Суботній ексклюзивСуботня інформація

Пішов у солдати замість двох братів — родинна легенда про Омелька з Радомишля на Житомирщині

Радомишль початку XX століття
Радомишль початку XX століття
ПІДПИШІТЬСЯ НА НАС В GOOGLE
ДОДАТИ ЗАРАЗ

Радомишльський край оповитий легендами про минувшину. Як дивно вони іноді переплітаються зі знайомими місцями рідного краю. Родинну історію розповіла Тетяна Агафанчук-Михальська, миловидна й добра жінка, яка все життя пропрацювала і працює донині в міській лікарні.

Із вуст в уста не одне покоління родини передавало незвичайну легенду про далекого пращура, якого звали незвичним на сьогодні ім’ям Омелян. Рідня і сусіди звали його просто Омельком. Високий, майже двометрового зросту, кремезний, надзвичайної фізичної сили і природної вроди.

Реклама

Коли настав час рекрутського набору, двох братів хотіли рекрутувати в солдати. А служити тоді треба було ні багато ні мало — 25 років!

Омелько на той час був одружений із дочкою священника і мав дітей. Варто нагадати, що за тогочасним законом поміщики, купці, чиновники, а також члени сімей священнослужителів не підлягали рекрутському набору.

Омелько був добрим, пожалів братів, пішов до комісії військової управи і заявив, щоб подивилися на нього. І що він такий здоровий, що зможе один за двох своїх слабких братів відслужити. Склали домовленість, і пішов служити у гренадерські війська.

Довелося хороброму солдату воювати на кількох війнах, за що його нагородили двома медалями. А згодом, мабуть, за сміливість та великий зріст, потрапив охороняти Зимовий палац.

Пішов у солдати замість двох братів — родинна легенда про Омелька з Радомишля на Житомирщині
XIX століття. Радомисльські військові.
Фото з доступних джерел

У столицю імперії часто навідувалися іноземні посли. На прийом до царя запрошували солдата, і той вправно виконував якийсь прийом із рушницею, від чого навіть вікна дрижали у палаці.

Реклама

Задоволені такою виставою гості клали солдату на бороду золоті монети, коли Омелян стояв струнко в усій виправці. І щоразу дивувалися, що його борода утримувала таку кількість монет.

Просто солдат проявляв радомисльську дотепність: перед виставою намазував знизу бороду медом, який швидко висихав і робив її твердою, а за потреби — легко змивався теплою водою.

Після 25 років солдатчини, накопичивши таким чином чималий капітал, повернувся в Радомисль, побудував великий будинок і разом із дружиною та дорослими дітьми почав справно господарювати.

Брати, сповнені чорної заздрості, однієї ночі підпалили будівлю. Як тут не пригадати слова давнього мудреця: «Пам’ятай: якщо ти зробив людям щось добре, можеш не сумніватися, що ці люди зроблять усе від них залежне, щоб ти не повторив це добро для інших!»

Якось у місті було оголошено військовий збір. Омелько одягнув форму і разом з іншими відставними солдатами прибув до колишнього митрополичого замку (донедавна — школа №5. — Авт.), де розташовувався Алексопольський піхотний полк.

Реклама

На плац вийшов полковник і прочитав наказ, що відставні солдати разом із солдатами полку мають перебувати на Рудні, неподалік урочища Княжине, у почесній варті — з Києва до Житомира має проїжджати государ імператор разом зі свитою.

Прибули до місця збору, солдати з обох боків дороги на певній відстані вишикувалися в почесній варті. Але пішов сніг, шалений вітер раптово підняв завірюху, і солдати швидко померзли.

Полковник вирішив, що навряд чи государ у таку погоду поїде, і дав наказ солдатам повернутися в казарми. Але Омелько умовив відставних вояків залишитися, переконавши їх, що знає впертий характер царя і що той неодмінно буде їхати. Нарубали вони дерев та гілок, розвели великі багаття і так грілися кілька годин.

Завірюха вщухла, приїхав верхи на коні вістовий і повідомив, що карета государя разом з обозом застрягла у сніговому полоні неподалік села Березці. Солдати визволили царську карету і несли разом із царем кілька верст.

Імператор вийшов із карети, побачив солдатів у формі різних родів військ і дуже здивувався, запитав, хто у них командир. Омелько підійшов, чітко відрапортував і дуже емоційно пояснив ситуацію.

Реклама

Цар упізнав свого незвичайного підданого, подякував йому і всім солдатам, покликав писаря і наказав видати всім по два карбованці сріблом: один — за надану царю послугу, а другий — щоб так само допомогли й іншим каретам обозу.

Потім зачитав писарю і, скріпивши круглою печаткою, видав два накази. За першим — полковник Радомисльського Алексопольського полку відправляється у відставку без надання пенсії, що на той час було великим соромом.

Іншим наказом, за вірну службу царю і вітчизні, присвоїв Омельку військовий чин і призначив його командиром полку.

З історичних джерел відомо, що государ імператор Микола І зі своєю свитою у січні 1831 року дійсно направлявся з Києва до Варшави через Радомисль, Житомир.

Від редакції. Пошукам старовини Олександр Пирогов присвятив багато років. Про свою роботу та старі фотографії міста він розповідав в архівній розмові 2000 року.

Таємниці будинку Горенштейна у Радомишлі: золоті монети під підлогою та привиди в димоході
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Таємниці будинку Горенштейна у Радомишлі: золоті монети під підлогою та привиди в димоході
Інша історія Олександра Пирогова про старий Радомишль, золоті монети, незвичайний будинок та його таємниці
Хочете більше історій Радомишля та Житомирщини?
Підписуйтеся на Суботу Онлайн у Telegram або Facebook.

Джерело: Субота Онлайн

Автор: Олександр Пирогов, м. Радомишль

Реклама

Схожі матеріали

Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Реклама

Популярні новини

Реклама