Морква посівна – дворічна трав’яниста жорстковолосиста рослина родини селерових (зонтичних). Вирощують по всій території України як овочеву і кормову рослину.
Коренеплоди моркви вживають не лише як продукт харчування, а й як цінний лікувальний засіб. Як джерело каротину сиру моркву або свіжий морквяний сік призначають хворим на гіпо- й авітаміноз А (при хворій печінці і зниженій функції щитовидної залози лікування авітамінозу А є малоефективним!), вагітним жінкам і матерям-годувальницям (підвищується секреція молока), людям, професія яких пов’язана з напругою зору, при інфаркті міокарда. Як допоміжний лікувальний засіб при кон’юнктивітах, кератитах, блефаритах, гемералопії (куряча сліпота) і стомленні сітківки. Як легкий проносний засіб морква використовується при хронічних закрепах і геморої, як сечогінний – при хворобах нирок. Наявністю значної кількості йоду (5 мкг/100 г сирої маси) пояснюється застосування моркви при зниженій функції щитовидної залози.
Морквяний сік з медом використовують у народній медицині при застуді, розладах травлення.
При загостренні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, запальних процесах тонкого й товстого відділів кишечника вживати моркву всередину протипоказано.
Зовнішньо як болезаспокійливий, протизапальний і антисептичний засіб терту моркву застосовують для гоєння ран, опіків, відморожень, золотушних і цинготних виразок і при панариції. Свіжим соком полощуть рот при стоматитах.
Насіння моркви використовують як засіб, що має сечогінні, холеретичні , солерозчинні , вітровінні та протиглисні властивості. Сушене листя моркви заварюють як чай і п’ють при геморої.
ЗАСТОСУВАННЯ
- Внутрішньо – настій плодів (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу, настояти у термосі протягом ночі) по пів склянки 5-6 разів на день до їди при нирковокам’яній хворобі й метеоризмі (пити гарячим!). Свіжий сік по 1 столовій ложці 4-5 разів на день, додаючи безпосередньо перед вживанням мед або цукор за смаком.
