МОГЛА Б ПРИГОТУВАТИ СТРАВУ НАВІТЬ ІЗ ПОПЕЛУ
Вона народилася 10 жовтня 1909 року в містечку Гримайлів Королівства Галичини та Володимирії Австрійської імперії. Нині це Чортківський район Тернопільської області.
Дарія Цвєк у молодості
Батько Яків працював інспектором у міністерстві фінансів у Варшаві. Дарія згадувала батька як «високого, стрункого, вродливого, веселого, лагідної вдачі, вродженого аристократа». Разом з татом вона часто відвідувала великосвітські зустрічі, їздила у відрядження. Там і засвоювала правила етикету, гарні манери.
Кулінарії Дарія вчилася з дитинства у мами й бабусі. Їхні рецепти записувала ще з четвертого класу у зошит-порадник «Від мами, бабусі, тітки». До речі, мама Юлія була головою Союзу українок у селі Цуцилів, де жила сім’я Маркевичів певний час. Знану господиню, її часто просили готувати смаколики для жіночих зібрань.
Мріяла вступити до університету, але польський уряд на той час не приймав українців на навчання. Тож Дарія закінчила гімназію і вступила до педагогічного семінару Українського педагогічного товариства «Рідна школа» в Коломиї. Ще Дарія була пластункою, дуже часто згадувала свої подорожі Карпатами з пластунськими таборами молоді. Дівчина грала в семінаристському оркестрі на скрипці і на флейті. Згадувала потім: «Я була непоганою флейтисткою. Колись це був рідкісний інструмент, і мене всюди запрошували».
Лев Цвєк був молодим викладачем німецької мови в українській гімназії «Рідної школи». Пара довго не могла одружитися, адже мешкала та працювала в різних містах. Але за кілька років Дарія і Лев влаштували весілля у Варшаві. Згодом народили двійко діточок – дівчаток Зоряну та Христину. До речі, подружжя знало кілька мов, але всі в родині спілкувались тільки українською.
Понад 30 років Дарія працювала вчителькою. Спершу у Чорткові, потім у селі Солоному, далі – у Станіславі – сучасному Івано-Франківську, куди переїхала родина Цвєків. Викладала біологію, яку дуже любила, працювала на станції юних натуралістів і захоплювалася квітникарством.
Пані Дарка виростила біля дому красивий сад, у якому росла єдина у Франківську сакура. Подивитися на неї, а заразом випити кави у гостинних Цвєків приходили всі знайомі. У Дарії росли ще й різновиди тюльпанів, квітучі кущі, фруктові дерева. У садибі влаштовували кавування, частування, літні недільні обіди, до яких пані Дарія завжди подавала щось особливе, нове. Але тоді вона готувала лише для сім’ї, під час Другої світової війни – працювала на кухні у шпиталі.
Дарія й не думала, що кулінарія стане її основним заняттям і навіть порятунком. Коли совєцька влада остаточно закріпилася на Західній Україні, почалися масові репресії містян і виселення з квартир. Родину пані Дарії ця біда не оминула: якийсь партійний діяч вподобав житло Цвєків. Цвєкам дали рівно добу, щоб звільнити помешкання. Чоловік Дарії ледь знайшов маленьку квартирку на заміну. Проблеми почалися й з роботою. Цвєки, які все життя облаштовували домашній затишок, жили у достатку, заробляли у своєю працею, опинилися на межі виживання.
Хтозна як би все закінчилося, якби Дарію не покликали допомогти на кухні – приготувати обід для совєцької партверхівки. Страви галичанки настільки сподобалися, що її покликали ще раз. А потім – ще. Саме тоді Дарія взяла порадник «Від мами, бабусі, тітки» й з професійної учительки перетворилася на професійну кулінарку. Це врятувало Цвєків не лише від голоду, а й від заслання та розправи.
За Дарією Цвєк висилав машину перший секретар обкому партії, лишень би вона готувала святковий стіл для його поважних гостей. Жінка також давала уроки етикету для офіцерських дружин, які часто-густо поняття не мали про хороші манери після своїх рускіх голубінок. Також галицьку господиню запрошували готувати офіційні банкети та святкові застілля в ресторанах.
Згодом вона проводила двічі на тиждень власні курси кулінарії в медінституті, вела сімейно-кулінарну рубрику на франківському радіо. У своїх програмах Дарія вчила не тільки готувати, але й давала корисні поради, як створювати затишок, доглядати за оселею, сервірувати стіл, прикрашати ялинку. При цьому їй вдавалося доповнювати свої ефіри галицькими традиціями, цікавинками про святкування Різдва й Великодня.
Вдома Дарія Цвєк пекла торти й печиво на замовлення. У цьому їй дуже допомагав чоловік.
Відома письменниця, авторка роману «Сестри Річинські» товаришувала з Дарією в гімназії. Ірина захоплювалася кулінарним талантом подруги й одного разу взяла її за руку і привела до директора видавництва «Каменяр». Там вони удвох переконували Дарію видати збірку рецептів. Перша книга «Солодке печиво» вийшла в 1961 році у Львові й одразу розлетілася: її купували всі, вона була на кухні в кожній оселі Західної України. Книгу доповнювали та перевидавали дев’ять разів! Загалом у Дарії Цвєк вийшли сім книг, кожна стала бестселером.
Окрім «Солодкого печива», вона уклала збірки рецептів «До святкового столу», «У будні та свята», «Для гостей і сім’ї», «Нашим найменшим», «На добрий вечір» і «Дітям і батькам».
«Мої книжки – то мої діти. Їх уже ціла шафка. Вони дуже гарні, в українському національному оформленні, з кольоровими фотографіями, з моїми ілюстраціями, бо я трохи малюю…» – казала колись сама пані Дарія про свою авторську бібліотеку. Дарія Яківна жартувала, що може зробити страву навіть із попелу.
І, певно, змогла б за потреби. В її книжках були й прості, й складні рецепти. Яблучна зупа, томатний суп з манними кубиками, пальчики з твердого сиру, желе чайне, варення з огірків, медівники, пампушки, струдлі, завиванці, пальчики, пінники, близько 30 видів солодких бабок з різними начинками. Пані Цвєк знала і пропонувала у своїх рецептах 38 варіантів приготування яєць!
Вона демонструвала, що важливою є не лише страва, задоволення від смаку, а й естетичне задоволення. Пані Цвєк особисто продумувала презентацію страв, композицію для його ілюстрації. Особливу увагу вона приділяла сервіруванню.
Дарія Цвек у старості
Пані Дарія прожила 95 років. Вона померла у 2004 році, в оточенні родини, онуків та правнуків. За рік до смерті її нагородили Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. До останнього дня жінка працювала, дописувала «Енциклопедію галицької думки», однак, на превеликий жаль, не встигла її завершити. Також пані Цвєк планувала книгу про дієтичне харчування.
Книги Дарії Цвєк перекладали та видавали в багатьох країнах, зараз їх майже неможливо купити. Тому якщо в когось із вас, україночки, залишилася від мами чи бабусі книга «Солодке печиво» або «Для гостей та сім’ї» – бережіть її, це справжній раритет. Навіть сімейна реліквія.
