У 1981 році одна з улюблених жінок Жана-Поля Бельмондо під час припинення стосунків залишила йому йоркширського тер’єра, з гіркотою і досадою помітивши: «Щоб хоч із цією сучкою ти знайшов щастя!» Чи так було насправді, чи якось інакше, знають лише ці троє: чоловік, жінка та собака. Але йорк на прізвисько Майя справді залишився з Бельмондо.
Жан-Поль Бельмондо все своє життя любив жінок та собак. З жінками розлучався, із собаками – ніколи. І ніколи їх не купував. «Я ніколи не купував собак: вони завжди з’являються випадково. Як і друзі. Друзів не купують».
Залишений коханою жінкою йорк;
привезений з Румунії покалічений собака; підібраний у Булонському лісі песик;
собака, взята з притулку дочкою і подарована йому…
Усі вони з’являлися випадково. Ну чи майже випадково.
«Я з дитинства звик до тварин. Мама любила кішок. У нас вдома було п’ять чи шість кішок. А я в молодості завів собак. Я їх дуже люблю!”
Про Майю, яку він спочатку не хотів брати: «Це була незвичайна собака! Йоркширський тер’єр. Я не хотів тер’єра, це була собака моєї тодішньої подруги. Я казав: Ні, я не хочу! Що це за собака?! А вона (Майя) весь час ховалася і чекала на мене. Тоді я сказав: «Ну, гаразд, візьму її». І взяв її із собою до ресторану. З того дня вона зі мною не розлучалася. Уявляєте, я з’явився в ресторані з собачкою під пахвою, з мене сміялися. Вона довго у мене прожила і багато мені дала. Собаки – це дивовижні істоти!”
ПРО СОБАЧЕ КОХАННЯ МАЙЇ
«Одного разу я виконував трюк, той самий, після якого півроку я пролежав у лікарні. Коли я робив різкі повороти на машинах, я брав її із собою. Чого я тільки не робив у неї на очах! Вона до всього звикла. А того дня я мав висіти під літаком. Коли я готувався, вона раптом почала кусатися, гавкати. Вона ніколи не гавкала, а тут гавкає на мене, кусається. За дві хвилини я впав. Це здається маєчнею, але… Мене відвезли до лікарні, друзі прийшли мене відвідати та принесли собаку. Вона гавкала. Лікар сказав: “З собакою не можна!” Але все таки пропустив. Побачивши мене, вона заспокоїлася. Собаче кохання – це щось приголомшливе!»
А потім Бельмондо привезе зі зйомок у Румунії покаліченого дворіка. «Я побачив цю собаку на зйомках у Карпатах. У неї було три лапи. Вона просила їжу тільки у мене зі всієї знімальної групи. Я не міг її покинути. І коли хотів її забрати, румуни казали мені: «У Вас є прекрасний породистий собака!» Я відповідав: Ні, я хочу цю. «Невже Ви її візьмете?!» Але я все-таки забрав її, і вона прожила в мене шістнадцять років. Чудова собака! Трилапа, але чудово прожила і була щаслива».
Останню собаку до Бельмондо привезла донька, коли він відновлювався після інсульту. «Я не почуваюся самотнім: мій собака Шепі не дає мені нудьгувати. Моя дочка Флоранс взяла Шепі з притулку моєї подруги Бріджіт Бардо, а ви знаєте, як вона любить тварин».
Інсульт, який призвів до паралічу правої частини тіла, Жан-Поль Бельмондо переніс у 2001 році. Більш-менш відновився – почав ходити та говорити у 2006 року. Зніматися більше не планував, хоч пропозиції надходили. Але в 2008 році він все ж таки знявся у фільмі «Людина та її собака». У цьому фільмі він грає себе. Ні, не в буквальному значенні – це не біографія – а в духовному та емоційному. Він наполегливо відмовився від гриму. Ось такий. Який є. Немолодий герой та його собака. Одні в цілому світі. Майже безіменна людина та безіменний собака. У собаки немає імені, герой називає її просто «Мій Собака». І найлюдяніша у фільмі – так, це собака. Рятує життя і душу.
Роль Бельмондо у фільмі «Людина та її собака» – це його прощавальна роль. Його заповіт.
6 вересня 2021 року великий актор пішов у вічність. Там вони, напевно, зустрілися. Людина та її собаки.
