Відомий краєзнавець Геннадій Махорін презентував книгу про цікаві історичні факти та відомих мешканців Житомира
Коли занурюєшся в історію Житомира, його старовинних автентичних будинків та їхніх мешканців, серед яких чимало світових знаменитостей, розумієш, що потрапив у вражаючий світ, загадковий та захоплюючий. Будинки, повз які ми проходимо кожного дня, оживають і розкривають свої таємниці, а життя їхніх мешканців дивує і надихає.
У чому родзинка книги?
Чи знаєте ви, що на початку 20 століття у будинку житомирської мерії продавали марципани та лікувальне печиво? А звідки відома сім’я Трибеля, яка займалася пошиттям лайкових рукавичок, брала сировину, і де було виробництво? Чи знаєте, де саме в Житомирі хрестили 6-річного Джозефа Конрада (Юзефа Коженьовського), майбутнього класика польської та англійської літератури, і чому це було повторне хрещення? При закладенні якої будівлі на кути фундаменту були традиційно закладені монети, але в даному випадку – золоті та срібні?
Про ці та багато інших цікавих історичних фактів Житомира різних років можна прочитати у новій книжці відомого краєзнавця Геннадія Махоріна – “100 історичних фактів про Житомир, які ви не знали”. Це його 81 книга. У ній зібрані не тільки цікаві історичні факти, а й раритетні фотографії. 90 відсотків інформації цієї книги ще ніде не було опубліковано, тому можна говорити про справді краєзнавчі відкриття для мешканців Житомира.
Геннадій Махорін – дослідник-краєзнавець, викладач історії у Житомирському Поліському національному університеті, кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних наук. Крім краєзнавчих книг, створив кілька навчальних посібників з історії України та демографії, якими користуються школярі та студенти. Пан Геннадій погодився розповісти газеті “Субота” про найцікавіші історичні факти та відомих мешканців Житомира різних років.
Де був осередок мистецького життя Житомира у 19 столітті?
– У першу чергу я звертаю увагу на видатні постаті, – розповідає Геннадій Махорін. – У Житомирі мешкало багато яскравих, талановитих, але нині незаслужено забутих людей. Будинки, де вони жили, теж несправедливо забуті. Для прикладу, на вулиці Івана Косенка (колись Пушкінській) біля Діагностичного центру стоїть приватний одноповерховий будинок №5, де народився Юзеф Турчинський – відомий композитор, професор Київської та Варшавської консерваторій. Його батько Адам Турчинський був художником, дружив з іншими житомирськими художниками: Олександром Канцеровим та Володимиром Яньшиновим. На початку 19 століття у цьому будинку збиралася творча інтелігенція Житомира, влаштовувалися виставки не тільки Адама Турчинського, а і його колег-художників. Це був справжній осередок мистецького життя міста. Цей будинок заслуговує на меморіальну дошку, присвячену Юзефу Турчинському.
На вулиці Велика Бердичівська жила родина відомого купця Рувіна Рубінштейна (будинок № 24). Він розвивав свій бізнес у Бердичеві, а жив у Житомирі.
Справа у тому, що у першій половині 19 століття банківською столицею тодішньої України був саме Бердичів, де економічне життя било ключем. Відомо, що 35 членів сім’ї Рубінштейна перейшли у християнство для того, щоб отримати хорошу освіту і мати перспективи у житті, адже для людей єврейської національності існували суттєві перепони. До речі, члени цієї родини – Антон і Микола Рубінштейни заснували перші консерваторії у Петербурзі та Москві, заклавши основи вищої музичної освіти.
На тій же Великій Бердичівській неможливо не залюбуватися будинком №28 (кутова будівля біля колишнього пам’ятника Пушкіну). Будинок зберіг старовинну ліпнину, автентичні балкончики, він був би чудовою прикрасою міста, якщо його відреставрувати. Це був прибутковий будинок, де житло здавалося в оренду. Він належав родині друкарів на прізвище Шапіро. Їхня житомирська друкарня та друкарня у Вільно – єдині, які мали право друкувати єврейську літературу.
У чоловічій гімназії Житомира (старий корпус Житомирського університету імені Івана Франка) навчався славетний скульптор світового рівня Антон Мадейський. У 1920-30 роках він був автором ескізів польських грошей “Полонія” із зображенням жінки у вінку із конюшини. Ці гроші ходили у Польщі до 1939 року. Взагалі, у стінах чоловічої гімназії отримали освіту багато жителів міста, які згодом стали видатними.
