СвітУкраїна

“Випишуть парацетамол і відправлять додому”. Лікарка з України, що прожила в Англії кілька років, розповіла, як працює медицина в цій країні

Право на безплатну медичну допомогу у Великій Британії мають і біженці, і туристи. Але розраховувати на бездоганний у нашому уявленні сервіс можна лише в тому разі, якщо ви – важко хворі. Більше на цю тему читайте у матеріалі “Еспресо.Захід”

Десятки тисяч українських біженців уже випробували на собі переваги й недоліки системи охорони здоров’я в західних країнах. Для багатьох українців стало відкриттям, що вітчизняна медицина, на яку вони звикли нарікати, є більш доступною й орієнтованою на потреби пацієнта.

Нам не потрібно місяцями чекати на прийом до вузького спеціаліста чи важко хворіти, щоб отримати рецепт на антибіотик. Ми можемо прийти до свого сімейного лікаря зі звичайною застудою і він не тільки “послухає” наші легені, а й випише направлення на аналізи крові та сечі. Понад те: за найменших сумнівів скерує на рентген-дослідження і випише купу препаратів та вітамінних добавок. А заодно — виміряє тиск, перевірить зір і запитає, як почувається наша бабуся, яка кілька місяців тому перехворіла на COVD-19. “У Великій Британії в черзі до лікаря ви проведете 4-6 годин. В результаті лікар порадить вам випити парацетамол і… відправить додому”, — розповідає  Марія Гончарова (на фото), магістр природничих наук Клініки ендокринології Лондонського університету Королеви Марії, здобувачка післядипломної освіти за напрямом “Безпека пацієнта” в Оксфордському університеті, яка три роки працювала лікаркою-ендокринологом у Лондоні.

Якщо у вас трапиться інфаркт міокарда, вас полікують за найвищими стандартами. Але з “маленькими” хворобами залишать поза увагою

Право на безплатну медичну допомогу мають не тільки громадяни цієї країни, а і її резиденти та нерезиденти, які зареєстровані та проживають поза межами Великої Британії. Ви можете перебувати на Туманному Альбіоні, як біженець або турист, приїхати сюди по особистих чи службових справах, звернутися до лікарів та задарма отримати всі необхідні медичні послуги. Навіть якщо у вас рідкісний вид ракового захворювання і ви потребуєте дуже дорогого лікування, отримаєте його безплатно. Таких ситуацій, як в Україні, коли гроші на лікування збирають “цілим світом”, в Англії, не виникає.

Національна система охорони здоров’я Великої Британії (NHS)  піклується про всіх пацієнтів з серйозними захворюваннями. Якщо у вас трапиться, наприклад, інфаркт міокарда чи інсульт, вас полікують за найвищими стандартами протягом першої години, зокрема проведуть ангіографію (рентген-дослідження кровоносних судин. — ред.), поставлять стент чи проведуть тромболізис (розчинять тромб всередині судини за допомогою спеціальних лікарських засобів. — ред.). В Україні скільки б грошей ви не мали, медики не встигнуть так швидко надати вам допомогу.

Якщо у вас трапиться, наприклад, інфаркт міокарда чи інсульт, вас полікують за найвищими стандартами протягом першої години. В Україні скільки б грошей ви не мали, медики не встигнуть так швидко надати вам допомогу.

В Англії я працювала з хворими на множинну ендокринну неоплазію. Це група спадкових хвороб, при яких на ендокринних залозах з’являються множинні пухлини. В Україні таких хворих узагалі немає, хоча популяційно вони мають бути. Так говорить статистика: якщо у нас проживає 45 мільйонів людей, то має бути щонайменше 2 тисячі таких пацієнтів. Де вони поділися? Половину не діагностували, а половина вже на кладовищі. А у Великій Британії вони є. Первинна ланка максимально націлена на діагностику захворювань. Якщо ми виявили всіх хворих, то можемо ефективно їх пролікувати, врятувавши тим самим не одне життя.

Чого б пацієнт не потребував — будь-яких гормонів, складних моноклональних антитіл, нових чи старих препаратів, отримає все. Якщо у вас, скажімо, діабет, отримаєте безплатно інсулін, глюкометр і тест-смужки до нього. Крім того, до вас тричі на рік прийдуть додому, щоб перевірити, чи все у вас добре. Для важкохворих людей система працює ідеально, і чим складніше у вас захворювання, тим більшу підтримку ви відчуватимете. За необхідності до вас приїде “швидка”, вас покладуть у лікарню, проведуть найскладніші діагностичні процедури та найдорожче лікування.

