Трагедія на Бердичівщині: у палаючому будинку живцем згорів 67-річний чоловік

Вогонь не прощає помилок, а коли людина виявляється безпорадною перед стихією, звичайна необережність перетворюється на страшну трагедію. Тихе життя села Старий Солотвин, що на Бердичівщині, сколихнула звістка про ранкову пожежу. Вона забрала життя 67-річного пана Василя, який через важку хворобу ніг був практично прикутий до ліжка і не зміг самотужки вибратися з вогняної пастки.

“Коли трохи збили полум’я, побачили на підлозі людину”

– Коли пожежні прибули на виклик, побачили, що біля будинку юрмиться багато сусідів з відрами, – розповідає Денис Мішурін – командир відділення 9 ДПРЧ Бердичева. – Люди намагались самотужки загасити пожежу, але це було неможливо, адже всередині будинку все було у диму та вогні. Нас попередили, що там знаходиться власник. Ми розгорнули пожежні рукава, почали гасити вогонь, а коли трохи збили полум’я, побачили на підлозі людину та оперативно винесли на вулицю. Мабуть, чоловік намагався якось вибратись із будинку, але не зміг. Тіло частково обгоріло, більше всього постраждали ноги. Ми доволі швидко загасили вогонь, але він встиг знищити перекриття, покрівлю, пошкодити стіни, у кімнаті згоріло все, що було всередині – речі та меблі.

Попередній висновок фахівців: ймовірною причиною займання стала необережність під час куріння. Остаточні обставини встановлюються.

“Вже кілька років підряд Василь взагалі не опалював свою хату”

Сусіди розповіли журналістці “Суботи”, що пан Василь жив у будинку один. Останні пару місяців він майже не ходив через хворобу ніг. Міг тільки лежати чи сидіти на ліжку. За ним доглядала його прийомна донька – 49-річна пані Оксана, яка живе по сусідству.  Двічі на день приносила їсти, а ще прибирала, прала його одежу та сама переодягала його. Люди кажуть, що пан Василь був досить ледачий та байдужий до себе та оточуючих. Після смерті дружини він дуже швидко опустився, почав зловживати спиртним, зовсім перестав слідкувати за собою і мав вигляд бомжа.

– Я знаю Василя з дитинства, – розповідає сусідка пані Валентина. – Він був хорошим хлопцем, служив в армії, потім одружився з жінкою, яка мала свою доньку Оксану, а згодом у них народився син. Василь часто говорив, як сильно любить свою дружину. Але ще з молодості він був трохи ледачий. Поки була жива дружина, все було добре, він працював механізатором, забезпечував сім’ю, а після смерті дружини дуже швидко опустився. Не готував собі їжу, нічого не робив у хаті і навіть останні кілька років не опалював її взимку. Як він вижив у страшні морози – невідомо. Він отримував пенсію, а ще гроші від оренди своїх паїв, купляв собі горілку, ковбасу та консерви, і так жив. А кілька місяців тому Василь вже не міг сам пересуватись через хворобу ніг, і турботу про нього взяла на себе його прийомна донька Оксана. Думаю, що їй треба за це поставити пам’ятник, бо вона сама пережила чимало горя і мала купу своїх турбот, але знаходила час і сили для Василя. У той же час рідний син взагалі відмовився від батька і нічим не допомагав.

“Я намагалась врятувати тата, але не змогла”

Саме пані Оксана першою побачила пожежу та почала бити на сполох. Ось що вона розповіла про пережите.

– Зранку 10 травня я принесла татові їсти. Він захотів покурити і попросив принести  сигарети, які я спеціально купляла для нього. Я принесла йому одну сигарету, почекала, доки він її докурив, загасив, і пішла додому. Через деякий час вийшла на вулицю і відчула якийсь неприємний запах, наче горілого. Пішла знову до будинку тата. Диму не було видно, але запах відчувався сильніше. Я зайшла, відкрила двері до кімнати, і в обличчя пахнуло чорним димом та кіптявою. Я одразу подзвонила сусідам, вони прибігли, вибили вікна, почали набирати воду у відра та гасити пожежу, одразу викликали пожежних. Я сподівалась, що якось зможу витягти тата із хати, але не змогла – чорний дим виїдав очі і не давав дихати… Інші сусіди теж намагались проникнути у кімнату та врятувати його, обмотувались мокрими ганчірками, але це не допомогло… Врятувати тата було фізично неможливо. Просто не знаю, як і що він міг підпалити, поки мене не було.

Мешканці вулиці, де жив Василь, досі приголомшені трагедією. Вони зібрали гроші на поховання чоловіка, хто скільки міг, і гідно провели пана Василя в останню путь.

Джерело: Народний тижневик “Субота”

Автор: Сніжана Смирнова