Відгомін від події, яка сталася минулої суботи, 13 листопада 2021 року, у Коростишеві, котиться, шириться і не вщухає досі. Відкриття пам’ятника Олександрі Соколовській ( отаманші Марусі) і розташованої стели з інформацією про її рідних братів, отаманів Соколовських, привернуло увагу десятків тисяч людей. За висловом присутнього на церемонії відкриття монумента на центральній алеї парку у Коростишеві київського історика Олександра Алфьорова, подібні монументи, виконані на рівні справжнього мистецького шедевру, є маркерами української ідентичності. Під час урочистостей 13 листопада з нагоди відкриття памятника у Коростишеві, слово мали чимало знаних в Україні людей. Василь Шкляр, Володимир Гонський, Єлизавета Заплетнюк –Соколовська (внучка отамана Василя Соколовського), Тарас Компаніченко привітали Україну зі знаковою подією.
А ось автор монументу, коростишівський скульптор Віталій Миколайович Рожик, слово для виступу не мав.
Сталося так, що останні приготування та встановлення пам ‘ятника і стели із інформацією про родину Соколовських, завершились ледь не за півгодини до початку урочистостей. І, звісно ж, головним диригентом усіх підготовчих робіт був сам автор монументу – Віталій Рожик. На початку церемонії відкриття пам’ятника скульптор змушений був залишити зібрання, аби елементарно підчепуритися, бо ж відомо, встановлення монументу – робота доволі клопітка і працювати доводиться і з лопатою, і з розчином та «свіжим» бетоном. А коли Віталій Рожик вже зібрався було повернутися до парку, урочистості з нагоди відкриття вже завершилися, а учасники знакового заходу ледь не у повному складі на десятках автівок відбули до родинного села Соколовських – до Горбулева. Тому поспілкуватися із Віталієм Рожиком нам вдалося вже опісля 13 листопада, коли ледь не вся Україна вже заговорила про пам’ятник отаманші Марусі у Коростишеві.
- Сьогодні багато людей, хто 13 листопада вперше побачив підсумок вашої роботи на центральній алеї коростишівського парку, кажуть, що монумент вийшов вдалим, оригінальним, дуже образним… Як довго довелось працювати над памятником отаманші Марусі?
- Обставини склалися так,що роман Василя Шкляра я прочитав одразу ж після його презентації, – говорить Віталій Рожик. – Так , як і більшість земляків нині легендарної Олександри Соколовської, я також був у захваті від прочитаного. Адже автор «Марусі» так гарно описав наші краї, наші пейзажі і головне – задіяв до своєї розповіді широке тло персонажів. Звісно ж, ідея створити монумент на честь родини Соколовських , існувала у колі тих, хто достеменно знав історичні реалії столітньої давності. Але після виходу роману Василя Шкляра постать Марусі і постаті її братів та батька стали легендою, яка достойна уваги не лише наших сучасників, але й наших нащадків. Тому ще три роки тому Володимир Гонський, з яким я знайомий вже давно, запропонував ідею монументального твору на честь і в знак пам’яті героїчної родини патріотів із Горбулева. Пропозиція для скульптора – річ знакова, але отак і відразу за роботу не візьмешся. Але до Гонського долучився Василь Шкляр, а це вже спонукало до конкретної роботи. Хоча, знаєте, якщо бути відвертим, я ж чудово розумію, у якому стані перебуває суспільство у момент тієї чи іншої влади. Адже скульптор одразу ж цікавиться, де саме, у якому місці майбутній пам’ятник передбачено встановити. Стосовно пам’ятника Марусі, у мене певний час не було впевненості, що йому дадуть «зелене світло», як і годиться для такої героїні – на центральній алеї парку у Коростишеві.
- Наскільки постать Олександри Соколовської (Марусі) для вас, як скульптора, була і є привабливою?
- Скажу відверто – після прочитання роману Василя Шкляра уявити Марусю було нескладно: красуня – дівчина хвацько гарцює у супроводі трьохсот повстанців – кавалеристів. Без коня Маруся неможлива. Це зрозуміло кожному, хто читав Шкляра. Але не менш значущим елементом пам’ятника традиційно вважаються риси обличчя героя (у нас – героїні). Тому більше часу і варіативного пошуку довелося витратити на риси обличчя отаманші Марусі.
- Стосовно затрат, матеріалів, підбору каменя відповідного кольору, як все складалося?
- Знаєте, реально уся підготовка пам ‘ятника від виготовлення до встановлення зайнялане більше 70- ти днів. Василь Шкляр якось висловився чи то всерйоз, чи то напівжартома, але зауважив, що із пам’ятником Марусі зволікати не варто: час нині такий, що сьогодні живемо, а завтра…Тим паче, що з’являлася впевненість, що пам’ятник має бути справді знаковим і величним. Під стать тим устремлінням, якими жили брати Соколовські і їх найменша сестриця. Сьогодні я чую, як хтось із киян назвав встановлений у Коростишеві монумент маркером українства. Навіть, якщо дещиця істини є у цих словах, мені, як автору монументу приємно. Зі свого боку я доклав усіх зусиль, аби належним чином увіковічнити справді легендарну пам’ять про наших славних земляків. Цей монумент став і моїм подарунком справі зміцнення історичної пам’яті нашої нації. Камінця триметрової висоти для монумента ми знайшли доволі швидко, далі працювали із бажанням, а іноді інтуїція, професійний досвід також зробили свою справу. Тому за винятком кількох суто дріб’язкових моментів, у нас все вийшло. Я радий за свою роботу. Але, повірте, ще більше радий за невмирущу пам’ять про отаманшу Марусю. І якраз у цьому стосунку щиро радію за українців. За їх незламний дух, за лицарство і героїзм, яке виплекане у родинах поліських сільських трударів, у сім’ях хліборобів, що у лиху годину виявлялися здатними і на ратні подвиги.
