Навіщо Житомирщині швидкий поїзд «Інтерсіті» і в яку копієчку це влетить? Для кого будується аеропорт? Для чого потрібні вертолітні майданчики біля лікарень? Де і як вакцинуватися хворим та немічним мешканцям маленьких сіл? І що сталося 100 років тому під Базаром? Про це та інше говоримо з головою Житомирської обласної ради
Володимиром Федоренком.
– Швидкісний поїзд «Інтерсіті» – одна з тем, яку зараз активно обговорюють у Житомирі. У чому тут інтерес міста та області?
– Інтерес прямий. Його виявляє і голова Житомирської обласної адміністрації В. Бунечко, і міський голова С. Сухомлин. І я, як голова обласної ради. Але що у нас є, крім бажання? З’ясувалося, що технічного проєкту немає. Його треба замовляти… Розумієте, головний смисл – щоб міста України були з’єднані структурно. Люди їздять на роботу з Києва та у Київ. Люди подорожують. Люди здійснюють бізнес-поїздки. Чим менше часу на дорогу витрачають, тим краще. Ми зустрічалися з міністром інфраструктури О. Кубраковим. І сказали, що є така ідея. Презентували її і в уряді, і в Офісі Президента України.
– У чому вона полягає?
– Ми – і обласна влада, і міська, і народні депутати від Житомирщини, і місцеві депутати – маємо спільне бачення перспективи. Ми будуємо аеропорт у Житомирі. Біля нього виросте великий індустріальний парк (його основа – промзона Східна) і великий хаб. Будуть нові робочі місця. Але дорога між Києвом та Житомиром займає багато часу: маршруткою – близько 2 годин, автомобілем – приблизно півтори години. «Інтерсіті» – це лише година часу.
– Поїзд заплановано лише до Житомира, чи далі на захід?
– Далі, звичайно. У Новограді-Волинському може з’явитися ще один індустріальний парк, ми працюємо над цим. Але у нас проблема в тому, що ділянка залізниці в області – понад 90 кілометрів – не електрифікована. Наступна проблема: «Інтерсіті» не може заїхати під існуючий автомобільний міст на Київському шосе. Його треба буде піднімати. Він не в аварійному стані, але потребує капітального ремонту. Скільки це коштує? Близько трьохсот мільйонів. Ідея вже стає дорожчою. Міст, електрифікація, трансформатори – все це в сумі становить понад мільярд гривень.
– Виникає резонне запитання: а воно того варте?
– Варте! Цей проєкт потрапив до десятки найбільших у рамках «Великого будівництва», ініційованого Володимиром Зеленським. Реалізація запланована на наступний 2022-й рік. Це великий економічний проєкт, який значно підвищить капіталізацію Житомирщини та її людського потенціалу. Область стане набагато привабливішою для великого бізнесу.
– Які ще великі проєкти мають (чи можуть) бути реалізовані на Житомирщині через «Велике будівництво»?
– Ми знову повертаємося до аеропорту. Тема актуальна вже декілька років. Аеропорт приватний. А держава не може вкладати кошти у приватний бізнес. Але… Все треба сприймати у комплексі. Сам по собі аеропорт, як і сам по собі поїзд «Інтерсіті» – один без одного «не грає». Так, є проблеми з тендером на аеропорт. Ми спілкувалися на цю тему і з міським головою, і з міністерством. Дивимося у майбутнє з обережним оптимізмом.
– А давайте я зараз стану скептиком! Простим обивателем. І поставлю каверзне запитання. От на біса нам аеропорт у місті? Куди я повинен літати? І хто до мене прилетить?
– Світ сьогодні дуже великий. І тому зараз дуже цінується час. З точки зору вантажних перевезень – вантаж для Житомира повинен летіти до Житомира. Так само з точки зору приватних поїздок, бізнес-перельотів: людині, яка летить сюди з Європи, зручніше і швидше сісти у Житомирі. А не летіти у Київ, щоб потім повертатися фактично на 150 км назад. Ми очікуємо збільшення інвестицій. Іноземний інвестор прилетів в аеропорт. Поселився у готелі. Або одразу поїхав на своє підприємство. Потім сів на літак і полетів додому. І мешканцям Житомирщини буде зручніше. Люди зібралися на відпочинок за кордон. Їм простіше вилетіти звідси, а не з переповненої столиці. Це ще й фінансово вигідно буде. Авто залишити на паркінгу – дешевше. Літак на стоянці у Житомирі – дешевше. Значить, і квиток буде дешевшим.
