У Малині на одному з підприємств триває благодійна виставка вишитих картин Лариси Примаченко — людини, яка 47 років пропрацювала на тому підприємстві. Мета — зібрати гроші на допомогу двом колегам-військовим, які отримали важкі поранення під час повномасштабної війни.
Як розповіла Суспільному Лариса Примаченко, на виставці вона представила понад 30 робіт — частину із тих, які вона створила за кілька десятків років.
“Є рушники, серветки, подушки. Вишиваю ще з 1980-х — це моя душевна відрада”, — сказала майстриня.
За словами Лариси Примаченко, її захоплення почалося ще в молоді роки та передалося від мами — Майї Молодожені, яка була багаторічною директоркою малинського ліцею №1. Вона теж багато вишивала і неодноразово робила виставки у навчальному закладі. А ще до вишивання Ларису заохотила найстарша колега з метрологічної служби — Людмила Малашевська.
“Вона принесла на роботу серветку з голубими ромашками — і ми всі захопилися, почали в обідню перерву пробувати самі вишивати. Потім я показала цю серветку моїм мамі, і вона перенесла її на картину і подарувала своїм учням-випускникам класу, де вона була класним керівником”, — пригадує Лариса Примаченко.
Зі слів жінки, в ті часи матеріали дістати було складно, і нитки вона привозила навіть із-за кордону.
“Якось потрапила до Болгарії і привезла цілу валізу ниток, — розповіла Лариса Примаченко. — Усі дивувалися, бо ніхто такого не віз, а я знала, що вони мені потрібні. А ще ми розпускали старі дитячі речі, витягували нитки, прасували їх і вишивали”.
Майстриня переважно вишиває хрестиком, а останній часом бісером — природу: квіти, пейзажі. Над деякими роботами працює по кілька місяців, а то й цілий рік.
“Людей не вишиваю — не моє. Найбільше люблю квіти. Як починаєш, то не можеш відірватися — хочеться побачити, як картина оживає”, — каже майстриня.
Більшість картин Лариса Примаченко оформлює у місцевій майстерні, підбираючи рамки та паспарту. З її слів, продавати свої роботи не хоче — зазвичай дарує близьким і колегам. Жінка говорить, що усі картини їй дорогі, бо в кожну вкладено душу. Вишивання її дуже заспокоює, вирівнює настрій, очищує думки.
Лариса Примаченко розповіла Суспільному, що працювати на підприємстві почала в 1978 році. Спочатку — в метрологічній службі, інженером з метрології. З 2010 року очолювала профспілковий комітет, але в 2025 році вирішила піти на заслужений відпочинок.
“Колектив не хотів відпускати, але я вже прийняла для себе рішення. Тепер буде більше часу для вишивки. Нещодавно завершила картину “Чорнобривці” — не встигла оформити, але обов’язково зроблю це”, — сказала майстриня.
Виставка вишитих картин Лариси Примаченко триватиме до 10 жовтня.
