33 роки тому, у грудні 1988 року в Києві відбулися перші лікувальні телевізійні трансляції лікаря Анатолія Кашпіровського. Це були експериментальні програми, метою яких було лікування дитячого енурезу. Вже незабаром, між початком січня та початком лютого 1989 року, українське телебачення вперше у світі проведе лікувальні сеанси телевізійної медицини. Як телебачення, яке називали провінційним у 1986 році, вже у 1988-му стало майданчиком передових і доволі суперечливих експериментів?
Лікар Кашпіровський, який до певного часу був відомий лише в межах Вінниці, 1988 року став суперзіркою в радянській Україні. У 1987 році тренер збірної СРСР з важкої атлетики запросив його стати лікарем-психологом для радянських спортсменів. Тут Кашпіровський познайомився з легендою українського спорту Анатолієм Писаренком, триразовим чемпіоном світу та рекордсменом – у 1984 році він штовхнув 265 кг лежачи! Кашпіровський на той час мріяв про доступ до телебачення, за допомогою якого планував лікувати людей. Власне, Писаренко й познайомив Кашпіровського з Валентином Щербачовим, ще однією легендою, найвідомішим українським спортивним телекоментатором та журналістом.
Анатолій Писаренко
Писаренко запропонував Щербачову відвідати шоу-виступи Кашпіровського, які він давав час від часу у клубі «Харчовик» на Подолі. Це були нечасті і не масові перформанси, в яких Анатолій Михайлович, як його зазвичай називатимуть радянські журналісти, робив розмаїті фокуси – гіпнотизував людей, вводив у транс, а учасники могли тримати склянки з киплячою водою, протикали руки голками або влаштовували інші трюки. Це був 1988 рік, повним ходом йшла перебудова, а менеджери республіканського телебачення закликали журналістів відображати навколишню реальність в усій повноті, не боятися нової людини на екрані. Щербачов запропонував Кашпіровському зробити сюжет про його шоу, і цю передачу пустили в нічних новинах, що зробило терапевта відомим, а журналіста забомбардували листами. Усе виглядало на те, що радянська аудиторія була спрагла сенсацій чи інших несподіванок. Кашпіровський же почав періодично дзвонити і пропонувати Щербачову зробити ще щось подібне, але для таких телевізійних шоу не було можливостей на УТ. Спортивна редакція не займалася лікуванням, та й самому Щербачову це не було надто цікаво. Його життя було пов’язане з футболом і хокеєм, і він не дуже уявляв себе продюсером гіпнотизера.
Віталій Кличко і Валентин Щербачов
Проте незабаром станеться подія, яка змінить багато чого, зокрема й українське телебачення. Щербачов поїхав у Москву коментувати гру київського «Динамо», бо ще з давніших часів Валерій Лобановський вимагав, щоб гру української команди в радянському чемпіонаті коментував український журналіст. Тут же його запросили на вечірку на одну з підмосковних дач, де були відомі радянські журналісти та продюсер знаменитої молодіжної програми «Взгляд». Розмова пішла про важливу місію радянського екрану в переформатуванні радянського проєкту, москвичі почали розповідати про високу якість та естетичну цінність радянського телебачення, яке формує нових людей та просуває «гласность». А Валентин Щербачов не втримався й посперечався з московськими продюсерами, що це не зовсім правда, і щоб довести це, він брався за місію «зробити з мавпи телезірку» усього за тиждень. Звичайно, не йшлося про мавпу, а про людину, і на дачі вдалося домовитися провести телеміст між Москвою та Києвом, який покаже сюжет, що стане, як тепер кажуть, вірусним.
Телеміст Київ–Москва, учасник у московській студії тримає склянку з окропом і не відчуває болю, будучи в трансі під впливом телепогляду Кашпіровського з Києва
Тож у березні 1988 року відбувся знаменитий телеміст, у якому глядачі побачили знайомі трюки: кипляча вода у склянці, протикання голками рук, падання тіл у трансі. Але була важлива відмінність – Кашпіровський сидів у Києві, а тіла падали в Москві. Це був шок, а оскільки програма «Взгляд» мала велику аудиторію, то наступного дня листами завалило і Держкомтелерадіо в Києві, і молодіжну редакцію Центрального телебачення. Щербачов виграв свій ящик шампанського і міг бути щасливим, але він уже став заручником слави вінницького терапевта. Продюсер програми «Взгляд» Вадим Белозьоров мав підступний план – він був переконаний в існуванні снігової людини і спіймати цього таємничого монстра хотів за допомогою гіпнозу Кашпіровського. Анатолій Михайлович був людиною серйозною, тож пропозицію ловити радянського «єті» відхилив, проте запропонував не менш авантюрну штуку – провести справжню операцію, але без наркозу. Звичайно, від такої пропозиції важко було відмовитися – це обіцяло сенсацію, шоу – усе, що треба телевізору.
Телеоперація в Києві, 1988 р.
Так у березні 1988 року вперше у світі була проведена операція, в якій замість анестезії використали телевізор. Любов Грабовську Кашпіровський знав давно і вмів вводити її у стан трансу, а за онкологічну лікарню (Український науково-дослідний інститут онкології та радіології) він домовився зі своїм давнім другом Миколою Бондарем, видатним українським лікарем. Грабовська мала протипоказання до анестезії і тому погодилася на експеримент, хоча наполягала на тому, щоб Кашпіровський перебував поруч у палаті. Проте її вдалося переконати і процес дистанційного навіювання запустили в дію. Грабовській мали вирізати пухлину і відправити на аналіз, під час операції треба було і з нею говорити, і водночас розважати публіку, це ж телебачення! Відповідальним за трансляцію з українського боку був Щербачов, він же й мав тримати в напрузі аудиторію.
