, дипломати багатьох іноземних держав. У діда Петра побували також Володимир Литвин та Віктор Ющенко. З відомих тоді співаків – Микола Гнатюк.
Свідки кажуть, що дід Петро бачив всі недуги людини, лікував їх безконтактним методом, силою свого енергетичного поля та за допомогою лікарських трав, які сам збирав і готував. Крім того, він бачив минуле людини, а також міг заглянути у її майбутнє.
Дар діда відкрився після клінічної смерті?
Петро Дементійович Утвенко – нащадок місцевих козаків-українців – прожив 82 роки (1.06.1922 – 21.12.2004), пережив чимало трагічних і драматичних подій, як історичних так і особистих. Народився в бідній селянській родині в селі Дивин. Рано втратив батька. Мало не помер у голодний 33-й рік. Після початку війни у 1941 році спочатку воював на Житомирщині та Київщині у партизанському загоні, а потім, після визволення рідного села, був призваний на фронт. Був навідником 45-міліметрової гармати. Пройшов з боями від рідного села Дивин аж до Ельби, дістав 11 поранень і 8 контузій. Після війни повернувся в рідне село, працював у колгоспі і лікував людей.
Український письменник Олександр Михайлюта написав про діда Петра 12 книжок («Книга святого Петра”, «Ясновидець Дід Петро» та інші), тиражі яких були швидко розкуплені, адже людям завжди цікаво знати про дивовижне і нетипове, тим більше, якщо це стосується нашого земляка.
Як відмічає Олександр Михайлюта: “Діду Петру це прийшло, відкрилося після клінічної смерті, яку він двічі здолав: уперше — під час боїв за Вінницю в районі ставки Верфольф, коли збив німецький літак прямою наводкою з зенітної гармати, а гільза влучила в чоло, і вдруге — у Берліні 2 травня 1945 р., коли уламком міни йому зчесало частину черепа. Вчені стверджують, що мозок звичайної людини активований десь на 3—5 % своїх можливостей. Мозок цілителя і провидця Діда Петра, за зовнішніми спостереженнями, проявляв активність удесятеро більшу”.
“Ніхто з моїх нащадків не буде мати такого дару”
На жаль, чимало жителів нашої області досі нічого не чули про Петра Утвенка, і тому обласний тижневик “Субота” вирішив знайти людей, які добре його пам’ятають, близько були знайомі та часто спілкувалися з ним. Журналістка зв’язалася по телефону з племінницею діда Петра – Ніною Сатановською, яка живе у Києві. Вона розповіла, що після закінчення війни Петро лікувався у госпіталі Польщі, а потім повернувся до рідного села. Продовжив лікування у госпіталі в Бердичеві. Війна дуже підірвала його здоров’я – він був контужений, у нього не функціонувала одна рука, у голові засіли уламки снарядів. Він дуже довго і складно відновлював свої сили та здоров’я, але поранення давали про себе знати все його життя. У Петра була дружина і четверо дітей – троє хлопців і дівчинка, але всі діти померли. Дід поховав своїх дітей на місцевому кладовищі. А потім поряд з ними поховали і самого діда. Дружина пережила його на кілька років і була похована поряд з рідними. Залишились онуки і правнуки. Вони мешкають у Києві. Неможливо уявити, як тяжко було чоловіку пережити стільки втрат і залишитися добрим, чуйним і відданим людям.
На запитання журналістки, чи передав комусь дід Петро свій дивовижний дар, Ніна Сатановська відповіла наступне: “Ні. Дід Петро кілька разів говорив, що ніхто з його нащадків не буде мати такого дару. Так воно і вийшло”.
Жінка каже, що пам’ятає, як відкривався його талант цілителя. Коли вона була ще підлітком у Корнині стався жахливий випадок з місцевим молодим неодруженим хлопцем. Він раптом почав згасати просто на очах, мабуть, хтось намагався звести його в могилу. Хлопець вже майже помирав, коли дід Петро взявся його лікувати. І поставив-таки на ноги. Цього хлопця звали Гришею, він скоро одужав, а через кілька років запросив діда Петра на своє весілля в якості посаженого батька. Після того випадку до Петра стали звертатися люди…
Черга до будинку Діда сягала 6 кілометрів
– Були часи, коли черга до будинку діда Петра сягала шести кілометрів – від села Соловіївки до Дивина, – згадує Лариса Сікалюк – жителька села Дивин. – Люди їхали звідусіль, чимало було з дітьми, навіть маленькими. Бувало, що не всім вдавалося потрапити на прийом протягом дня, і люди залишалися ночувати у місцевих селян, щоб зранку знову стати у чергу. Хочу сказати, що у діда не було ніяких тарифів за прийом. Він приймав безкоштовно, але люди дякували тим, чим могли – хто цукерками, хто продуктами. Гроші несли не часто, якось це не було прийнято, принаймні серед простих людей.