– Переконали.
– Тепер про медицину. Ми ініціювали, а обласна рада підтримала, розробку проєктно-кошторисної документації на модернізацію двох лікарень: обласної у Житомирі та обласної дитячої у Станишівці. Вони сумарно можуть бути профінансовані десь на півтора мільярда гривень. Ми отримаємо надсучасні лікарні ХХІ століття.
– Що там потребує модернізації у першу чергу?
– Все! Абсолютно все. Ми можемо їх десятки років ремонтувати по крихтах і не бачити цьому кінця. Або, як передбачає «Велике будівництво», модернізувати одразу всю лікарню. Там навіть розглядається можливість побудувати майданчики для гелікоптерів.
– Ого! Вертольоти «швидкої допомоги» у Житомирі?..
– Саме так. Люди з важкими травмами після ДТП чи стихійного лиха, коли час порятунку йде на хвилини. Люди з опіками. Термінова пересадка внутрішніх органів. Для всього цього існує сучасна медична авіація. Вона в Україні вже є.
– Кілька днів тому Президент України виступив з великим зверненням щодо вакцинації. Дві третини населення досі не отримали жодної дози вакцини. Як можна збільшити темпи вакцинації? Як заохочувати людей до цього?
– У мене була можливість вакцинуватися одним із перших у Житомирі. Але я відмовився від такого привілею. Лише коли мені подзвонив лікар з обласної лікарні і сказав, що вакцини багато і вистачить геть усім, от лише тоді я це зробив. Понад 90% людей, які лежать з ковідом у лікарнях, – не вакциновані. На Житомирщині нема прикладу, щоб вакцинована людина померла!
– А ви стежите за цією статистикою?
– Так! Я можу прямо зараз назвати цифри, які отримую щодня: до тисячі нових випадків. Ми в «червоній» зоні.
– У Житомирі зараз можна вакцинуватися будь-де. Поліклініки, амбулаторії, приватні клініки вакцинують щодня усіх охочих. Є декілька вакцин на вибір, причому найкращих у світі. А як справи у маленьких селах, де немає навіть медпункту?
– Їм треба їхати на вакцинацію. У найближчий населений пункт, де її роблять.
– Я зараз буду адвокатом стареньких бабусь та дідусів. Хтось хворий. Хтось немічний. Їм важко кудись виїхати. Що робити?
– А для цього є голови громад. Старости допомагають пенсіонерам. Кажуть, куди і як їхати, складають списки, виділяють транспорт, якщо він потрібен.
– Я так зрозумів, гроші можуть виділятися лише на життєво важливі речі. Культура в цей перелік не входить?
– Обов’язково. Драмтеатр імені Кочерги. Багато років йшли розмови про реконструкцію. Багато заяв та обіцянок було. Але будьте впевнені: за нашої каденції вона буде! Ми хочемо відновити цей театр. Щоб мешканці області, столиці, інших регіонів та інших країн приїздили сюди, як на свято. Щоб могли швидко і зручно доїхати. Щоб могли переночувати у комфортному готелі і не дуже дорого. Ще один об’єкт – театр ляльок на Михайлівській. На нього держава виділить більше 50 мільйонів гривень.
– Житомирщина, як і вся Україна, у ці листопадові дні відзначає 100 років Другого зимового походу армії УНР. Що важливо знати і пам’ятати про цю подію?
– Волинська бойова група діяла саме на Житомирщині. Задум був такий: йти по селах та містах і піднімати людей на боротьбу з більшовизмом. І коли всі групи мали з’єднатися десь біля Києва, то вони налічували б уже десятки тисяч бійців. Але від самого початку сили були нерівні. Українським воякам протистояли великі маси червоноармійців: озброєні, ситі, на конях. Після довгого кривавого бою 359 українців з Волинської групи взяли в полон. Їх довго і по-звірячому мучили. 21 листопада 1921 року усіх розстріляли під Базаром. Жоден з них не перейшов на сторону катів. Який це великий подвиг і яку силу він нам сьогодні дає! Ми нічого не забули. Ми добре знаємо, хто ворог, хто окупував Крим і з ким триває війна на Донбасі.
Розмовляв Тарас Стрільчик
