Знаменита українська опера Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» отримала друге життя — у витворах українських фарфористів. Її герої — колоритні Одарка та Карась — стали образами для унікальних порцелянових виробів: статуеток, ваз, сервізів, декоративних штофів. Багато з них нині є рідкісними та бажаними об’єктами колекціонування.
Символ української театральної фарфорової класики
Колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк, дослідниця історії українського фарфору, зазначає, що театр і порцеляна — це давній дует у творчості українських майстрів. Вироби, створені за мотивами вистав, прикрашають домівки колекціонерів і музеї. Серед них — набір штофів «Одарка та Карась», виготовлений на Коростенському фарфоровому заводі у 1985 році подружжям митців Миколою та Валентиною Трегубовими.
Штофи виконані у вигляді чоловічої та жіночої фігур у національних костюмах. Особливо вражає образ Одарки з руками в боки — у момент, коли вона виконує свою гнівну арію до Карася. У цій сцені зазвучали безсмертні рядки:
«Відкіля це ти узявся?
Де ти досі пропадав?
Хоч би Бога побоявся!..»
А Карась, традиційно, прикидається хворим:
«Занедужав у дорозі,
Та й набрався я біди…»
Цей сценічний діалог був популяризований завдяки телеопері за участі Івана Паторжинського та Марії Вольгемут-Литвиненко.
Інші порцелянові шедеври на тему опери
Не менш цікаві інші вироби, натхненні «Запорожцем за Дунаєм»:
Набір вазочок «Одарка та Карась» (1969) — ще одна робота подружжя Трегубових, що вирізняється декоративністю і теплотою образів.
Фігурний чайний набір «Одарка та сумський козак» (1996), створений Віталієм та Людмилою Шевченками на Сумському фарфоровому заводі. Унікальність — у функціональності: кришки можуть бути чашками або піалами.
Набір для лікеру «Одарка й Карась» (1965) — авторства художників Олександра й Тамари Крижанівських з Городницького заводу. Графини оформлені у стриманому стилі, з лаконічним розписом.
Фарфор як пам’ять і стиль
Багато з цих речей уже стали музейними експонатами або прикрасами приватних колекцій. Але деякі досі зберігаються у родинах — як подарунок чи пам’ять про іншу епоху. Вони — не лише декоративні вироби, а носії культури, театральної історії та національного духу.
До того ж, як зазначає Карпінська-Романюк, сьогодні вінтажні речі, зокрема порцеляна, гармонійно вписуються в сучасні інтер’єри, поєднуючи в собі естетику минулого і актуальність теперішнього.
