У Вишевичах попрощалися з Олександром Івановичем Івановим — людиною, без якої важко уявити творче життя села останніх десятиліть. Для місцевого Будинку культури він був не просто музикантом чи учасником концертів. Його називали просто — Маестро.
Майже пів століття Олександр Іванович віддавав музиці, пісні, сцені й людям. За цей час виросло не одне покоління тих, хто чув його гру, співав разом із ним, учився у нього чи просто приходив на концерти, де він був поруч.
«Разом із нашим Маестро у минуле відходить ціла епоха», — такими словами про нього написали у Вишевицькому Будинку культури.
Інструменти в його руках оживали
Олександр Іванович мав дивовижну музичну універсальність. Він грав на трубі й барабані, гармошці й баяні, акордеоні та гітарі. У Будинку культури згадують: кожен інструмент у його руках наче отримував власний голос — міг сміятися, плакати й говорити разом із музикантом.
Та музикою його талант не обмежувався. Він співав, жартував зі сцени, малював, майстрував, акомпанував артистам і керував співочими колективами. У різні роки був учасником хору, ансамблю троїстих музик, народного фольклорного колективу.
І, мабуть, найважливіше — він умів ділитися тим, що знав сам. Для багатьох Олександр Іванович став учителем і наставником. Він не просто показував, як правильно зіграти мелодію чи взяти потрібну ноту. Він умів запалити в людині любов до музики, підтримати, підбадьорити й повести за собою.
«Нам дуже не вистачатиме Вас…»
Його згадують життєлюбом і оптимістом — людиною, яка навіть у непрості часи вміла приносити із собою світло. Його впізнавали за голосом, жартами, усмішкою, за тією особливою атмосферою, яка виникала, коли поруч була музика.
Тому нинішня втрата для творчої родини Вишевичів — значно більша, ніж прощання з одним із її учасників.
Залишилися пісні, які він грав. Колективи, яким допомагав. Учні, яким передав свої знання. Спогади людей, які стояли з ним на одній сцені, разом репетирували, виступали, сміялися й переживали хвилювання перед концертами.
У прощальному слові Вишевицького Будинку культури є дуже проста фраза, яка, мабуть, найкраще говорить про місце Олександра Івановича у житті громади:
«Маестро, дякуємо Вам за музику нашого життя».
Людина йде, але її голос може ще довго звучати у пам’яті інших. А музикант залишається ще й у мелодіях, яких навчив, у піснях, які колись акомпанував, у людях, яким одного дня сказав: спробуй — у тебе вийде.
Саме такою великою музичною родиною сьогодні згадують у Вишевичах Олександра Івановича Іванова.
Світла пам’ять Маестро.
Важливі новини та історії пам’яті — поруч із вами.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