– Так склалося, що мого чоловіка після закінчення житомирського сільськогосподарського інституту направили на роботу у село Дивин, і я приїхала разом з ним, – продовжує жінка. – Працювала медсестрою у ФАПі. На той час діду Петру було вже біля 70 років, і я часто приходила до нього як соціальний працівник, коли потрібна була медична допомога. Він страждав від багатьох серйозних хвороб, які отримав ще у період війни, але з роками вони ще більше загострилися. Тоді він приймав людей не кожного дня, а коли дозволяв стан здоров’я. Але він ніколи не відмовляв дітям. Якщо до нього приходили люди з дітьми, він приймав їх незалежно від свого стану. Бувало, що йому було дуже погано, але він казав: “Я знаю, що приїхали люди, які не можуть чекати. Я їх прийму…”
Як дід лікував?
Метод його діагностики був незвичний. Люди, які приїжджали до нього, повинні були привезти з собою хустинку чи носовичок, який певний час людина носила при собі, бажано, на грудях, або просто торкався тіла. Дід брав той носовичок у руки і по ньому бачив все, що коїться з людиною. Він все пояснював людині, призначав лікування травами, а потім щось писав на носовичку. Лариса Сікалюк показала свій носовичок, який береже багато років як пам’ять про діда Петра.
– Ось бачте, на носовичку написано число, місяць та ініціали діда, – пояснює пані Лариса. – Такий носовичок залишався у людини в якості талісману. Його не можна було прати. Дід казав так: “Якщо опинишся у складній ситуації чи буде якась важлива справа, візьми носовичок і носи з собою. Він допоможе.” І жінка в це вірить.
“Ти свою хустинку на кладовищі залишила”
Пані Лариса пригадала ще один цікавий випадок, пов’язаний з носовичком.
– Одна жінка, яка приїхала здалеку, дуже просила мене допомогти потрапити на прийом до діда Петра, – розповідає Лариса Сікалюк. – Вона сказала, що пережила велике горе – її син-школяр втопився у ставку, а вона після цього почала сильно хворіти і дуже сподівається на допомогу діда Петра. Я погодилася. І ось ми прийшли до його хати, я зайшла перша, а вона – за мною. Жінка була одягнена у плащ з великою кількістю різних карманів – тоді такі плащі були в моді. Дід звернувся до жінки з проханням дати свою хустинку. Вона і так нервувала, а тут зовсім розгубилася і почала по всіх карманах шукати хустинку та ніяк не могла знайти. А дід тоді каже: “Ти свою хустинку на кладовищі залишила”. Ці слова її настільки вразили, що жінка просто оніміла – ну як він міг знати, що в неї загинув син і вона постійно ходить до нього на могилу? І я теж була вражена тим, що він бачить не тільки хвороби.
Це підтверджує ще один випадок. У однієї жінки дитина страждала на ортопедичні проблеми і мала групу інвалідності. Жінка лікувала дитину у різних лікарів, але нічого не допомагало, і вона з останньою надією приїхала до діда Петра, прихватив із собою маєчку, яку носила дитина. Жінка дуже просила пані Ларису допомогти потрапити до діда, і та погодилася. Привела жінку до діда. Коли жінка увійшла до його будинку, якось розхвилювалася і поклала свій пакет прямо на підлогу біля дверей. А потім вона просто забула про нього. Дід Петро взяв в руки маєчку дитини, розповів матері про те, чим і як лікувати дитину, а потім говорить: “А цукерки віднеси дитині. Нехай поїсть”. І тут пані Лариса звернула увагу на пакет, який лежав на підлозі. Ніхто не знав, що в тому пакеті, а дід Петро одразу побачив.
