Архітектор і пам’яткоохоронець Іван Биков під час подорожі до Малина натрапив на маловідому, але цінну історичну споруду — дерев’яну садибу Гіжицьких. За його словами, будівля є унікальним зразком дерев’яного класицизму, який майже повністю зник на території Житомирщини.
«Садиба Гіжицьких — це справжня архітектурна перлина, одна з небагатьох, які дожили до нашого часу. Подібних будинків я не зустрічав у найближчих околицях», — говорить Биков. Він підкреслює: споруда може бути найстарішою у Малині, її стан стрімко погіршується, а статусу пам’ятки вона не має досі.ʼ
«Доводиться бути і архітектором, і дослідником, і навіть детективом»
У розмові з журналістами Іван Биков пояснює, що його робота давно вийшла за межі архітектурного проєктування. Дослідження старовинних споруд, польові експедиції та відновлення пам’яток стали його фахом і покликанням.
Перші виїзди до історичних міст і селищ почалися ще зі шкільних років. Пізніше, навчаючись у КНУБА, Биков слухав лекції Віктора Чепелика — одного з провідних дослідників українського архітектурного модерну. Це вплинуло на весь його подальший шлях.
Разом з колегами він обстежив понад 40 земських шкіл у стилі УАМ, які згодом внесли до державного реєстру. Нині він керує «Українським центром збереження пам’яток історії та культури» та продовжує працювати з історичною архітектурою по всій країні.
Перше знайомство з садибою Гіжицьких
Биков уперше побачив будинок у 2019 році, вдруге — навесні 2025-го. За цей час стан споруди помітно погіршився: зруйнована частина колон, пошкоджений фронтон, будинок поступово втрачає конструктивну цілісність.
«Це унікальний об’єкт, який може зникнути будь-якої миті. І це парадокс: така будівля не має охоронного статусу й лишається поза увагою фахівців», — зазначає архітектор.
Будинок розташований поруч із давнім городищем, на мальовничому схилі над річкою — типовому місці для шляхетських маєтків. Дослідник припускає, що садибу звели в першій третині ХІХ століття, можливо — ще раніше, адже на мапі 1849 року на цьому місці вже позначено дерев’яну будівлю.
Дерев’яний класицизм — рідкісне явище
Будівля вирізняється класичною архітектурою: симетричним фасадом, чотириколонним портиком, пропорційними ризалітами, канельованими колонами. Подібні зразки збереглися лише поодиноко — один із найвідоміших, садиба «Покорщина» в Козельці.
На Житомирщині дерев’яний класицизм майже зник — відтак Малин може стати винятком, якщо вчасно зберегти цей об’єкт.
Як визначити справжній вік будинку?
За словами Бикова, визначити дату побудови допоможе аналіз деревини. В Україні є лабораторія, яка проводить такі дослідження: забирають кілька зразків, вивчають структуру волокон і встановлюють час, коли дерево було зрубано. Це недорогий, але дуже інформативний метод.
Також варто звертатися до архівів: у Київському обласному архіві можуть зберігатися документи про власників і будівництво садиби.
«Охоронний статус — це шанс на розвиток, а не обмеження»
Биков пояснює: щоб будівля отримала статус пам’ятки, потрібно провести обстеження, підготувати облікову документацію й подати її в обласний департамент культури. Це захистить об’єкт від руйнування й перебудов.
Він наголошує, що статус пам’ятки не позбавляє мешканців прав на їхні житлові приміщення — це поширений міф.
Малин потребує переосмислення своєї спадщини
Попри значний історичний потенціал, Малин не внесений до переліку історичних населених пунктів України, на відміну від Житомира, Бердичева чи Коростишева. Водночас громада має кілька будівель, які можуть стати символами міста: костел св. Анни, неоготична каплиця та садиба Гіжицьких.
За словами Бикова, збереження таких споруд формує не лише туристичну привабливість, а й зрілість громади.
Що робити з садибою Гіжицьких зараз?
Найближчі практичні кроки, які пропонує архітектор:
провести професійне обстеження й надати будівлі охоронний статус;
здійснити термінову консервацію — відновити фронтон, укріпити дах, захистити стіни від вологи;
залучити громаду, волонтерів і можливих меценатів.
«Садиба Гіжицьких — це не про минуле. Це про те, ким ми є. Зберігши цю будівлю, Малин може не лише повернути собі історію, а й знайти нову точку росту», — підсумовує Іван Биков.