Звичайно, усе це виглядало, м’яко кажучи, підозріло, а хірурга-онколога Валентина Корольова колеги почали звинувачувати в недоречних експериментах. Інший лікар, Микола Бондар, який і влаштував операцію, згодом розповідатиме журналістам, що мав приховану капсулу анестезії і був готовий діяти, якби не спрацювало навіювання. Але всім пощастило, що гіпноз (хоч він і проти цього слова) Кашпіровського спрацював, а Любов Грабовська залишилася живою – якби сталося лихо, то вся ця історія мала б інше завершення. Наступного дня, а це було 1 квітня, колективне радянське тіло було розбурхане телевізійним лікуванням в Україні, а вінницький лікар став мегапопулярним в усьому СРСР.
Вже у квітні 1988 року лікаря-експериментатора та його продюсера запросили у ЦК компартії України на тривалі розмови. І хоча професійна експертна спільнота в Україні переважно була проти такої медицини, було вирішено дати зелене світло телемедицині, а Кашпіровському доручили керувати республіканським центром психотерапії в Києві. Він зробив приголомшливу кар’єру від малознаного лікаря до суперзірки усього за місяць, але йому цього було мало. Кашпіровський вимагав проведення регулярних програм на українському телебаченні, тож перші експерименти провели у грудні 1988-го. Після експериментальних передач журналіст Щербачов отримав 573 листи, причому ціла редакція музичних програм, яка мала гарну аудиторію, отримала не набагато більше – 619 листів.
Тож вирішено було продовжити сеанси телемедицини. Уже в січні-лютому 1989 року відбувся перший цикл п’яти «Лікувальних сеансів лікаря Кашпіровського» на українському телебаченні. Ці сеанси мали практичне значення, їхньою метою було лікування дитячого енурезу. У студії в Києві облаштували спеціальний простір, де на стільцях сиділи діти, а поруч були батьки. Усім іншим глядачам за межами студії телевізійники провели інструкцію, рекомендуючи прибрати зовсім малих дітей від екрану і дорослим треба було слідкувати за ходом сеансів телемедицини.
Сам Кашпіровський радив вважати руки батьків, які мали закривати очі дітей, продовженням його руки, яка нібито виходила з телеекрану і проникала у приватне помешкання українців. Після перших сеансів, один з глядачів написав на адресу Держкомтелерадіо листа, де вказував, «ще недавно таке просто неможливо було уявити, телевізор, який тихо стояв собі у квартирі, раптом ожив і подивився на нас. І глянув таким чином, що зруйнував усі стереотипи про українське телебачення, що накопичилися останніми десятиліттями». Після першої передачі українське телебачення отримало майже 2 тис. листів від глядачів, а після п’ятої – їх уже було понад 15 тис. Телевізійники вказували, що більшість листів інформували про покращення стану, а то й про повне одужання малолітніх пацієнтів. Сам Кашпіровський в різних інтерв’ю говорив, що вилікував більш ніж 70% хворих на енурез дітей, отримавши 60 тис. листів з подяками. Як він це рахував, ми не знаємо, але відомо, що негативна реакція теж почала наростати. Вчені та лікарі інформували владу про негативні наслідки медицини, в окремих випадках свідчили про збільшення звернень до швидкої допомоги. Це був період, коли однозначно заборонити таке телелікування не наважувалися, бо фактів негативного впливу було недостатньо, а таємничого «телепсихотерапевта» офіційно підтримувала українська влада. На додаток, Кашпіровський розумів, що слово «гіпноз» не можна використовувати, бо так можна потрапити під заборону, тому він використовував формулювання «психологічна анестезія». Він також говорив про філософську концепцію психологічного впливу на соматичні захворювання і просував власну програму матриці норми, у якій нібито можна пробудити приховані ресурси організму й вилікувати кожного індивідуума.
Анатолій Кашпіровський та Валентин Щербачов, трансляції з Києва в січні 1989 р.
Після українських передач радянське Центральне телебачення повторило лікувальні сеанси, які перетворили Кашпіровського на ікону і мільйонера. Але доволі швидко будь-які форми телемедицини були заборонені, тож розмаїтим послідовникам вінницького лікаря довелося обмежитися традиційними зонами впливу – стадіонами та будинками культури. У народній пам’яті українців Кашпіровський залишив суперечливі спогади – він фігурує у спогадах то як шарлатан, то як чарівник і цінний лікар. Та це й не так важливо. Сам феномен українських лікувальних телетрансляцій є цінним свідченням дивної доби, якою була перебудова, що таки призвела до падіння СРСР. Також гуманітарії й філософи ще мають написати свої книги про те, як людина й телевізор зливаються в цей період у певну гібридну істоту, як люди вірили і вірять телеекрану, як приватне й суспільне зустрілися наприкінці 1980-х у радянському телевізорі. Та й чим і ким є знання, експерти і шарлатани?
Тож ті, хто любить символічні дати, можуть незабаром відзначити 33 роки з моменту проведення перших у світі телевізійних лікувальних сеансів – вони відбулися на телебаченні, яке Володимир Яворівський називав «хуторянським». А через якийсь час те саме українське телебачення створить нам усім президента. Чи не чудеса відбуваються на хуторах?
