Віктор Морозов. Я завжди поважав цю людину. І хоч особисто його не знаю, але з того, що про нього читав, що бачив, що чув, створив для себе його портрет, на якому – позитивна, цілеспрямована, сильна особистість. І, звісно, талановита.
Народився у Кременці (Тернопільська область). Батьки бачили сина музикантом. А той опирався, бо його це не цікавило. Однак усе ж таки вийшло по-батьківськи. Хоч коли його змушували вчити ноти, музику він терпіти не міг. А вже потім, коли батьки припинили “чинити насильство”, до музики взявся сам.
Вищу освіту здобував у Львівському університеті, вивчав англійську філологію. Рідні здивувалися від такого вибору, бо син мріяв стати льотчиком. І ось у 10 класі мрія кардинально змінилася.
“Я вступав на англійську філологію, – якось розповів пан Віктор Морозов, – бо дуже захопився англомовною музикою і мені було страшенно цікаво, про що ж вони там співають!”. І коли вже навчання підходило до завершення, його відрахували з останнього курсу. Причина – авторство у самвидавному літературному альманаху “Скриня”. У “Скрині” публікувалася “неформатна” поезія, що перебувала поза межами радянського мистецького канону. Вона не мала жодних шансів прийти до читача “офіційно”.
Юнацький вірш Морозова був позбавлений політичного звучання, однак “Скрині” (та її авторам) не пощастило. 1972 р., обшукуючи помешкання одного з політичних дисидентів, “органи” знайшли альманах. І, звісно, голови авторів “Скрині” полетіли після “вжиття відповідних заходів”. Така катастрофа ставила на радянській людині хрест, вона втрачала будь-які життєві перспективи. Але Морозов не був радянською людиною. І тому переміг. Бо залишився собою.
В одному з інтерв’ю Майстер розповів: “Я завжди відчував внутрішній опір до будь-яких нав’язаних схем, інструкцій, планів, стандартів (а це було притаманне радянській системі освіти). Нам завжди і всюди вказували, “як має бути”. Я ж ще й близнюк за гороскопом! Близнюки не люблять одноманітності. А за східним гороскопом – тигр, тобто революціонер, що не хоче підкорюватися нав’язаному зовні. Тож завжди чиню так, як сам вважаю за потрібне”.
Початок 70-х років минулого століття – Віктор Морозов створює “Quo vadis” (це був один з перших в Україні “біґ-бітових” – такий жанр у рок-музиці – гуртів).
1972 – засновує чи не перший український рок-гурт “Арніка”.
1976 – ВІА “Ровесник”.
У 1987 році разом зі “Смерічкою” і Назарієм Яремчуком гастролює в Афганістані, де артисти виступали перед радянськими солдатами й офіцерами, яких погнало партійне керівництво до чужої мусульманської країни на заклання. Переміщуватись доводилося повітряним транспортом. Творчому десанту видали парашути (ледь не перетворивши на десант реальний) та проінструктували: у разі підбиття – стрибати.
Коли ж випадало їздити на бронетранспортерах, можна було залізти в середину БТРа або ж розташуватися нагорі. Але безпечно не було ні там, ні там. БТР міг наїхати на міну, і тоді тебе розриває на шматки, а нагорі ти стаєш мішенню для снайпера. Пан Морозов спробував обидва варіанти. На щастя, доля його вберегла.
Особливий біль відчували, коли виступали в госпіталях, де лежали молоді хлопці з покаліченими тілами й долями. От тільки заради чого це?
1988 рік – це рік заснування львівського театру-студії “Не журись!”. Зробили це Віктор Морозов, Юрій Винничук та Андрій Панчишин. Виступи з яскравою політичною сатирою, відродження заборонених владою пісень січових стрільців, виконання національного гімну “Ще не вмерла Україна” принесли значну популярність театру.
1989 рік – лауреатство на першій “Червоній Руті”.
Також Віктор Морозов узяв участь у створенні проекту “Четвертий кут” та батярського гурту “Батяр-Бенд Галичина”. З гастролями побував у багатьох країнах.
Композиторському перу Віктора Морозова належить низка пісень, словами до яких стали вірші Костя Москальця, Юрія Андруховича, Ліни Костенко, Олега Лишеги, Віктора Неборака та ін. Загалом, дискографія – це майже 20 альбомів.
Коли згадав про філологічну освіту, почав перекладати. Дебютним твором став “Екзорцист” Вільяма Блетті (опублікований у середині 80-х у “Всесвіті”). Пізніше з’явилися кілька перекладених ним романів Пауло Коельо, кілька книг про Гаррі Поттера, твори Джеремі Стронґа та інших авторів.
На питання, чи вже переклав книгу, про яку мріяв, пан Віктор відповідає: “Гаррі Поттера” я почав перекладати сам, це не було замовленням. “Алхіміка” Пауло Коельо так само. Я почав перекладати для себе, а потім переклад надрукували. Це вже здійснення мрій. Тож можна сказати, що я переклав книги своєї мрії». Усього бібліографія рокера-перекладача складає близько 20 книжок.
Нині пан Морозов іменує себе “тлумачант”. Бо в ньому живе і музикант, і тлумач (тобто “перекладач”). Він і досі не визначився, чого ж усе-таки в ньому більше. Сам цю пропорцію визначає як “50/50”. І, мабуть, це чудово. Нехай буде й тим, і іншим порівну. Нам на радість та собі для задоволення.
Якось нагородили пана Морозова премією “Галицький лицар” (її вважають галицьким “Оскаром”, присуджують за різні типи діяльності). Наш герой став лауреатом за літературну діяльність. Під час нагородження його попросили заспівати. На це він відповів: “Я жартома нарікав, що все життя музикою займався – не дали мені жодного “лицаря”, а варто було перекласти “Гаррі Поттера” – і ось маєш…”.
І насамкінець – сентенція від Маестро: “Успіх – це займатися лише тим, чим хочеш, так, як хочеш, і тоді, коли ти цього хочеш”. Ось така формула успіху від людини, яка про нього знає не з чужих слів, а відчула це все на собі.
