Від початку повномасштабного вторгнення в Житомирі знайшли тимчасову домівку багато сімей. Однією із таких стала родина Вікторії Місюри з Херсона. Вона має чоловіка, двох діток та кошеня.
Ми дізнався про виїзд з рідного міста, життя в Житомирі та улюблену справу Вікторії.
Родина Місюр до повномасштабного вторгнення проживала в Херсоні. Вони дуже люблять своє місто і хочуть повернутися додому. Чоловік Вікторії військовий, а її улюбленою справою є випікання тортів та тістечок.
Прикрашання тортів під звуки вибухів ракет
Своє захоплення Вікторія знайшла випадково: на перший день народження сина вона вирішила спекти тортик, їй сподобалось. Згодом стала випікати торти для знайомих в якості подарунку. Гарні та смачні подарунки так вражали друзів, що вони порадили Вікторії почати власну справу – випікати торти на замовлення.
“Мені це подобається. Вже шість років я цим займаюсь”, – ділиться Віка.
На початку повномасштабного вторгнення Вікторія припинила займатися улюбленою справою, оскільки, як і всі інші тоді, знаходилась у стані шоку. До того ж у Херсоні почався дефіцит товарів, тому навіть яйця для приготування коржів було майже неможливо придбати. Люди по дві години стояли в черзі за борошном, і не завжди їм вдавалось його придбати.
“Проте, десь через місяць люди почали запитувати, чи готую я тортики. В дитини День народження, треба щось зробити. Воно якось, з одного боку, і не зрозуміло як робити, але з іншого, хоча б тортиком хочеться порадувати дитину”, – розповідає Вікторія.
Під кінець весни одна з кавʼярень Херсона почала робити замовлення солодощів у Вікторії. За словами дівчини, якби тяжко не було, але життя продовжувалось.
“Правду кажучи, спочатку було якось страшно ці торти робити. Починаєш робити – за вікном починаються вибухи, ти переходиш до коридору…Тільки починала оформлення торта, постійно починало бахкати”, – ділиться Віка.
Виїзд з окупованого Херсона
Дівчина розказує, вона з родиною до останнього вірила, що скоро Херсон буде звільнено і все буде добре. Проте, всі чудово розуміли, що після звільнення міста, росіяни не зможуть змиритися зі своєю поразкою і почнуть нещадно обстрілювати місто.
“Багато разів збиралися їхати, але це дуже важко морально. В мене чоловік був в АТО. Таких шукали і викрадали, то було страшно навіть їхати. Раз зібрались, я злякалася – лишилися. Чоловік сказав, як я вирішу, так і буде: якщо їдемо, то їдемо а ні – робимо генеральне прибирання та готуємось до Пасхи”, – розповідає Вікторія.
З кожним днем, за словами Вікторії, в місті було все страшніше залишатись. Одним із найважчих моментів для родини став прихід росіян до їх багатоквартирного будинку. Вони вибивали двері до помешкань і шукали когось. Після декількох таких випадків родина все ж зібрала влітку речі та покинула рідну домівку.
Спочатку вони вирушили до батьків чоловіка Вікторії, які проживали тоді біля Асканії Нової. Їм пощастило майже безперешкодно проїхати всі блокпости, попри те, що території були окуповані й кожен блокпост був російським. Відʼїжджаючи від батьків, родина не знала, чи побачиться вона ще з ними колись. На щастя, у вересні, вони також вдало виїхали до іншого міста.
“Далі блокпостів 30 проїхали. На деяких перевіряли, на деяких – ні. У Василівці цілих чотири дні ми простояли з автомобілем посеред поля. Ми в черзі були десь 370-ми. Дехто ночувати йшов в село. Люди до себе приймали”, – каже Вікторія.
Вимушена подорож родини продовжилась по сірій зоні під дощем та вибухами. Далі, за словами Вікторії, було важче, тому що на інших постах росіяни більш ретельно перевіряли речі, не хотіли відпускати, одного разу навіть ледь не забрали автомобіль.
Об одинадцятій ночі родина прибула до Запоріжжя, де поселилась у місцевому садочку. Там тоді розміщували внутрішньо переселених осіб.
“Нас дуже гарно прийняли волонтери. Вночі та рано нагодували гарячою їжею. Ми так дякували їм. Вони там майже і не спали, всі були такі усміхнені і втомлені”, – розповідає Вікторія.