А от на тих людей, які не дуже хворі (і яких є дуже багато), у системи елементарно не вистачає ресурсу — ні фінансового, ні кадрового. Якщо у людини є ГРВІ й вона просто хоче зробити рентген “про всяк випадок”, бо вже другий місяць кашляє, то швидше за все цього ніколи не трапиться. Українці через це відчувають злість і фрустрацію. У багатьох — дітки зі стенозуючим ларинготрахеїтом, а їх відмовляються класти в лікарню, бо немає доказів, що це допоможе. В людей є очікування, що вони можуть попросити лікаря і це відбудеться, але цього не відбувається. Тому виникають конфлікти.

Парацетамол — від усього

В Британії ви не можете так, як в Україні, по дорозі на ринок “заскочити” до свого сімейного лікаря, щоб порадитись з ними, “чи варто далі приймати ці таблетки, якщо вам уже стало краще”. Ви не зможете отримати такої поради телефоном. Якщо ви “просто так” хочете здати аналізи, ні, ви їх не здасте. Якщо ви хочете зробити УЗД, бо вас “коле в боку”, ні, вам його не зроблять.

Що може турбувати молоду, здорову людину? Кашель, інфекція сечовивідних шляхів, кон’юнктивіт. Може вухо боліти. Коли у пацієнта є “маленька” хвороба, у 90% випадків йому скажуть: “Випийте парацетамол і йдіть додому”. Перед цим ви простирчите у приймальному відділенні близько 4 годин, щоб вам більше ніколи не захотілося турбувати лікарів такими дрібницями.

У фейсбуку можна натрапити на десятки історій, коли “у дитини температура +38∘С, яка не збивається, викликати лікаря додому неможливо, ми просиділи в клініці 6 годин, а нам сказали пити парацетамол і відпочивати”. Багато українців каже, що ця система жахлива, що вона “не для людей”, що “я, як маленька людина, в якої ГРВІ, нічого не можу отримати – не можу викликати лікаря додому, не можу перебувати під його наглядом, не можу здати жодного аналізу” і “де ви ще таке жахіття бачили?”

Якщо ви “просто так” хочете здати аналізи, ні, ви їх не здасте. Якщо ви хочете зробити УЗД, бо вас “коле в боку”, ні, вам його не зроблять

Зуби безплатно полікують, тільки якщо ті вже болять

Держава гарантує лише базову стоматологічну допомогу. Коли я намагалася записатися на огляд до стоматолога, єдиним питанням, яке мені поставили 4 рази, було: “У вас щось болить? Ні, ви скажіть: у вас ЗАРАЗ щось болить?” Може, у дитинстві у мене й було таке, що я йшла до лікаря, коли мене вже боліло, але сьогодні я такого не роблю. Йду до лікаря, коли ще не болить. Але тут це так не працює. Ви можете безплатно полікувати зуби й навіть записатися до лікаря “зі сьогодні на завтра”, але тільки якщо вас турбує біль, набрякли ясна, ви не можете відкрити рот або у вас сформувався гнійник. Якщо ж просто хочете пройти чек-ап, вас запишуть на прийом… через пів року-рік.

Система не встигає займатися профілактикою, оскільки перевантажена важкими випадками. Якщо я хочу, щоб мою дитину стоматолог оглядав кожні 6 місяців, то в Британії я не можу отримати цю послугу безплатно. Мені можуть запропонувати або раз на рік, або раз на 2 роки, або прийти, “коли щось болітиме”. Якщо я хочу чогось іншого, мушу звернутися в приватну клініку.

У лікарнях є все — ліки, витратні матеріали, обладнання. Але більш як 15 хвилин пацієнту лікарі не приділять

У мене, як у лікаря, було все, чого потребували мої пацієнти. Всі ліки, від найдешевших до найдорожчих. Я могла призначити, що завгодно. Так само з обстеженнями. Потрібно провести хворому КТ — ось КТ. Потрібно МРТ — будь ласка. Потрібно стентувати ниркові артерії — без проблем. Мене, як спеціаліста, ні в чому не обмежували. Але кількість пацієнтів перевищувала фізичну здатність їх усіх оглянути. Біля мене ніхто не стояв зі секундоміром, скільки часу повинна тривати консультація, але часто це було менш як 15 хвилин.

