20 жовтня 1930 року в Москві замовк останній подих українського генерала, отамана і революціонера — Юрія Тютюнника.
Він пройшов усе: окопи Першої світової, буремні роки Центральної Ради, партизанські рейди і дві зими боротьби за незалежну Україну.
У юності — звичайний солдат, а вже 1917-го засновує Український військовий клуб імені гетьмана Петра Дорошенка, формує 1-й Сімферопольський український полк.
Він не просто служив — будував армію нової держави, вірячи, що вона стане вільною.
Коли на Київ рушили більшовицькі загони, Тютюнник очолив 20-тисячне Вільне козацтво на Звенигородщині. Розбив кілька червоних частин і ледь не взяв у полон самого Муравйова.
А коли здавалося, що доля підписала йому вирок — під час гетьманщини, коли був засуджений до розстрілу, — він підняв повстання у Лук’янівській в’язниці й знову вирвався на волю.
Коростень — місто, де ожила надія
Осінь 1921 року. У темряві ночей, серед дощів і снігу, з Польщі вирушає Волинська повстанська група під командуванням Юрія Тютюнника.
Її мета — пробити шлях через Житомирщину, запалити повстання в тилу більшовиків і підняти Україну на зброю.
6–7 листопада повстанці увійшли в Коростень. Вони здобули місто, взяли склади, радіостанцію, відновили українську владу — хай навіть на кілька днів.
Коростень тоді став символом короткої, але яскравої перемоги — спалахом надії, що Україна ще може вистояти.
Та сили були нерівні. Радянські війська контратакували, і повстанці відійшли.
Другий зимовий похід завершився трагедією, але ім’я Тютюнника назавжди залишилося серед тих, хто не скорився.
Арешт, зрада і розстріл
Після поразки він ще намагався відновити підпілля, готував нові повстання, відправляв агентів у радянську Україну.
У 1923-му його схопили чекісти.
Спершу використовували для радянської пропаганди, знімали у фільмах, намагаючись зробити «прикладом каяття».
А потім — коли став непотрібним — розстріляли 20 жовтня 1930 року в Москві.
Людина, яку боялася Москва
Юрій Тютюнник був не просто військовиком. Він був уособленням віри, яку не змогли зламати тюрми, допроси і страх.
Навіть у радянських архівах його ім’я роками залишалося під грифом «таємно» — настільки сильно Москва боялася духу петлюрівців.
Сьогодні його ім’я повертається додому.
У Житомирі є вулиця Юрія Тютюнника, а в шкільних підручниках — розділи про Другий зимовий похід і бій за Коростень.
