Сто років тому, восени 1926-го, сотні студентів і киян заповнили майдан, тротуари Володимирської та парк Шевченка, аби хоча б здалеку побачити Михайла Грушевського. Тоді йому виповнилося 60. Сьогодні, 29 вересня 2026 року, минає вже 160 років від дня народження людини, яка десятиліттями писала історію України, а у 1917 році сама опинилася в самому центрі її творення.
Саме цим майже забутим тріумфом 1926 року починається виставка «Ювілейна Грушевськіана», яку 29 вересня відкрили в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського у Києві. Серед її центральних експонатів — лавровий вінок, подарований ученому Науковим товариством імені Шевченка на ювілей майже століття тому.
Михайло Грушевський народився 29 вересня 1866 року в Холмі, нині це територія Польщі. Після навчання в Київському університеті він зробив наукову кар’єру у Львові: 1894 року очолив університетську кафедру, а згодом став однією з ключових постатей Наукового товариства імені Шевченка.
Масштаб його роботи важко вмістити в одну біографічну довідку. Науковий доробок Грушевського налічує понад 2000 праць. Головну з них — багатотомну «Історію України-Руси» — він створював десятиліттями.
Історик, якого політика наздогнала сама
Ще до революційних подій Грушевському довелося відчути на собі силу імперської держави. Після початку Першої світової війни його заарештували в Києві за звинуваченнями в австрофільстві. Після кількох місяців у Лук’янівській в’язниці історика вислали до Симбірська, згодом дозволили переїхати до Казані, а потім — до Москви.
Лише після Лютневої революції 1917 року він повернувся до Києва. Того ж року Грушевський очолив Українську Центральну Раду. За час її роботи український політичний рух пройшов шлях від вимог автономії до проголошення незалежності Української Народної Республіки.
У Грушевського дивним чином постійно перепліталися книжки й велика політика. У січні 1918 року під час більшовицького наступу на Київ обстрілом було знищено будинок Грушевських на Паньківській. Разом із ним загинули рукописи, бібліотека та родинні колекції.
Після поразки Української революції Грушевський опинився в еміграції. Він жив у Празі, Відні, Женеві та інших європейських містах, продовжуючи наукову роботу. У Відні заснував Український соціологічний інститут.
У березні 1924 року історик повернувся до Києва. Перед поверненням радянська влада видала йому охоронного листа, який мав гарантувати відсутність переслідувань за попередню політичну діяльність. Грушевський знову взявся за академічну роботу, очолив історичні установи та видавничі проєкти.
Але ця відносна свобода тривала недовго. Наприкінці 1920-х створені ним наукові структури почали ліквідовувати, а самого вченого — переслідувати. У березні 1931 року його заарештували за звинуваченням у керівництві так званим «Українським національним центром». Український інститут національної пам’яті, посилаючись на архівні матеріали, називає цю справу сфабрикованою.
Навіть оперативна справа на Грушевського мала окрему кодову назву — «Старець». Після арешту його не ув’язнили на тривалий строк, але він залишився в Москві під постійним наглядом радянських спецслужб.
У листопаді 1934 року Михайло Грушевський помер у Кисловодську, куди приїхав на лікування. Його наукові праці в СРСР десятиліттями фактично були вилучені з широкого інтелектуального обігу.
Цікаво, що на Суботі Онлайн ми вже розповідали про іншого мислителя доби українських визвольних змагань — В’ячеслава Липинського, який пропонував власну модель української держави.
А нинішня «Ювілейна Грушевськіана» повертає до іншої миті його життя — ще до остаточного згортання української науки. У 1926 році, коли Грушевському було 60, люди буквально виходили на вулиці Києва, щоб його побачити. Через п’ять років за ним уже стежили чекісти.
Виставка в музеї на Паньківській, 9 триватиме до 29 жовтня.
Хочете читати більше пояснювальних матеріалів про світ, людей, віру, науку та суспільство?
Підписуйтеся на Telegram-канал Субота Онлайн або стежте за нами у Facebook. Обираємо теми, які справді змушують замислитися.