Лікарі у Великій Британії постійно складають клінічні екзамени. Одним із параметрів, який ти повинен виконати, — це вкластися в час, тобто в 15 хвилин. Виняток — нові, складні пацієнти, яких ми бачимо перший раз. На огляди таких хворих виділяють від 40 до 60 хвилин.

Коли я намагалася записатися на огляд до стоматолога, єдиним питанням, яке мені поставили 4 рази, було: “У вас щось болить? Ні, ви скажіть: у вас ЗАРАЗ щось болить?” Я йду до лікаря, коли ще не болить. Але тут це так не працює

Чи вистачає грошей на медицину

В Англії — дуже високі податки (близько 40-50% від зарплати), а медицина на 100% фінансується з податків. Резиденти країни, які працюють, повинні щороку сплачувати певний внесок у NHS (не плутати з медичним страхуванням). Це приблизно 500 фунтів стерлінгів на рік (тобто трохи більш ніж 20,5 тисяч гривень. — ред.). Сама медична послуга є безплатною, але якщо ви виявите бажання проконсультуватися з ендокринологом без серйозних на те показань, за годину прийому у приватній клініці доведеться викласти від 300 до 800 фунтів (12,4-33 тисяч гривень. — ред.). Хто на таке погодиться? Майже ніхто. Оскільки державна медицина здатна розв’язати всі серйозні питання (включно зі зміною статі) і для пацієнта це безплатно, приватна медицина в таких умовах не може розвиватися. Всі людські ресурси зосереджені в державній системі. З нею неможливо вийти, поки лікар не віддасть державній роботі 10-15 років кар’єри. Втім, навіть після завершення цього терміну люди залишаються, бо звикли, бо мають вже зв’язки. Є такі, що вирішують перейти у приватну медицину, але їх небагато. Приватні клініки існують, щоб задовольнити запити тих пацієнтів, які хочуть щось зробити за власним бажанням. Переважно це емігранти, зокрема українці, які шукають приватних педіатрів, сімейних лікарів, ендокринологів тощо.

Медичного туризму у Велику Британію де-факто не існує

У цієї країни дуже жорстка міграційна політика. Дуже важко отримати їхню візу. Коли Велика Британія перебувала в складі ЄС, було трохи легше, але після брекзиту, подаючи на візу, треба демонструвати свою фінансову спроможність, зв’язок зі своєю країною тощо. Це досить складно, особливо для громадян країн Африки, Азії, але також і для України. Для молодих людей, наприклад, студентів, для старших, це майже неможливо. Тому не так-то легко приїхати до Англії як турист.

Як такого медичного туризму  я там не бачила. Британці також нікуди не їздять, бо обожнюють свою систему охорони здоров’я. Коли на мені бачили бейджик NHS, то поступалися чергою в супермаркеті. Перехожі тиснули руку. Сусіди зустрічали й проводжали оплесками. У них у підсвідомості закріпилося, що працівники NHS — це дуже “шановані, важливі люди, які віддають свої життя за наш добробут”. Вони вважають, що їхня Національна система охорони здоров’я — це найкращий здобуток британців для британців, і з цим важко не погодитися.

Скільки заробляє лікар в Англії

Зарплата лікаря відрізняється залежно від того, на якій сходинці кар’єри він перебуває. Загалом існує 8 таких сходинок: перший-другий рік після інтернатури, 3 роки роботи у загальній медицині, 4 — у спеціалізованій, після чого можна стати лікарем-спеціалістом і т.д. Унизу цієї “драбини” зарплата, якщо порівнювати з іншими професіями, є досить низькою. Медсестра буде отримувати так само, як молодий лікар. Досвідчена медсестра отримуватиме значно більше, ніж молодий лікар — нарівні зі середнім або навіть старшим. Звісно, якщо ви перебуваєте на верхівці “харчового ланцюжка”, ви будете найбільш високооплачуваним фахівцем у лікарні.

У відділенні на 20 пацієнтів працює один старший лікар, два середніх і п’ять молодших. Якщо ви молодший або середній лікар, над вами завжди буде старший. Ви прийматимете багато власних рішень, але будете узгоджувати їх зі старшим лікарем.