Життя в Житомирі: адаптуватись у чужому місті складно
Останнім пунктом призначення було обрано саме Житомир, тому що Вікторія народилась в Житомирській області. Наразі мама та сестра дівчини у Польщі, тому родина не має в місті нікого з близьких.
Перші декілька місяців сімʼя проживала в рідному селі Вікторії, проте згодом вирішила перебратись до міста.
“Треба було жити далі, роботу якусь знайти. Я сподівалась, що в мене будуть якісь замовлення, щоб хоч шось робити”, – ділиться Віка.
Вікторія каже, що у чужому місті жити дуже важко, вони досі перебувають у стані адаптації. Діти не мають своїх друзів, школи, не відвідують свої гуртки, знайти потрібні продукти чи речі важко.
“Ми вже чотири місяці тут, але ми ще не звикли і нам досі важко”, – каже Вікторія.
В Житомирі Вікторії найбільше не вистачає її оточення. Попри те, що з друзями та знайомими можна поспілкуватись онлайн, не вистачає простих зустрічей, посиденьок в кафе, живих розмов, обіймів. Друзі Вікторії наразі розкидані по всьому світу.
“В нас є група кондитерів у вайбері, з якими ми часто в Херсоні влаштовували зустрічі. Одна з нас відкрила власну кондитерську і ми там часто зустрічались, приїжджади туди на каву. Навіть під час війни ми ще зустрілись всі, посиділи. Цього не вистачає найбільше”, – ділиться Віка.
Родина дуже хоче повернутись до рідного Херсона. Діти Вікторії постійно думають та говорять про Херсон.
“Вони кажуть: “Ми ж там народились, то наше рідне. Ми хочемо туди””, – розповідає вона.
Вікторія додає, що наразі дуже важко спостерігати за подіями у рідному місті. Особливо важко їй лишатися з дітьми без чоловіка, коли він відправляється на виконання бойових завдань.
“Мені дуже самій в чужому місті важко і страшно. До того ж, в той день, коли він поїхав, якраз почався масований ракетний обстріл. Я не чула вибухи, проте я почула як ракета просвистіла. За всю війну мені, мабуть, саме тоді було найбільше страшно. Ми в Херсоні багато всього чули, проте мені так тоді не було страшно”, – каже Віка.
Звідки Вікторія черпає натхнення для створення кондитерських шедеврів
Найбільше Вікторія полюбляє прикрашати тортики. Коли вона займається цим, за словами дівчини, в неї зʼявляється внутрішня енергія. Особливо приємно їй спостерігати за реакцією дітей на її роботи. Вони з цікавістю розглядають процес та результат, просять виконати ту чи іншу композицію, а найбільше люблять ласувати маминою випічкою.
“Те, що дітям подобається, що їм цікаво, мене ще більше надихає на створення чогось цікавого і нового”, – ділиться Вікторія.
Життя продовжується. Ми повинні працювати і підтримувати армію
ЖЖ поцікавився у Вікторії, чи варто зараз починати власну справу тим, хто цього бажає, проте має сумніви.
“Зараз варто починати справу, бо ми повинні жити далі. Життя продовжується. Хлопці, які зараз на фронті нас оберігають, вони там життя своє залишають за те, щоб ми тут жили. І ми повинні жити далі, допомагати їм. А щоб ми могли їм допомагати, підтримувати, ми повинні ж чимось займатись”, – каже Вікторія.
Наразі потрібно намагатись щось робити, адже це навіть морально допомагає відволіктись та розвантажитись. Після Перемоги, за словами Вікторії, доведеться багато відбудовувати, отож не потрібно зупинятись. Варто починати справу, працювати, розвиватись, підтримувати армію, вистояти.
Поповнення в родині
Днями родина дізналась чудову новину – незабаром в них народиться ще одна дитинка. На честь такого свята Вікторія спекла спеціальний торт, щоб розважити дітей. Тортик підказав малюкам, буде в них братик чи сестричка. Розбивши його верхівку, діти побачили крихітну дівчинку в рожевій сукенці.
Щиро вітаємо прекрасну родину! Бажаємо міцного здоровʼя мамі та дівчинці. Нехай малеча народиться вже у вільній країні-переможиці в своєму рідному Херсоні.
Щоб замовити тортик, тістечко, печиво, безе чи зефір у чудової херсонки, варто звʼязатись з нею за допомогою соціальних мереж:
misiuravika – Instagram;
Vika.Misura – Tik Tok.
Джерело: Журнал Житомира