Дід потримав в руках одежу бабусі і сказав, що з нею трапилося
– А цей випадок викликав у селі багато розмов, здивування і ще раз підтвердив неймовірні можливості діда Петра, – говорить пані Лариса. – Якось в нашому селі зникла старенька бабуся під 90 років, у якої вже почали проявлятися симптоми склерозу. Про це стало відомо після того, як до неї прийшла донька та принесла бабі їсти. Хата стояла відкрита, а самої хазяйки не було. Рідні збилися з ніг, шукаючи бабусю, але ніде не знайшли. Я знаходилася у діда Петра, коли родичі бабусі прийшли до нього за порадою. Вони принесли одежу бабусі, яка лежала на стільці, тобто яку вона вдягала востаннє. Він взяв в руки одежу, потримав, подумав і каже: “Бабуся в канаві плаває”. Але у якій саме канаві, не сказав. Родичі бабусі взяли коня і поїхали шукати по району. Але так і не знайшли. І от настала субота, я була вдома, поралася у дворі і тут побачила, що на мій двір заїхала міліція. Я одразу злякалася, думаю, що таке трапилося? Міліціонери кажуть мені: “Збирайтеся і поїдете з нами”. А я запитую: “Що сталося?” І чую у відповідь: “Бабу знайшли”. Тоді я не витримала і одразу випалила: “У канаві?”. Всі правоохоронці повернулися до мене і подивилися якось підозріло: “Звідки Ви знаєте?” І тоді я розповіла, що чула, як дід Петро сказав, що “бабуся у канаві плаває”. Так воно і вийшло. Її випадково знайшла у полі, саме у меліоративній канаві, собака мисливців. Люди казали, що бабуся колись жила в тій стороні і, мабуть, пішла туди по старій пам’яті, але заблукала і якось впала у канаву…
“Хлопець одужає і ще на весілля мене запросить”
– Приблизно у кінці 80-х років приїхали до діда люди з Житомирської області, – продовжує пані Лариса. – У хлопчика були часті епілептичні приступи, які не давали нормально жити ні дитині, ні батькам. Доводилося постійно викликати швидку. Дід оглянув дитину і сказав, що потрібно приймати певне зілля. Розписав, як заварювати і скільки приймати, та надав інші рекомендації. Батьки дитини були так засмучені, що запитали в нього, чи взагалі буде жити хлопчик? А дід посміхнувся і сказав так: “Полікуєтеся і хвороба мине. Ще на його весілля мене запросите”. Після цього минуло років вісім чи десять. Пам’ятаю, як я жену корову і бачу, що по селу їде якась машина, з неї виходить молодий чоловік і запитує у мене, як доїхати до Петра Дементійовича. Я розказала йому, а потім, коли прийшла до діда Петра, поцікавилася, чи знайшов його приїжджий? А дід відповів, що приїздив той хлопець, який колись хворів на епілепсію. Він запросив цілителя на своє весілля. Все сталося так, як колись передбачив дід Петро! За станом здоров’я він вже не міг поїхати на весілля, але йому було дуже приємно.
Наприкінці розмови пані Лариса зауважила, що розповіла тільки те, що сама бачила на власні очі. Але різних випадків було дуже багато, адже дід пролікував сотні тисяч хворих. Що стосується самої пані Лариси, то дід Петро передбачив, що у 50 років у неї буде складна операція. Жінка дуже боялася цієї дати, але від долі не втечеш. Сталося так, що невдовзі після святкування свого 50-річчя, жінка поралась по господарству, послизнулася і впала. Вона зламала ногу у двох місцях. Їй зробили складну операцію. Тепер жінка проходить реабілітацію і поки що ходить на милицях…
– А знаєте, дід Петро у кінці свого життя і цю жахливу війну передбачив, – розповідає пані Лариса. – Він сказав, що в Україні буде війна, довга і кровопролитна, багато загине наших воїнів. Дід наголосив, що після початку війни селянам Дивина не потрібно нікуди тікати, а треба залишатися вдома, тому що тут буде безпечно. Тоді ніхто йому не повірив. Я думала, що на старості діда переслідують спогади про пережиті їм роки війни, ось йому і здалося, що має бути нова війна. Але тепер всі ми розуміємо, що дід Петро був, як завжди, правий. На жаль, він не сказав, коли саме і чим закінчиться війна…
“Мрію попасти на могилу діда Петра”
- Після того як у соціальній мережі Фейсбук з’явилася інформація про книги українського письменника Олександра Михайлюти, де він розповідає про унікальну особистість у світі нетрадиційної медицини – діда Петра, люди з різних куточків світу почали робити дописи. Процитую деякі з них, – Лариса Жалюк
- Я з чоловіком своїм до Петра Утвенка їздила декілька раз, він наче через скло тебе прогледів, і по усіх органах сказав, що і де болить, що приймати, і сам давав природні ліки, які допомагали. Він цілитель, знахар від Бога! Царство небесне, земля хай буде пухом… – Ніна Владиченко-Райковська
- Царство Боже діду Петру. Років 20 назад із сильними боями в спині, які довго мучили, прийшла за допомогою. Цілитель легесеньким дотиком пальців провів по хребту, і по сьогоднішній день із спиною все добре, хай земля йому буде пухом, – Наташа Филипова
- Мрію попасти до діда Петра на могилку. Як би не ця людина,то мене не стало би 40 років назад. Кожного дня молюся за нього.
