На справжню трагедію перетворилася поїздка молодої родини Олени та Руслана Гутевичів та їхнього 5-річного синочка Русланчика, котрі всі троє, на превеликий жаль, загинули в результаті ДТП, що сталася близько 3-ої години ночі 2 жовтня.
Інформацію про це підтвердили і в Нацполіції в Полтавській області та прокуратурі області.
«Руслан любив будівельну справу та ремонтувати автомобілі…»
36-річний Руслан Алікович Гутевич – родом із с.Прутівки Романівської громади. Тут він народився, навчався в місцевій школі, мав багато друзів, проживав тривалий час…Тут проживають і три його рідні сестри та брати.
Яким він запам’явся у пам’яті рідних, односельців, однокласників, педагогів, друзів журналіст «Суботи» розпитував під час перебування в с.Прутівці Романівського та с.Осичному Довбиської громади, де 12 жовтня поховали Руслана.
«Він називав мене «мамою, ріс разом із моєю донькою Крістіною, а ми називали брата «Мурашечка…»
Спочатку вдалося зустрітися із сестрою Руслана, Галиною Гутевич. Ось що вона розповіла:
— Руслан ріс без батька з 4-ох років, — повідала пані Галина. – У нас – багатодітна родина – дві сестри і два брати. Він, немов шнурочок, бігав завжди за мною, куди б я не йшла чи що б не робила. Називав навіть «мамою»… Він ріс разом із моєю донькою Крістіною. Ми, рідні, називали його лагідно «Мурашечкою», він дуже нам допомагав, був великим оптимістом, підтримував нас завжди.
Після навчання в Прутівській дев’ятирічці Руслан продовжив навчання в Житомирському ПТУ №4, де отримав фах маляра-штукатура, плиточника й облицювальника. Після того він тривалий час займався ремонтами, а пізніше купував і ремонтував автомобілі. Ця справа йому припала дуже до душі… А ще він дуже любив рибалку. Коли він підписав контракт у 2023 році, ніс службу в ЗСУ на Краматорському напрямку, Запорізькому, останнім місцем служби стало Піщане Сумської області. Він мріяв приїхати додому й піти на рибалку з друзями…Та не судилося…
«Гроші, документи та мобільні телефони були на місці…»
У шлюбі з Оленою він перебував сім років. Народився синок Русланчик, в якому вони обоє душі не чаяли. У Олени є двоє доньок від попереднього шлюбу. Того зловісного дня, ніщо не віщувало біди. Руслан прийшов у відпустку з передової. Він приїхав з нуля о 22-ій годині вечора. Вони винаймали квартиру в Полтаві, але чомусь вирішили того ж дня поїхати в с.Ліщинівку Кобеляцького району за більше ніж 60 кілометрів від облцентру, де мали дачний будинок. Телефонний зв’язок з ними раптово обірвався тієї ж ночі. Наступного дня поліція розпочала пошуки молодого подружжя та їхньої малолітньої дитини. У їхньому автомобілі були справді кошти в сумі 63 тисячі гривень, документи, мобільні телефони – все це було в наявності в барсетці.
Руслана шукали 100 правоохоронців, кінологи, дрони, водолази, а знайшли за 50 метрів від місця потонулого автомобіля…
Деталі пошукової операції зниклої безвісти родини Гутевичів розкрили очільники правоохоронних органів Полтавщини.
Тіло 36-річного Руслана Гутевича, якого шукали після загибелі родини в річці Ворскла, знайшли 9 жовтня неподалік місця, де раніше дістали затоплений автомобіль із його дружиною та п’ятирічним сином.
36-річний Руслан Гутевич загинув унаслідок утоплення — травм у нього не виявили. Як повідомив керівник Полтавської обласної прокуратури Євген Гладій, тіло чоловіка впізнали родичі.
Попередній судово-медичний огляд не виявив ознак насильницької смерті.
«Тіло водія впізнано близькими родичами. Проведений огляд із залученням судово-медичного експерта. Попередньо тілесних ушкоджень у нього немає. Тіло направлено на повноцінну судово-медичну експертизу», — повідомив Гладій.
Крім того, фахівці проведуть біологічні дослідження, щоб з’ясувати, чи перебував водій у стані алкогольного сп’яніння.
Також експерти підтвердили результати огляду тіл Олени Гутевич та її п’ятирічного сина — у них не було травм, а причиною смерті стало утоплення.
Родина Руслана та Олени Гутевичів із села під Полтавою зникла в ніч із 1 на 2 жовтня. 3 жовтня про їхнє зникнення поліції повідомила старша донька Олени.
Відомо, що сім’я їхала до дачного будинку в селі Ліщинівка Полтавського району. Востаннє їхній автомобіль бачили у селі Мачухи близько 3:30.
5 жовтня у селі Старі Санжари рятувальники знайшли автомобіль ВАЗ-2110, який з’їхав у річку Ворскла. Усередині були тіла жінки та дитини.
Пошуки Руслана Гутевича тривали кілька днів — до операції залучили понад 100 правоохоронців, кінологів, дрони та водолазів. Його тіло знайшли 9 жовтня за 50 метрів від місця падіння авто.