Помпезне закладання фундаменту майбутнього окружного суду
Головний корпус Поліського національного університету у кінці 18 століття споруджувався для Житомирського окружного суду. Автором проекту був Володимир Безсмертний – київський архітектор, який згодом побудував чимало знакових будівель у Києві, які входять в десятку найкращих нашої столиці. У 1893 році він зробив проект цього будинку, але того ж року він був переведений у Київ на вищу посаду – керівником будівельного відділу губернського управління. Тому будівництво здійснювалося під керівництвом житомирського архітектора Володимира Пальшау. У травні 1894 року було закладено фундамент майбутнього окружного суду. Приїхала велика делегація з Києва, був присутній генерал-губернатор Ігнатьєв з великою свитою. Архієпископ Модест освятив фундамент, поклав на його кути золоті і срібні монети чеканки цього ж 1894 року. На передні кути головного фасаду – золоті, позаду – срібні монети. У фундамент було замуровано чавунну плиту з написом про закладення будівлі майбутнього окружного суду. Через три роки будівництво було завершено. У Житомирі почав функціонувати окружний суд, де працювало близько сотні працівників.
У будинку на Великій Бердичівській, що знаходиться біля Житомирського обласного центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України, до Другої світової війни була єврейська лікарня. В радянський час ця будівля використовувалась як один із корпусів обласної лікарні. У 1944-1950 роках тут працював відомий учений, хірург і трансплантолог Юрій Вороний. Він відомий тим, що у 1933 році в Харкові виконав першу у світі операцію з пересадки нирки від загиблої людини. Це була перша в історії спроба пересадки будь-якого цілого органу людині, хоча реципієнтка прожила з новим органом лише 48 годин. Але цей великий крок у сфері медицини дав фахівцям змогу рухатися далі.
Лазня Уманських: фарфорові ванни та одномісні номера
На вулиці Івана Косенка (Пушкінський) увагу привертає червона цегляна будівля, яку мешканці знають, як колишню лазню. З кінця 19 століття це була лазня Уманських. Сім’я купила земельну ділянку близько до театру (зараз приміщення філармонії), адже вони були затятими театралами, не пропускали ні одної вистави. Сім’я відкрила у будинку приватну лазню, яка була облаштована за останнім словом тодішньої санітарної техніки: одномісні номера, фарфорові ванни англійського виробництва, тощо. Зразкова лазня, на яку рівнялись інші.
Один із синів Уманських – Моріц відомий як художник київських театрів, а також кінофільму “Подвиг розвідника”. Його син Генріх Уманський – відомий український художник-мультиплікатор. Він брав участь у створенні таких мультфільмів як “Капітошка”, “Як жінки чоловіків продавали”, “Як козаки куліш варили” (ця серія мультфільмів про козаків отримала Шевченківську премію), “Аліса в країні чудес” та багато інших.
Хочеться нагадати також, що у 1846 році в Житомирі перебував молодий Тарас Шевченко. Він зупинився у будиночку на території архієрейського подвір’я на вулиці Великій Бердичівській. Тоді він передав архієрею листи, поштмейстеру привіз насіння та мав кілька зустрічей. Приїхав у складі київської архіографічної комісії, яка займалась фіксуванням пам’яток історії та минулого. Шевченко замальовував маєтки, палаци, церкви. Побував також у Звягелі і Бердичеві.
Що заважає Житомиру створити органічний образ міста?
Розповідати про цікаві історичні постаті та будинки, де вони мешкали, можна нескінченно. Бажаючі знати більше мають можливість узяти участь у цікавих екскурсіях Житомиром, які проводить Геннадій Махорін.
– У Житомирі повинна здійснюватися цільоспрямована політика щодо формування органічного образу Житомира, – вважає Геннадій Махорін. – Боляче дивитися, як одна частина історичного будинку облицьована вагонкою, інша – пластиком і так далі. Виходить різнобарвна “клаптикова” картина, чого не повинно бути. Потрібна суворіша політика міської влади стосовно розміщення на будинках кондиціонерів, облицювання вікон та балконів, тощо. Нам треба зберегти незабутні старовинні будівлі, які вже багато років занепадають, і пам’ятати про видатних мешканців міста – нашу гордість і приклад для наслідування.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Сніжана Смирнова