Люди і зараз просять цілителя про допомогу
На кладовищі села Дивин похований дід Петро, його дружина і діти. На могилі цілителя встановили бюст, який вражає. До нього постійно приходять люди з квітами і словами подяки, а ще – з молитвами за тих, кому потрібна допомога. Скульптор зробив пам’ятник так, щоб люди могли торкнутися кам’яної кісті руки цілителя і попросити допомогти. Люди вірять, що дід Петро і зараз може заспокоїти, врятувати і поставити на ноги тих, кому не допомагає традиційна медицина.
Завдяки феноменальному дару, самовідданості та доброті діда Петра село Дивин вважається благодатним містом України. У 2022 році виповнилося сто років від дня народження цілителя. Незрозуміло, чому досі у селі не створений меморіальний музей-садиба діда Петра? У Болгарії давно зробили музей, випущено десятки книг про феномен Ванги, знято десятки фільмів, у її рідному селі споруджено храм. А нам залишилися лише спогади тих, хто знав і довіряв діду Петру, хто залишився живим тільки завдяки його незвичайному дару. Селяни кажуть, що перед початком війни ходили розмови про створення музею в хаті діда Петра, але війна зруйнувала всі плани… Люди мають надію, що після війни всі мрії і плани обов’язково здійсняться. А поки хата діда Петра стоїть порожня, паркан зачинений. Обійстя доглядають його онуки…
ПОРАДИ ПЕТРА УТВЕНКА:
Не роби зла. Воно повернеться. Як не на тебе, то на твоїх нащадків.
***
Побороти зло можна тільки любов’ю. Старайтеся висвітлювати навколо себе все і всіх — і тільки тоді у нашій Державі запанують мир і злагода. Можна Хрестною Формулою Христа: «Прости їм, Господи, бо не відають, що творять, а якщо і відають — все рівно прости» — це найпотужніша захисна формула від будь-якої чорної магії, порчі, злоби.
***
Від нечисті (злого духу, недоброзичливих гостей і заздрісних очей, здатних до зурочення): біля вхідних дверей усередині оселі завжди тримайте невеличкого віника. Можна ставити його в куточку догори — всяке відьмацтво зачепиться об нього і не проникне до господи.
***
Воду після купелі малої дитини не можна виливати після заходу сонця. Так само і сміття, що нагромадилося за день у хаті, краще залишити на ніч, а викинути вже вранці. В оселі завжди треба тримати свячену воду. Пити свячену воду треба потроху, один-два ковтки тоді, коли, як кажуть, припекло. Хтось поганим оком поглянув на вас — умийтеся свяченою водою і вам стане краще. Малу дитину покропіть, і вона легше перенесе хворобу. Оселю покропіть і проженете нечисту силу.
***
Немовлят молоді батьки не повинні показувати впродовж шести тижнів ні рідним, ні друзям, ні знайомим. Доки навколо нової людини сформується і зміцніє біооболонка, аура. Тоді дитина буде менш вразлива до зурочень і хвороб.
***
Після тяжкого трудового дня прийміть теплий, а потім прохолодний душ і змиєте весь бруд, який до вас пристав, навіть словесний.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Сніжана Смирнова
