Марина та Катерина — переселенки із Донеччини.
До Житомира жінки з родинами переїхали із Бахмута відразу після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. За словами Марини, спочатку їм було складно долати стан тривожності й невизначеності, але згодом адаптувалися до нових умов.
Переселенка із Бахмута Марина розповіла, що із рідного міста вони виїхали у квітні 2022 року, коли російські війська майже впритул наблизилися до його меж і майже щодня було чутно постріли.
“Я дуже рада, що ми тоді не затягнули з переїздом. Як тільки у нас стало дуже неспокійно, і навіть вже почало часто прилітати, ми, недовго вагаючись, зібрали двох дітей, речі у двох валізах, сіли в машину і поїхали. Не чекали, поки розпочнеться офіційна евакуація. Бо для дітей то був великий стрес”, — пригадала історію того часу Марина.
З слів жінки, у Житомирі вона, її чоловік, донька Єлизавета та син Олексій спершу проживали у знайомих. Згодом винайняли власне житло. Поволі, каже, діти почали адаптуватися до нових умов.
“Молодша донька якось відразу почала звикати, як тільки ми приїхали. Через місяць вона ходила до дитячого садка, який був розташований біля квартири, де ми тоді жили. Ми бачили, як там спокійно гуляють діти. Тоді Лізі було 5 років, до школи залишався рік. Я відразу знайшла собі нову цікаву роботу. Тобто ми адаптувалися і зараз живемо. Точніше — продовжуємо жити у новому місті. Підтримуємо себе”, — сказала Марина.
Переселенка із Бахмута також розповіла, що значну підтримку в адаптації до нового життя їм допомогло відвідування житомирського центру психологічної підтримки для переселенців БФ “Фундація волонтери без кордонів”. У цей простір вона почала приходити відразу після переїзду. Каже, тут познайомилася із іншими родинами, які так само, як і вона, переїхали із прифронтових міст України. З-поміж них — Катерина.
Катерина сказала Суспільному, що в Житомирі вона із родиною проживає із серпня 2022 року. З її слів, спочатку вони не думали, що затримаються тут надовго.
“Ми, напевно, спочатку не розуміли, що ми тут надовго. Ми не розуміли, наскільки ми тут будемо залишатися, де ми спочатку житимемо. Основною проблемою для нас, дорослих, було знайти роботу. Адже потрібно було за щось жити. А дітям потрібно була адаптація та соціалізація. Всі їхні друзі, однокласники залишилися вдома, а нових у них не було. Для нас було дуже важливо — знайти дітям нове середовище для спілкування”, — сказала Катерина.
З інформації жінки, найбільше у центрі психологічної підтримки її дітям подобається відвідування кімнати із сенсорною підлогою. Каже, її старший син Марк завдяки іграм у цій кімнаті став більш відкритим.
“Коли ти приїжджаєш у нове місто чи навіть у новий мікрорайон, то відразу постає питання: з ким і де мають знайомитися діти. Ми ж не будемо ходити просто так майданчиком і знайомити їх один із одним. Якщо дитині ще 5 років, то це простіше відбувається. А якщо це підлітки, то це складніше. Дітям потрібно допомогти. От в чому дуже гарний ефект цієї сенсорної кімнати. Вони сюди приходять, вітаються, щось розповідають про себе — і так стають представниками однієї команди. А відтак далі вони один одному допомагають. І це все під наглядом психологів”, — розповіла Катерина.
Засновниця благодійного фонду “Фундація волонтерів без кордонів” Олена Гончаренко сказала, що центр для підтримки переселенців у Житомирі створили передусім для того, аби люди, які опинилася у нестандартній життєвій ситуації, як-от: переїхали з одного міста в інше абощо, могли спілкуватися, а відтак повертати собі стан спокою та впевненість.
“Для дітей із родин переселенців у нас є чимало опцій, завдяки яким ми можемо їм допомогти відновити психоемоційне здоров’я після пережитого, допомогти повірити в себе, вселити впевненість у власних силах та думках. А для тих, які через певні причини не розмовляють, у нас є також достатньо інструментів, щоб вони почали говорити. Водночас ми працюємо і з дорослими. Люди приходять сюди і часто навіть не хочуть звідси виходити. Тут вони спілкуються між собою, розслабляються, відвідують сеанси психологів. У нас є різні 3D-об’єкти, які ми активно застосовуємо”, — розповіла Олена Гончаренко.
