На прощання із Сергієм та його донькою, окрім рідних, прийшли також друзі та побратими чоловіка.
Колега Сергія Тетяна Бондар каже, що для їхнього добровольчого мобільного шпиталю це велика втрата, бо Сергій був по-справжньому незамінною людиною.
“Він був просто нереальним. Завжди приходив на допомогу. Будь-коли. Це людина з великим серцем. Ми працювали разом у першому добровольчому медичному батальйоні. Багато хто з наших колег виїжджав з Сергієм на поранених. Вони допомагали. І Сергій був першим, хто це зробив у Житомирі і Житомирській області”, – розповідає Тетяна.
В інтерв’ю за 30 травня 2022 року Сергій Гарбарчук, який був командиром першого добровольчого мобільного шпиталю Житомирського загону, розповідав, що основним завданням їхнього мобільного шпиталю, організованого у 2014 році, є евакуація поранених бійців з будь-яких зон по завданню військових. З 2014-2015 років Сергій у складі мобільного шпиталю брав участь у перших ротаціях їхнього підрозділу на сході України в зоні АТО. Разом з побратимами він надавав допомогу військовим на Донецькому та Дебальцевському напрямках.
Саме у 2014 році під час першої ротації Сергій Гарбарчук отримав від колег псевдо “Маестро”.
“Він був пілотом, і в нас виникла асоціація з персонажем відомого серед нашого покоління фільму “В бій ідуть одні старики”, – говорить співзасновник і керівник першого добровольчого мобільного шпиталю Геннадій Друзенко. – Саме звідти і пішло ось це псевдо “Маестро”. Він був справжнім. Я знав, що на Сергія можна покластися. Коли ми відкривали нову локацію у Лимані, я думав, кого мені також поставити головним по всьому іншому, що не має стосунку до медицини. І я попросив Сергія. Спочатку він організував локацію на щойно звільнених територіях Харківщини, а потім я його попросив перебратися і зробити те ж саме у Лимані. Сьогодні ця локація – це найкраще, що є в цьому на 80 відсотків зруйнованому місті. Комфортний куточок затишку і цивілізації. І Сергій дуже доклався в це. Дуже радий, що ми відзняли його працю (мова йде про ролик, знятий для Першого медичного добровольчого шпиталю – ред.). Видно, як він дрова рубає, як буржуйку топить. Бачите, як сталося – гарна буржуйка поїхала на фронт, а ця, фатальна, опинилася у нього вдома”.
Сергій, намагаючись врятувати свою дев’ятирічну доньку, загинув разом з нею у власному палаючому будинку 18 грудня.
“Це сталося десь о четвертій годині ранку, – каже вдова Сергія Валерія. – Ми усі спали. Сергій прокинувся і почав кричати, що ми горимо, що в нас пожежа. Ми побігли на перший поверх подивитися, що горить. Відкрили вхідні двері, і від цього виникла дуже сильна тяга. Як наслідок, вже дуже тяжко було зайти до хати, але ми знали, що в хаті діти. Діти кричали. І ми кричали дітям, щоб вони бігли на балкон. Сергій розбив одне вікно, щоб була можливість хоча б якось зайти. Я забігла, встигла схопити чиюсь руку. Це був мій син. Я потягнула його на балкон. Далі я знову хотіла зайти, бо там залишалася донька, але я просто не могла це зробити – дим був ядучим і дуже сильним. Я знала, що Сергій побіг за нею, і сподівалася на те, що вони вийдуть”.
Валерія із сином врятувалися, стрибнувши з балкону на автівку. Загиблих Сергія та його доньку рятувальники відшукали у різних кімнатах будинку.
“У Сергія були грандіозні плани. Він був одержимий поміччю людям. Він постійно рвався на фронт, щоб допомагати. Йому важливо було знати, що ми у безпеці, і тоді все – він десь там вже. Він ще багато кому б поміг – це точно, бо він був одержимий своєю справою”, – говорить Валерія Гарбарчук.
Із Сергієм та його донькою попрощалися в двох містах – у Житомирі та в Бердичеві.
Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн
Джерело: suspilne.media