Нині тіло чоловіка направлено на судово-медичну експертизу для встановлення причини смерті. Досудове розслідування триває за ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (Умисне вбивство).
Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею «Умисне вбивство» — як стандартну практику при невияснених смертях. Слідчі нині з’ясовують обставини трагедії та будують схему руху автомобіля, щоб встановити, чому родина опинилася на небезпечній сільській дорозі, що вела до річки.
Місце, де сталася ця фатальна ДТП, малолюдне. Там перед річкою – обрив. Колись тут був віддалений пляж, а нині ця місцина — улюблене місце для грибників та рибалок. За кермом автомобіля був Руслан. У автомобілі було знайдене взуття Руслана, за однією з ймовірних версій правоохоронців, він тоді відразу намагався врятувати дружину й сина, але, на жаль, не зміг… Що призвело до аварії встановить слідство, що триває.
«Руслан любив історію, фізкультуру і математику, хоча предмет давався важко, але він із великим задоволенням ішов на мій урок…»
Колишнія директорка Прутівської школи, а нині вчителька математики Костянтинівської філії Биківського ліцею Світлана Миколаївна Крутій пригадала про Руслана, свого учня наступне: «Руслан закінчив школу у 2004 році, навчався посередньо. Любив предмети: історію, фізвиховання і, звичайно, математику, хоча предмет давався важко, але він із великим задоволенням ішов на мій урок… Після навчання в Житомирі він робив ремонти людям. Світла пам’ять нашому випускникові, Герою України…
Він навчався у нашій школі, і хоч не завжди навчання давалося легко, усі вчителі й однокласники пам’ятали його як щиру, доброзичливу, справедливу людину. Уже тоді, в дитячі роки, в ньому відчувалася людяність, порядність і добре серце.
Я мала честь бути його вчителем математики і директором школи. Ми жили поруч, і я добре знала його як спокійного, скромного, але дуже надійного хлопця — з тих, на кого можна покластися.
Вічна пам’ять і слава нашому Герою!», — сказала пані Світлана.
Однокласниця Руслана Гутевича Тетяна Миколаївна Кислицька, котра нині також працює вчителем математики Костянтинівської філії Биківського ліцею зауважила:
— В цю страшну й дуже сумну новину, що на початку жовтня сколихнула всю Україну і Житомирщину не можу повірити ще й нині, — розпочала нашу розмову жінка. – Нас у класі навчалося четверо. Руслан був енергійним, веселим, дуже любив спорт, грав у футбол. У мене з ним у житті сталося співпадіння: в один день іменини. Тому ми разом святкували цей день, весело проводили час, гуляли. Він був дуже хорошим другом, чудовою людиною, мужнім захисником, люблячим і дорогим батьком, коханим чоловіком, дорогим і найкращим братом. Шкода, що так розпорядилася передчасно доля й вирвала Руслана і його родину з життя. Будемо його завжди пам’ятати, згадувати завжди хорошими і теплими словами. Щирі співчуття рідним і близьким Руслана. Сил і терпіння пережити цю важку втрату…
«Родину Руслана Аліковича знаю давно. Його батьки працювали в колгоспі. У наше село вони приїхали з Херсонщини. Мама була дояркою, а тато налагоджував на фермі транспортери та доїльні апарати. Помер його тато також передчасно за достеменно не з’ясованих до кінця обставин. У цій родині взагалі якось так складається в житті, що всі чоловіки йдуть передчасно із життя: брат Руслана, Володимир, загинув в ДТП, його збив на смерть мотоцикл МТ-10, а в сестер померли теж чоловіки, син…Така фатальна, несправедлива і сумна доля спіткала цю прекрасну родину наших земляків. А Руслану десь півроку тому ми всі гуртом: громада, волонтери, земляки придбали й передали на передову нічний лазерний приціл для дрона, вартістю близько 120 тис. грн. Велику підтримку наш Герой та його побратими постійно отримували від односельчан, друзів із Прутівки, Романова, Довбиша та Баранівки. Руслан був добрим чоловіком, татом, братом, другом і мав великі плани на життя після Перемоги, але…Господь, очевидно, має свої плани… І сьогодні він вже, на жаль, охороняє всіх нас у Небесному Легіоні…”
З усіма належними військовими та духовними почестями мужнього солдата ЗСУ Руслана Гутевича рідні, односельці, друзі, військові побратими, представники духовенства, місцевої влади провели в останню путь 10 жовтня.
Місцем останнього спочинку для Руслана стало сільське кладовище в с.Осичному Довбиської громади Баранівського району, де поховані його батьки та дідусь і бабуся. Тут він заповідав його поховати…
А декілька днів перед цим у с.Ліщинівці Полтавської області поховали дружину Руслана Олену та їхнього 5-річного синочка. У дружини Руслана залишились батьки, два брати та дві доньки…
«Субота» висловлює щирі слова співчуття рідним і близьким Руслана Гутевича й у ці гіркі й важкі дні бажає витримки та сил пережити цю невимовну й важку втрату найрідніших людей.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Богдан Лісовський