Приватні клініки існують, щоб задовольнити запити тих пацієнтів, які хочуть щось зробити за власним бажанням. Переважно це емігранти, зокрема українці

Перші п’ять років кар’єри буде дуже складно фінансово. Як і в Україні, так і в Британії, ви ледве-ледве зводитимете кінці з кінцями. У багатьох молодих лікарів в Україні є очікування, що вони поїдуть у Британію і почнуть нарешті гідно заробляти. Дійсно, якби ви могли взяти ці гроші й привезти їх в Україну, це було б непогано. На початку ви можете заробляти навіть 2,5 тисячі фунтів (103,5 тисячі гривень. — ред.) на місяць. Але ж ви будете жити не в Україні. Ви будете з цими грошима жити в Англії, і вам їх вистачить на те, щоб або винайняти житло, або на те, щоб купити їжу. На те, і те одночасно не вистачить. Тому треба або проявляти креативність (жити в гуртожитку. винаймати житло з друзями, економно харчуватися), або підробляти.

В основному контракті може бути зазначено, що ви працюєте 40 годин на тиждень (full-time employed). У вільні дні ви можете брати додаткові денні, вечірні та нічні зміни й вам  їх оплачуватимуть додатково. Як правило, це більша сума,ніж лікар зазвичай отримує. Але працювати доведеться у вихідні дні, а коли ти й так завалений роботою, це дуже складно і фізично, і морально. Страждає сімейне життя. Є проблема професійного вигорання лікарів.

Я працювала по 60, 70 і навіть 80 годин на тиждень. Коли нагадувала, що в моєму контракті прописано 40 годин, мені пояснювали, що 40 годин рахують, як середнє за 6 місяців моєї роботи. Коли ти працюєш 6 днів підряд по 12 годин, у денні або нічні зміни, виходить 70 годин на тиждень. Але потім тобі дають два вихідні й рахують середнє. Ось так хитро все влаштовано.

Оскільки на роботі лікарі проводять дуже багато часу, відпочити їм пропонують ось у таких капсулах для сну

Не дивно, що 90% лікарів страждає депресивними розладами. Трапляються суїциди, бо з лікарів тут витискають усе. Українські лікарі працюють з меншим навантаженням. Не хочу нікого образити, але я працювала в Україні. До полудня ми подивилися всіх пацієнтів, заповнили документацію, а о 15.00 уже пішли додому чи чай пити. В Англії я працювала по 12 годин на добу. Ходила в кросівках, бо ніколи навіть присісти. Стільки, скільки я тут робила, я навіть малої частини не робила в Україні. Лікарі тут не лише лікують пацієнтів великим різноманіттям способів, а й забезпечують соціальну складову, зокрема догляд удома, координують роботу дієтологів, фізіотерапевтів тощо. У Великій Британії лікарі без перебільшення працюють до повного виснаження.

Чому я наважилася поїхати працювати у Велику Британію

Я завжди високо цінувала британську наукову сферу. Так гарно, так ретельно і так правильно, як британці проводять медичні дослідження, напевно, не проводить ніхто. Навіть американці. Великою перевагою є те, що тут усі розмовляють англійською, а цю мову легко опанувати. Їхала сюди з думкою, що у Великій Британії — найкраща медицина у світі.

На відміну від багатьох інших країн, в Англії діє дуже проста, зрозуміла, покрокова система підтвердження іноземного диплома. Навіть якщо у вас немає багато грошей, немає великої підтримки і взагалі немає нікого, хто міг би вас запросити чи пояснити, як тут все влаштовано, ви можете самі, з допомогою інтернету знайти інформацію, як нострифікувати свій диплом. Британці дуже підтримують людей, які виявляють бажання приїхати до їхньої країни, підтвердити свій диплом та працювати у них. Українцям тут також раді. Але лікарі приїжджають переважно з країн Азії (Пакистану, Індії, Бангладешу), з України менше.

90% лікарів страждає депресивними розладами. Трапляються суїциди, бо з лікарів тут витискають усе

З організаційної точки зору це нескладно. Спершу складаєш PLAB 1, потім PLAB 2 (іспит для лікарів, які здобули вищу медичну освіту за кордоном і заявляють про бажання вести професійну діяльність у Великій Британії з обмеженою реєстрацією. — ред.), після чого подаєшся на GMC-реєстрацію (General Medical Council — Загальна медична рада. — ред.) зі своєю інтернатурою та дипломом і тобі видають ліцензію. Три кроки — простіше нікуди. Інша справа, наскільки легко це зробити з точки зору знань. Наша медична освіта, особливо та, яка здобувалася 5-10 років тому, сильно застаріла. На тих знаннях, які ти отримав у медичній школі, далеко не заїдеш. Тому вся ця історія з підтвердженням диплома починається з питання до лікаря, а чи готовий він вивчити англійською мовою все те, що вивчив в університеті й так, як воно має бути. Для багатьох це стає нездоланною перешкодою.

Процедура нострифікації диплома займає приблизно рік. Дехто справляється набагато швидше, особливо молодь. Медична освіта в Україні з кожним роком стає кращою. Молоді люди краще знають англійську мову. Але у людей “у віці” шанси також є. Якщо вам 47 років, це не означає, що ви не можете переїхати. Можете, ще і як. Якщо вам 53, та будь ласка. Жодних обмежень по віку немає. Здаєш PLAB 1, PLAB 2, демонструєш інтернатуру, отримуєш ліцензію, подаєш заявку на роботу, отримуєш роботу. Все просто. Лікарів тут не вистачає. Медсестер також, але в Британії існує інша система підготовки цих фахівців. Багато з них закінчує університети, а не коледжі. Багато вчиться в магістратурі. Ці фахівці не є медсестрами у нашому розумінні, бо не тільки виконують призначення лікаря, а й можуть самі їх давати.

Хвороба, фізична вада чи каліцтво лікаря – не привід відсторонити його від роботи

Разом із контрактом на роботу мені видали 4 листочки формату А4 зі списком, що у мене має бути. Мені подобається, що британці, висуваючи вимоги, виявляють гнучкість. Наприклад, краснуха. Ви маєте або продемонструвати, що у вас є антитіла, або маєте вакцинуватися разом з британцями. Старенькій паперовій довідці з української поліклініки, що вам зробили щеплення у 1996 році, вони не довіряють. Їм потрібні реальні докази, що ви вакциновані, і так по всіх інфекціях. У медичних працівників цей список розширений. Туди входить туберкульоз, кір, краснуха, паротит, дифтерія, поліомієліт, менінгококова, пневмококова інфекції, грип (обов’язково), COVID-19 (щонайменше три дози вакцини обов’язково), гепатити А та В (обов’язково). І немає способу, щоб я працювала лікарем і не мала захисту від цих хвороб.

Будь-яка людина з будь-якою хворобою може працювати медиком за умови, що вона лікується і не є заразною для пацієнта. У нас працював ВІЛ-інфікований лікар. Якщо людина приймає антиретровірусну терапію, у неї низьке вірусне навантаження, вона не є заразною, тож може приступати до виконання професійних обов’язків. Тим паче, що це ме може бути й професійне захворювання. Багато хірургів заражається інфекціями, що передаються з кров’ю.

Наприклад, краснуха. Ви маєте або продемонструвати, що у вас є антитіла, або маєте вакцинуватися разом з британцями. Старенькій паперовій довідці з української поліклініки, що вам зробили щеплення у 1996 році, вони не довіряють. Їм потрібні реальні докази, що ви вакциновані, і так по всіх інфекціях

У нас є лікарі з епілепсією, діабетом, трансгендерні медичні працівники, по яких складно сказати жінка це чи чоловік, лікарі з інвалідністю. Є лікар без ноги, який пересувається на протезі. Корінне населення обожнює NHS – чи ти українець, чи індус, чи пакистанець, не важливо, яка в тебе хвороба, чи ти трансгендер, ставитимуться приязно. Навіть якщо ви прибиральник у госпіталі, вас поважатимуть. Інша справа, якщо ви приїхали з України чи іншої країни, де підготовка була не така інтенсивна, де ваша медична освіта не така ґрунтовна, як була у випускників місцевої оксфордської медичної школи. Ви відчуватимете, що ви не такі розумні, як вони, й з цим доведеться якось психологічно справлятися.

Ви можете зіштовхуватися з ситуацією, коли ви не знаєте, що робити або коли ви зробили щось і це неправильно. Зазвичай система спрямована на те, щоб вам допомогти та дуже рідко буває, що хтось з пацієнтів або старших лікарів змінить ставлення до вас на гірше. Є історії, коли літні, “олдскульні” пацієнти кажуть “я не хочу цього чорного лікаря, я хочу цього білого лікаря”, але це поодинокі випадки. А от ейджизму зовсім немає. Ніколи не чула історій, щоб люди відмовлялися від лікаря через його молодий вік. Якщо лікар вчився у місцевій медичній школі або приїхав з-за кордону, але склав місцеві екзамени, у нього будуть манери дорослої, зрілої людини у хорошому сенсі цього слова. Тому й відношення до нього з боку пацієнтів буде відповідним.

Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн

Джерело: https://zahid.espreso.tv

Автор: Наталія Гелий

Схожі матеріали

Залишити коментар Facebook